28/08/2020
Вічна пам'ять героям.
Після страшного серпня 2014-го соняшники стали символами Іловайської трагедії: серед соняшникових полів гинули наші бійці, серед соняшників рятувалися ті, кому пощастило вижити.
Той, хто вийшов із пекла, тримає зброю в долонях
Йде повз соняхи, їх навколо мільйони
І між ними спокійно, а далі куди – невідомо…
(Марія Старожицька)
За підтвердженими даними військової прокуратури, в Іловайському котлі загинули 366 військових, 429 були поранені. Справжні цифри і справжні події колись стануть загально відомими, а поки що… Соняшник став символом Дня пам'яті захисників України, який відзначаємо 29 серпня. А про події, що перетворили обіцяний зелений коридор на чорний і кривавий, дізнаємось з вуст журналіста, який, збираючи свідчення, побував в шпиталях і в АТО, не вбачаючи в цьому нічого героїчного, і з перших вуст – вуст учасників.
Положій Є. Іловайськ.
Ця книга написана до першої річниці Іловайської трагедії і заснована на реальних подіях: автор не був у котлі, але почув і записав близько сотні історій її учасників. Книга має підзаголовок – «Оповідання про справжніх людей». Мабуть, це ключові слова, бо твір розповідає про тих, хто залишився Людиною попри обставини. Це не документальна повість: поруч з героями, які мають реальних прототипів, воюють і гинуть вигадані персонажі. Та це ніяк не применшує мужність і людяність українських воїнів: солдатів та офіцерів, бійців добробатів, всіх, хто опинився наприкінці серпня 2014 в Іловайському котлі.
Зіненко Р. Іловайський щоденник.
Книжка названа щоденником, але ж зрозуміло, що під час подій ніхто не робив записи ані в блокнотику, ані на окремих аркушиках – це було неможливо! Але автор – позивний Сєдой, доброволець батальйону «Дніпро-1», - нічого не вигадуючи, не додаючи заради «красного слівця», передає свої враження, думки, переживання, намагаючись бути якомога точнішим у спогадах. Це правдива розповідь очевидця, не художній текст, тому моторошні епізоди загибелі чи поранення описані майже буденно, але за стриманими словами – справжній шок людини, яка на власні очі бачила жахіття війни, зовсім не схожі на кіно. Хронологія подій, жарти військових, відчуття безпорадності і беззахисності – і разом з тим мужність і відданість, віра і готовність віддати життя, рятуючи побратимів і власну волю.
Усвідомлюючи, що щоденник зберіг лише його власні спогади та роздуми, що це далеко «не весь Іловайськ», відчуваючи відповідальність перед тими, хто залишився не тільки без нагород, але і без імені, Роман Зіненко, колишній «Сєдой», вирішив зібрати спогади тих, хто вийшов з Іловайського котла, долучити матеріали тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, яка працювала у вересні-жовтні 2014 року. Так на світ з’явилася «Війна, якої не було» - двотомна хроніка Іловайської трагедії. Сам автор зізнається, що ніколи не мріяв стати письменником чи істориком, але, можливо, він залишився живим саме тому, що мав записати і зберегти ці свідчення. Дійові особи книги – понад 700 бійців з 25 підрозділів з реальними прізвищами, позивними. Про когось відомі найменші подробиці , від когось залишилось лише ім’я…
Михайлишин І. Танець смерті.
Ігор Михайлишин — музикант-аматор, юрист за освітою, грав на Майдані у грудні 2013 року. Добровольцем батальйону «Донбас» став у червні 2014 року. Взяв позивний «Піаніст». У серпні 2014 року опинився в гущі Іловайського котла у протистоянні зі збройними силами РФ. Після вимушеної капітуляції провів 119 днів у полоні. Намагався вести щоденник, декілька разів відновлював втрачене. Після закінчення військового контракту, не в змозі забути побратимів, що не повернулись додому, вирішив опублікувати свої записи: хотілося дати загиблим друге життя, хоча б на папері, зберегти їх обличчя, жарти, характери. І хоча назва щоденника – «Танець смерті», це розповідь не так про війну, як про людей, що були поруч під час навчання, військової служби та найстрашнішого випробування в Іловайському пеклі. Як і в симфонічному творі, у щоденнику переплетені і какофонія війни, і невблаганність смерті, і спогади про мирне життя, і захоплення людиною.
Родін І. Батальйон «Донбас»
Ще одне свідчення очевидця, військового історика і публіциста з Києва. (Надзвичайна річ: в добровольчі підрозділи йшли люди з декількома освітами, зі знанням декількох мов, з досвідом успішного бізнесу чи гарною кар’єрою – де ще можна було побачити стільки освічених, цілеспрямованих чоловіків?!) Автор записок – людина вже не призовного віку, що свого часу мріяла стати офіцером, та не склалося, - відчував себе якимось кабінетним військовим і радий був втілити всі свої знання та навички у справжню справу – захист Батьківщини. «Денікін» (таке псевдо взяв собі Ігор Родін, який захоплювався ідеями Білого руху) намагається дати об’єктивну і правдиву картину подій 2014 року, пропонує пам’ятку з виживання у полоні, наводить мартиролог побратимів, що загинули, - цим і цінна його книга.
Запрошуємо до бібліотеки №11, що на Мурманській, б.3, Дніпровського р-ну, приєднатися до вшанування пам’яті того трагічного серпня за допомогою книг, які зберегли дорогоцінні спогади тих, хто вижив в Іловайському котлі.
