https://www.facebook.com/103682998652603/

Żółkiewska Biblioteka Cyfrowa, Zhovkva (2026)

06/10/2022

Ілюстрація-таблиця "ЛИШАЙНИКИ", з "Малої Совєцької Енциклопедії" ("Том 5: Котанген - Минерва", 1959 рік).

Прикметно, шо на картинці - лишайники саме наших широт, і дуже характерні, зокрема й для Жовкви і Жовківщини: ви їх з легкістю можете тут зустріти. Деякі - навіть в себе вдома. Пармелія і Цетрарія соснова (Cetraria pinastri) часті на всохлих гілках фруктових дерев у наших садах. Пармелія, до речі, з часу випуску тої древньої енциклопедії встигла й поміняти назву, і тепер вона навіть інший рід - Hypogymnia physodes. Що українською звучить колоритніше: Гіпогімнія здута.

Різокарпон недаремно латиною званий Rhizocarpon geographicum - він формує колонії, що нагадують географічні мапи. Цей вид застосовують для ліхенометрії - вимірювання віку різних процесів і матеріалів, обчислення кліматичних змін у давні часи, і навіть у археології і архітектурі (!) - для датування старих будівель. Вважається, що максимальний проміжок часу, який можна досліджувати "лишайникометрією" - 10 000 років, бо саме стільки максимально може зберігатися лишайник на камені. Кажуть, шо в Арктиці десь є лишайник-різокарпон, якому нині 8600 років - це найстарший живий організм на Землі...
Rhizocarpon geographicum часто вкриває кам'яні і бетонні огорожі, бордюри, в тім і жовківські - на цоколі мого паркану, наприклад, він живе з дитинства - скільки себе пам'ятаю 😜

Ксанторія постінна - Xanthoria Parietina - так був підписаний один (чи єдиний) збережений у мене досі лишайниковий зразок, зібраний колись мною в якомусь лісі недалеко траси у напрямку Калуша/Бурштина/Войнилова/Рогатина десь ще в 1996-1999 році. Як виявилось, визначив я тоді правильно: тут на фото в точності така сама Ксанторія, яку я знайшов тоді там на першому-ліпшому дереві. Так що на Івано-Франківщині він точно є - мав би бути і в Жовкві, але франківські зразки мені досі запам'ятались: винятково крупні, ефектні.

На тому ж куску кори з калуської траси поряд з ксанторією у мене "симбіозить" і якийсь сивий лишайничок - якого, втім, я у далекі 90-ті чомусь не підписав. Не те не знав, не те, може, навіть вважав занадто посполитим і не вартим опису. Тим не менше, він також ефектний. По цій табличці виглядає, що це - Physcia stellaris ✨ Цебто, Фісція зірчаста.

24/08/2022

Американський споживчий дизайн зразка 2022-го. Найновіше. Видно, що мода та Дух Часу (реалізацією яких дизайн, в т.ч. продуктових упаковок теж, і є) рухається дуже цікаво, хоча вектор її досі до кінця не зрозумілий. В Америці зараз по новій повернулись яскраві барви, причому вони мультиколірні - як і т.зв. colorblock, який зайшов у світову моду десь декілька років назад (в якомусь, певно, 2017-2018). Але тут не колорблок. Тут ще інший, не знайомий нам досі підхід до роботи з насиченою картинкою і багатобарвними гамами. Перша обгортка - шоколадка - демонструє нам, з одного боку, вінтаж, вже знайомий і пізнаваний, типово хіпстерський, й ненав'язливо тисне на ностальгію. В той же час, на початку 2010-х (коли був його розквіт) хіпстерський дизайн виглядав б інакше. І ми пам'ятаєм, як: всілякі писані шрифти-курсиви-леттерінги, відверте і ще досить грубе підкреслення культури Заходу, якихось очевидних і відомих брендів, речей; в сьогоднішньому ще тоншому світі воно здебільшого дивиться вже кітчово. В ту ж мить, тут маємо вже геть інший підхід: фото на тлі, із теплим балансом білого та низьким контрастом, ще й видрукуване на зовсім новому кшталті обгортки - показово кустарному, шершавому, з чистого картону/паперу, ще й якогось особливо "натурального" його сорту, що має, мабуть, вже відверто говорити про екологічність (яка є тут і в назві бренду), та й і служити їй. В результаті, це все разом створює враження вже метамодерного дизайну - того, який ми так полюбили у пізніх 10-х. Але і на тім все не зупиняється: грубий і "відчеканений" шрифт, дещо строгі і прості форми підводять до висновку, що в рух вступив вже якийсь неомодернізм - той тренд, який власне так масово зараз поширився, зокрема, українофільськими мемами у зв'язку з війною, і той, який існував у нас і задовго до (згадаймо, наприклад, шрифтову групу "Знадібки", яка власне таку естетику плекала - витягуючи на світ Божий забуті перли революційного модернізму, ще того, старого й правдивого, і мимоволі виховуючи на ньому нове покоління сучасних пост- і мета-модерністів, і це звичайно ж спрацювало і вилилось в уже цілком масове і осібне неомодерністичне явище).

Наступний дизайн - коробка з сушеною журавлиною, зроблена якось дуже по-американськи. Це знайома нам естетика - напевно, поп-арту - бо нагадується щось ворхолівське, нагадуються 1950-ті. І тут вже ця яскравість обіграна власне за тими, добре старими канонами - що теж цікаво, бо офіційного повернення моди 50х/60х ми ще так і не дочекались, масового явища такого нема. А тут - трапилось. Можливо, про́вість?

Насіння кольорової прозорої кукурудзи (кукурудзики-самоцвіти, кукурудза-дорогоцінні камінчики, як її у США називають), дивовижного ботанічного продукту вже самого по собі, теж виконане в яскравому багатоколірному рішенні. Але тут уже метамодерн, точніше його самий лоуфайний варіант (а-ля "як дитина олівцями малювала"), який до цього ми бачили переважно на обкладинках альбомів гараж-рокових груп, граничить з якимсь tribal-дизайном, тубільним, аборигенним, екзотично-племінним (що, зрештою, гарно підходить до теми: цю кукурудзу й офіційно називають індіанською або ацтекською, та і батьківщиною кукурудзи взагалі, як знаємо, є Мексика - країна тропіків та древніх цивілізацій). Власне, тої кострубатості - і "племінної", і "дитячої" (от я, наприклад, так малював в 90-х) тут аж надто багато для метамодернізму, тому видно, що на його руїнах тут виродився геть новий стиль.

Врешті, маршмелоу-какао SWISS MISS (одна з кращих какаво́вих марок, а власне цей сорт - найкращий вже із тих, що змогли зробити самі SWISS MISS) представляє ще зовсім інший зразочок нового смачного дизайну. Дві усміхнені малишки - певно, дочка і мама - тут нагадують дівчат-привидів із кліпа Toro Y Moi "How I Know" 👻 Дуже специфічна естетика подачі жінки, з відчутним нальотом ретро - таких дообррих 1940х- 1950-х, а може й 1930-х! Пам'ятаєте совєтські "мальовані фотографії" - вручну прорисовані ілюстрації, бо кольорова плівка ще тоді була дорогою, до повоєнних енциклопедій? Або ж відкритки довоєнної Польщі? Там теж, здається, було щось таке.

10/08/2022

ДИВЛЮ СЯ, АЖ СВІТАЄ... (1918)

👆Так офіційно називається цей портрет Шевченка авторства знаменитого модернівця-модерніста, художника-свідка обох Визвольних Змагань, представника ше тої, найправдивішої української інтеліґенції Осипа Куриласа. "Перший раз бачу, шо Шевченко сміється", - сказала моя мама, побачивши Куриласовий портрет, - "він ж переважно сумний". І справді, "Дивлю ся, аж світає..." офіційно вважається "одним з рідкісних усміхнених зображень поета", як пише «Маленький світ» Карла Звіринського. За усмішкою поета стоїть загадка: сьогодні вже нічо' не скаже про те, що замальований фон з хмарами... був у давнину Січовими Стрільцями, яких з приходом перших совєтів довелося заретушувати. Картина постала ще в часі польсько-української війни: заграва Перших Визвольних, ликуючих позаду постаті Кобзаря, являла з ним одне сюжетне ціле, будучи вже навіть не символізмом, а рефлєксією - живим відображенням пануючого в ту мить Духу Часу - ідеї України, що народжується в огні. Власне тому цей (і тільки цей) Григорович сміється. Досить влучний коментар до сієї теми дав бл. п. остап лозинський: "На картині колись за плечима Кобзаря були хмари, на яких вимальовувались січові стрільці: нібито Шевченко бачить світанок України, яка відроджується. Втім, після приходу радянської влади Осип Курилас сам замалював стрільців хмарами позаду Шевченка, аби її остаточно не знищили". Сам портрет, як писало два роки тому ЗМІ "Дивись Info", сьогодні "намагаються відреставрувати", і "забрати нашарування хмар". Не знаємо, чим скінчилась сія затія, хоча в 2022-му це було б більш ніж на часі.

В Україні вікіпедична стаття про Куриласа досі скромна, цей портрет - ані словом не згаданий, і, що якось очікувано - виявилось, що на весь Інтернет практично нема жодного його якісного зображення. Все пікселі, та пікселіща (хоча надворі 2022 рік) - доводиться робити самому. Тому з приємністю зісканував і заповнив цю нішу, тепер такий скан є, і можете юзати ✨ Археографічно портрет походить з якогось ранньонезалежного, а то і перестроєчного журналу (з якого був вирізаний екс-директором жовківського ДІАЗу) - скоріш за все, "України". І при цьому, через великий формат, тут копія досить якісна (за винятком незначної обрізки), а дібратися до ще якісніших репродукцій чи, тим більше, оригіналу, щоби його оцифрувати, простій людині було б трудно. А так - маємо, і користаємо. Ось і кажіть після цього, що всю стару/радянських часів продукцію треба в'язкою, й на макулатуру. Ні, її слід уважно вивчати, перш за все.

10/08/2021

До актуальної зараз теми "Українська книжкова графіка".

МИХАЙЛО БРАЙЧЕВСЬКИЙ - "АНТОНІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ" (1990)

Ілюстрація до його ж статті про Антонія Печерського із журналу "Пам'ятки України", №2 за 1990р. Як зазначає опис публікації, вона вийшла в рамках "серії історичних портретів, що складається з творів пера і пензля видатного вченого Михайла Брайчевського, які публікуються вперше". Серія мала назву "Діячі України-Русі". Отже, таких ефектних рисунків мало б бути більше - тепер маємо завдання зібрати і якісно оцифрувати їх всіх для нових інтернет-реалій. Щоправда, оригіналів інших номерів ми не маємо, ну але цей єдиний журнал постараємося з часом викласти повністю, розбивши його на самі цікаві кавалки.
Вернемось ж до портрету Брайчевського. Прикметно, наскільки яскраво він відображає zeitgeist своєї епохи. Взагалі тоді, у зламний період Перебудови, одночасно співіснувало декілька естетик. Одна з них - естетика пізнього Радянського Союзу, вже цілком деградуюча, бо СРСР доживав свої останні дні. Вона знаменувалася регресом форм, спрощенням і спримітивленням всього - хто пам'ятає тодішні вжиткові речі, будь то дверні ручки, жабки для штор, шкатулки, дитячі конструктори, будь-що - то згадає їхню крайню простоту, заокругленість (або ж, якщо схильність до геометричних форм - то до найпростіших), а також ультрадешеві матеріали типу пластику. Це - один варіант "перестроєчного" постмодернізму, який перекочував з СРСР і в Незалежну Україну в перші роки її існування. Постмодернізм розрухи, бідності і порадянського спадку. Але у "Перестройку" існував (чи як мінімум, вже активно відроджувався) і постмодернізм інший. Той, який спадкоємно тягнувся ще з 1920х-1940х, з Других Визвольних Змагань і з майже знищеного прошарку української інтелігенції - еліти такого рівня, яка практично з того часу уже у нас не з'являлась. Вона продовжилась лише закордоном, в "діаспоріані" (де також просто доживала віку, бо непросто було виховати наступників), але поодинокі її розпорошені, вцілілі представники ще змогли відтворити мистецтво неперерваної, опертої на вікові західні традиції, епохи, дочекавшись-таки Незалежності. Тому при кінці 80х - самому початку 90х в нас все ж вийшло чимало творів, де смак був ще не загублений. Таким є і цей портрет. Це той "відродженський", незалежницький нео-модернізм, повернення пломеневої естетики міжвоєння. Тільки от - уже без строгості, знесерйознений; лінії стають плавними, м'якими, злегка жартівливими - у мистецькі твори потроху вкрадається інфантильний мінімалізм, почуття "більшої дозволеності". Ось те, що й відрізняє постмодерн від модернізму, його характерна риса. Але разом з новітньою "несерйозністю" у творі Брайчевського враз бачимо й силу - це вже спадок власне революційності українського модерну/модернізму 1910х-1940х. Сила ця проявляється, безперечно, у кольорі - він вражає, підносить, підбадьорює на дусі; таку сміливу гаму навіть зараз уже, здається, розучилися робити: сучасне мистецтво надто довго боялося вживати яскравих барв, воліло залишатись у непретензійній, але такій комфортній сірості. От таким - поєднанням двох стихій, несерйозності і сили - і мав би бути Український Постмодернізм, або ж "УПМ" - аналогічно до УАМ, Українського Архітектурного Модерну. Але, на відміну від останнього, він не відбувся. Залишились тільки поодинокі митці, які відмовились перетворювати ПМ у кітч (і підійшли до нього з позиції такої ж старанності, як старі майстри до своїх епох) або ж ілюстрації, типу от цієї Брайчевського - які ще належиться, по крихті якось зібрати, щоб хоча би представити як окрему естетику.

23/07/2021

Чесно кажучи, скановані фото - це щось абсолютно особливе, відмінне від фотографії паперової. Що би там не казали любителі вінтажу і трушності, але саме скан розкриває її правдивий шарм. Хоча це вже втисячне я що-небудь сканую, але тільки щойно помітив, викристалізував остаточно це дивне відкриття: саме на скані, ніби знізвідки, проявляються додаткові деталі, з'являється якесь "повітря", а люди стають гарнішими. Більш зрозумілими нинішньому оку. От береш ті самі сімейні альбоми вживу - хоч і манить старовиною, але і приземлює пройденістю, ретроградськістю, "старою модою" батьків, дідів і бабусь. Навіть якщо ти навчився дивитися на це не так упереджено, і бачити насамперед щезаючу історію - та все одно, поки твої звичні родинні альбоми в тебе руках, все якось банально. Інше ж - на скані. Сюжет постає по-новому; раптом відчитуються стільки неочікуваних подробиць, що вимальовується ряд запитань - нових, які інакше ніколи не з'явились би. Іноді якраз так, нитка за ниткою, витягується ще один, невіданий раніше пласт сімейної історії. Вже мовчу про можливість кропати кожен маленький елемент інтер'єру, і з одної фотки будувати зразу декілька окремих архітектурних досліджень. Не знаю, може в цьому винна тривіальна фізика: на маленькому відпечатку не видно усього, але роздільна здатність фотопаперу і плівки при тому дуже велика, і тому логічно, що збільшенням з неї можна витягнути те, що недоступне людському оку при звичайному перегляді. В будь-якому разі, що відтепер ясно остаточно: сканувати треба. Прямо вже. Навіть те, що тобі звичне, навіть те, що 100 разів тримав в руках і "нікуда не спішить".

На фото: моя бабуся і бабця Яня, десь у Сибірах.

22/07/2021

Плани "міст-фортець" (а також "ідеальних міст" - частина з них саме під такою назвою "засвітиться" згодом в українській історіографії) за реконструкціями Петра Ричкова.
Ці аскетичні, але безперечно пізнавальні для нинішнього дослідника ілюстрації були знайдені нами в статті того ж пана Петра, під назвою "Західноукраїнські міста-фортеці XVI-XVIII століть", де він виступив автором і рисунків, і тексту. Ми просканували і "витягнули" ці зображення окремо зі статті, давши їм максимальну якість - щоби вони були більш детальними і наочними, що так потрібно для хороших досліджень. Можливо якщо не історикам-краєзнавцям міст, то історіографам вітчизняної реконструкторської думки пригодиться ;) ✌ Оригінал статті знаходиться в журналі "Пам'ятки України", №2 за 1990 рік - який ми ще вам детальніше покажем 😋 Отож, почергово - реконструкції старовинних розпланувань таких міст:

1 - Межиріч
2 - Старокостянтинів
3 - Мукачів
4 - Броди
5 - Станіслав (Івано-Франківськ).

07/07/2021

Вчера було день народження Івана Левинського - кумира всіх нинішніх фанатів кахлю і цегли. З такої нагоди я поліз і розкопав у своїх складах мале-е-еньку книжочку (мій дєд казав саме так, через "о", блт!), яка на диво, була повністю тому, ще таки досить вузьковідомому персонажу присвячена. Книжочка походить із неіснуючої (бо перенесеної давно до мене) студентської бібліотеки архітектора Накопала. Вона зі всіх сторін цікава: як береш в руки, перші секунди думаєш, а чи не потрапив тобі який раритет? Бо ж написано: "1934" рік, естетика - вся така модерністська-довоєнна, та й якість, обкладинка - все пахне якоюсь ветхністю, кустарністю. Але, як придивитися - це насправді репринт. Причому репринт самвидавний: хтось відкопіював і своїми силами переплів, можливо той же ж В. Накопало, хтозна? В такому разі, швидше за все ще довоєнний оригінал знаходився в якійсь з львівських наукових установ, а автор самвидаву мав до нього доступ і позичив. Тому маємо два боки медалі: з одного, це - передрук і зле, але з іншого - передрук унікальний, такий є тільки в одному екземплярі і має свою історію.

Але важливіше інше: після біглого пошуку я виявив, що навіть в наш глобалізований час (коли, здавалось б, оцифрували все), навіть у випадку з книгою про таку цінну в наукових колах особистість - в інеті нема ЖОДНОЇ оцифровки цього видання. В репринтному, чи не репринтному виді - виходить, що змісту його ми не знаємо, що там є? - нам недоступно. Тому наша цифрова бібліотека просто вимушена взятися за її скан і удоступнення. Ну а на разі - просто "меморіальний" витяг пари цікавих кавалків для ознайомлення з книгою.

06/07/2021

Святослав Гординський - "Герб міста Львова", 1954.

Знахідка з діаспорного видання "Львів: Літературно-Мистецький Збірник" (див. пост. нижче). Скан і власність Л. Давидовича.

#Гординський #Львів #українськиймодернізм #діаспоріана

06/07/2021

Yo! Тебе вітає ZBC!, альбо "за*бца!", альбо - Żółkiewska Biblioteka Cyfrowa, перша справжня Цифрова Бібліотека Жовкви в умовах метамодерну, для самих молодих і прогресивних ✌ 💥

⚡️☄️ Що таке Żółkiewska Biblioteka Cyfrowa?
Це "збірник ауттейків", чи бісайдів до сканувально-архівної роботи Любка Давидовича по дослідженню локальної історії Жовкви. Одним словом - це мій "побічний проект" щодо давнього, "великого" проекту Оцифрована Спадщина, який ви може й пам'ятаєте, а якщо не пам'ятаєте, можете прочитати отут: https://www.facebook.com/groups/zhovkvacity/posts/655826538093778/. Коли коротко, я тоді купив за останні гроші майже топовий сканер, через який прогнав і проганяю масу старих доків, фоток, книг і тому подібного, щоб створити перший нормальний Цифровий Міський Архів Жовкви. Під час цього процесу мені попадається багато такого, що до самої Жовкви відношення не має - але є по своєму цікавим. Саме цим я й буду тут ділитися.
Крім того, Żółkiewska Biblioteka Cyfrowa - це про інтерпретацію книги у сучасному світі. Це - метамодерний вид бібліотеки, де книга перестає бути зрозумілою од віків шаблонною річчю (зшитком паперу), а де вона може бути оцифрована - повністю або частково; розділена; де може просто розповідатись про книгу чи якийсь фрагмент книги і т.д. Це - деконструкція і дереалізація книги. Головним стає не зшиток паперу, а те, що він може донести, у нинішніх реаліях. Сучасна бібліотека вже не мусить існувати в реліктових пост-радянських клюбах, чи навіть новомодних хіпстерських офісах, не мусить нагромаджувати томи, не мусить торочити про "цінність книги". Навпаки: вона мусить спочатку знайти спосіб, як існувати в читача в голові, як навчити людей мислити книгами - і тільки тоді їх самих, першими зацікавлять в тому числі і запорошені паперові томи, і тільки тоді біблотеки (у будь-якій формі) можуть розраховувати на ренесанс. Підсумовуючи, предметом інтересу і публікацій для Żółkiewska Biblioteka Cyfrowa є:

1) всі книги, які знаходяться в Жовкві/Жовківщині, чи у пов'язаних із Жовквою/Жовківщиною людей;
2) всі книги, а також всі інші двовимірні (паперові) документи, які мені доводиться сканувати, але які не підходять темою до історичного міського архіву;
3) загалом будь-які книги і папери, які потрапляють мені до рук.

Такий підхід дозволяє, з одного боку, зберегти локальність і унікальність подачі, а з іншого - і створити велику різноманітність і широту взору. Адже асортимент тем вийде великий (не тільки історія Жовкви; не тільки нове чи старе; зрештою, взагалі - не тільки книжки), а з нього - ми цифруватимемо і викладатимемо тут тільки саме цікаве. Тому - з нами не заскучаєш! 🤪

⚡️☄️ Чому Żółkiewska Biblioteka Cyfrowa?
Ні, ми ніяк не зв'язані з поляками. 😅🤦‍♀️ Польська назва - це творчий хід, навмисний художний прийом, яким, з одного боку, я хотів показати щось свіже, контраст до існуючих назв існуючих брендів (адже вони або на рідній, або на російській, або на інгліші - тільки не на польській ясно що, бо це проти здорового глузду), а з іншого - віддати триб'ют тому, чим я здавна захоплювався - польським цифровим бібліотекам, котрі оцифрували і вільно виклали "всю історію" ще в далеких нульових. Каскад їхніх суперпрогресивних бібліотек був державно централізований, і мав власне такі назви: Вєлькопольска Бібліотека Цифрова, Дольношльонска Бібліотека Цифрова і т.д. Тож мистецький вибрик був в тому, щоб назватися як одна з них, при тому не будучи одною з них! ✌️ Бо, врешті-решт, польською усе просто значно кумедніше, krwa! 💥

06/07/2021

Наша перша книга у новинній стрічці - представниця "елітного" ешелону так званої "діаспоріани". Прекрасний відгомін ще того, сильного українства довоєнного гарту, котре станом на такі роки вже лишалося тільки в еміграції.

ЛЬВІВ: ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ ЗБІРНИК.

Це видання в мене вже лежить майже 20 років, але все-таки вдалось встановити його провенанс. Донедавна я думав, що книга є позосталістю книгозбірні однієї львівської сім'ї, проте виявилось, що походить вона з запасників Бібліотеки НТШ (!), звідки її спіонерили (точніше, роздали на подарунок), бо вона не була на інвентарі 😄 Виявляється, в НТШ тоді емігранти, залишки бувших еліт, пачками висилали свої книжки, бажаючи вкласти в розвиток відновленої України, і таким чином в НТШ купалося в цілих залежах висококласної діаспорянської літератури. Правда, якраз в Україні розуміння цінності таких видань тоді ще не було - воно з'явилось тільки зараз (але це вже інша історія).

Книга видана в далекому 1954 - пройшло, отже, вже 67 років... за цей час вона зробилася майже старовинною :) І при таких роках у неї ще й крихітний тираж: 1500 примірників з офсетним друком і "полотняною" обкладинкою + 100 примірників з крейдяним папером і шкіряною обкладинкою (останнє взагалі мабуть мега рідкість). Ще й видання і поширення тільки за кордоном. Природньо, що їх зосталось мало. Її нема ні в неті, ні взагалі ніде. Кажуть, шо в Галичині, окрім НТШ, таку мають тільки двоє - я і Роман Метельський 😅✌ (бо пригадую, що десь бачив цей збірник у нього на "Фотографіях Старого Львова" в бібліографії).

Зверни увагу на барви: лазурно-синє тло (по довідниках гам цей колір має назву "королівський синій" - такий собі середній між ніжним фіолетовим і блакитним, він досі дуже ціниться серед дизайнерів мод і фотографів!) і золоті букви на ньому. Це - той самий "жовто-синій", яким зараз заполонені всі сувеніри з теми патріотики, але поданий він тут набагааато благородніше. І делікатніше (можливо, через совєтський час), радше "з натяком".

Конкретно моїм примірником вже заінтересувалися наші науковці в Мюнхені, бо там є поміщені невідомі досі роботи зразу декількох культових поміж дослідників модернізму митців - тож я радий, що він нарешті 'найшов практичне застосування ☺️

Żółkiewska Biblioteka Cyfrowa

06/10/2022

24/08/2022

10/08/2022

10/08/2021

23/07/2021

22/07/2021

07/07/2021

06/07/2021

06/07/2021

06/07/2021

Address

Website

Alerts

Shortcuts

Share

Category