Сектор природи Національного заповідника "Хортиця"

21/04/2026

🌿Запрошуємо долучитися до City Nature Challenge!

City Nature Challenge (CNC) – це щорічний чотириденний міжнародний біобліц, спрямований на вивчення та збереження дикої природи в містах. Представники різних країн змагаються між собою, фіксуючи якнайбільше спостережень і виявляючи якнайбільшу кількість видів у міських громадських просторах, парках і садах, на узбіччях доріг, біля будинків чи у власних дворах тощо.

⚠️ Важливо пам’ятати, що увага конкурсантів зосереджена саме на дикій природі, тому домашніх тварин і спеціально висаджені рослини потрібно позначати відповідною відміткою або утриматися від їх додавання.

👀 Навіщо це потрібно?

Зібрані шляхом додавання спостережень дані після верифікації та визначення спеціалістами стають частиною наукового надбання та надають цілий пласт екологічної інформації, починаючи від даних про розповсюдження окремих видів, до узагальненої інформації про стан довкілля на окремих територіях. Таким чином кожен може долучитися до збору важливої наукової інформації.

Як долучитися❓

📱 Спочатку зареєструйтеся на iNaturalist, якщо цього ще не зробили. Для участі вам потрібен смартфон із безкоштовним додатком iNaturalist або фотоапарат, щоб зробити знімки організмів і пізніше завантажити їх на сайт.

Участь окремих учасників не потребує попередньої реєстрації у проєкті — достатньо зробити спостереження в iNaturalist, які відповідають вимогам конкурсу:

🔹 містять точну дату й локацію;
🔹 зроблені в межах території, зареєстрованої у проєкті;
🔹 виконані в період з 24 по 27 квітня 2026 року включно;
🔹 завантажені до 10 травня 2026 року включно.

🇺🇦У цьогорічному конкурсі Україна представлена 35 проєктами (26 міст і 9 територіальних громад) — найбільшою кількістю серед країн Європи.

🏭Запоріжжя також бере участь у цьогорічному челенджі.
Сторінка проекту

CNC Zaporizhzhia project Цьогоріч Запоріжжя бере участь у всесвітньому челенджі з дослідження міського біорізноманіття. Дане змагання започатковане в 2016 році має на меті при...

13/04/2026

Жуки роду Майка, або, як їх влучно називають у народі, олійниці, є одними з найбільш незвичайних мешканців весняних степів та схилів Хортиці. Свою назву вони отримали через дивовижний механізм захисту: у разі небезпеки жук виділяє з суглобів крапельки жовтавої маслянистої рідини — гемолімфи, яка містить кантаридин. Ця отрута є надзвичайно потужною, і саме з нею пов’язано чимало історичних переказів. Ще в давнину алхіміки та цілителі використовували олійниць для приготування різноманітних зілль, причому спектр застосування був полярним — від сумнозвісних отруйних напоїв до засобів проти сказу. Існує міф, що олійниця може «пропекти» шкіру людини, проте насправді кантаридин викликає лише водянисті пухирі, схожі на опіки, якщо жука занадто сильно притиснути. Якщо ж просто спостерігати за цими повільними створіннями, вони цілком безпечні.
Життєвий цикл олійниць нагадує складний пригодницький роман з елементами містики. Те, що ми бачимо навесні — великих безкрилих жуків з короткими надкрилами та роздутими черевцями — це лише фінальна стадія їхнього неймовірного перетворення. Личинки олійниць, так звані триунгуліни, мають зовсім іншу стратегію виживання: вони вибираються на квіти й чекають на диких бджіл. Вчепившись у волоски на тілі бджоли, личинка «автостопом» потрапляє до гнізда, де харчується бджолиним яйцем та запасами меду. Саме через таку вузьку спеціалізацію олійниці дуже вразливі до змін довкілля, адже їхнє існування напряму залежить від здоров’я популяцій диких бджіл.
Острів Хортиця завдяки своєму унікальному мікроклімату та збереженим ділянкам цілинного степу став справжнім притулком для багатьох видів цього роду. Під час весняних прогулянок островом можна зустріти принаймні п'ять цікавих представників. Найпоширенішою є майка звичайна з її глибоким синьо-чорним металевим блиском. Поруч із нею часто трапляється майка пошрамована, яку легко впізнати за характерною грубою пунктировкою на спинці, що нагадує дрібні рубці. Більш рідкісною та справжньою окрасою балок є майка угорська — вона виділяється своїми значними розмірами та масивністю. Не менш цікавою є майка уральська, яка попри свою назву, чудово почувається в наших широтах, віддаючи перевагу прогрітим сонцем ділянкам. Також на острові можна виявити майку фіолетову, яка грає на сонці яскравими індиговими відтінками. Ці жуки є живим свідченням того, наскільки складними та взаємозалежними є зв’язки в екосистемі: зникнення маленької степової бджоли може призвести до зникнення цих дивовижних реліктів, які пам’ятають ще часи козацьких зимівників на Дніпрі.

11/04/2026

10/04/2026

https://youtube.com/shorts/ZaTlOXtOp7o?si=TQXVBZniL80ymJEh

Привіт! Ти коли-небудь ловив себе на думці, що навколо купа всього цікавого… але ти дивишся тільки в телефон📲? — Так от, тепер це офіційно можна поєднати! В...

09/04/2026

У густій траві, де ранкова роса ще тримається на широкому листі лопухів, повільно розпочинає свій день виноградний равлик — істота, чий рід бачив розквіт і падіння імперій, залишаючись майже незмінним протягом мільйонів років. Цей молюск, відомий науці як *Helix pomatia*, несе на собі не просто захисний панцир, а справжній архітектурний шедевр, закручений за суворими законами золотої пропорції. Хоча ми звикли вважати його символом повільності, у світі природи він є справжнім атлантом: за потреби равлик може повзти по лезу бритви, не пошкодивши своє ніжне тіло, завдяки унікальному складу слизу, що слугує йому одночасно і мастилом, і захисною подушкою.
Історичний шлях виноградного равлика тісно переплетений з людською цивілізацією, а його назва безпосередньо відсилає до часів Римської імперії. Саме римляни вважали цих молюсків делікатесом і створювали перші "равликові ферми" — кохлеарії, де тварин відгодовували спеціальним тістом і виноградним листям, аби їхнє м’ясо набуло вишуканого смаку. Згодом, разом із легіонами, равлики розселилися по всій Європі, ставши невід’ємною частиною монастирських садів. У середньовіччі монахи цінували їх за те, що м’ясо равлика вважалося "пісним", тож його дозволялося вживати навіть під час найсуворіших релігійних постів, що й допомогло виду закріпитися в найвіддаленіших куточках континенту.
Окрім гастрономічного та історичного минулого, равлик приховує дивовижні біологічні механізми, які здаються майже фантастичними. На його язиці, що називається радулою, розташовано понад 130 рядів дрібних зубів — загалом близько 25 тисяч, що робить його одним із найбільш "зубастих" створінь на планеті. Цікаво, що ці істоти мають надзвичайну здатність до регенерації та анабіозу: у несприятливих умовах або під час зимових холодів равлик закриває вхід до мушлі вапняною пробкою — епіфрагмою — і впадає у глибокий сон, під час якого всі життєві процеси сповільнюються до мінімуму. У такому стані він може перебувати місяцями, чекаючи на перші весняні дощі, які знову покличуть його у неквапливу подорож зеленим світом, де кожен сантиметр шляху — це ціла епоха.

02/04/2026

На Хортиці весна завжди має особливий запах — суміші вологого дніпровського вітру та розігрітого на сонці каміння, крізь яке першими пробиваються карликові півники. Ці низькорослі квіти здаються справжніми парфумами степу. Поки великі садові іриси лише готують свої пишні «корони», ці маленькі лицарі вже стоять на варті хортицьких схилів, нагадуючи нам, що справжня сила не завжди вимірюється зростом.
В народі їх здавна називали «косиками» або «півниками», і в цій назві прихована ціла філософія народного побуту. Для козака, який повертався з походу до рідного Великого Лугу, ці квіти були символом незламності: вони не бояться суворих вітрів, що гуляють над порогами, і міцно тримаються за сухий ґрунт, як і сам січовик за свою землю. Недарма в старовинних думах та піснях часто згадується «степ розлогий, квітами шитий» — саме низькі півники створювали ті найперші візерунки на сіро-зеленому килимі кам'янистого весняного степу. Жовті, як козацька заграва, або фіолетові, наче оксамит гетьманського жупана, вони мимоволі нагадують про яскраві барви козацьких стягів.
У селянському побуті карликові півники були улюбленими мешканцями призьби. Їх висаджували вздовж доріжок не просто для краси, а як живий оберіг, що першим вітає господаря. Жінки часто переносили ці тендітні образи на вишиванки та рушники, вірячи, що «півник» приносить у дім добру звістку та бадьорість духу. Навіть у традиційних колискових інколи прослизав образ квітки, що «сон охороняє», адже низькі півники закриваються на ніч, ніби бережуть свою таємницю до першого променя сонця. Сьогодні, дивлячись на них серед сивих валунів Хортиці, легко уявити, як сотні років тому молодий козак зупиняв коня біля такої ж квітучої куртини, аби просто вдихнути аромат волі, який і досі зберігають ці маленькі, але горді квіти нашої історії.

31/03/2026

З 1 квітня до 15 червня в Україні триває сезон тиші — період розмноження диких тварин.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про тваринний світ», у цей час обмежується проведення робіт і заходів, що є джерелом підвищеного шуму та можуть спричиняти занепокоєння тварин.

Острів Хортиця є домівкою для значної кількості видів дикої фауни. У період розмноження вони особливо вразливі, тому навіть незначний вплив може призвести до втрати потомства або залишення місць гніздування.

Нагадуємо, що відповідно до рішення Ради оборони Запорізької області на час дії воєнного стану цивільним громадянам заборонено перебування в зонах лісових насаджень, прибережних смуг та мілин уздовж острова Хортиця.
Для відвідування відкрита лише територія у північно-східній частині острова — в районі туристичних локацій: «Козацьке коло», «Пагорб Єдності», історико-культурний комплекс «Запорозька Січ».

Правилами відвідування території заповіднмка зокрема, заборонено:
— з’їжджати транспортними засобами з асфальтованих шляхів;
— паркувати автомобілі на зелених зонах;
— створювати шум, що порушує спокій тварин і відвідувачів;
— встановлювати намети, розпалювати вогнища та користуватися відкритим вогнем;
— збирати рослини, полохати, відловлювати чи знищувати тварин;
— рибалити.

Під час перебування у природних екосистемах закликаємо дотримуватися тиші та відповідальної поведінки.

Порушення вимог природоохоронного законодавства тягне за собою адміністративну відповідальність.

Збереження природних комплексів, збереження природи Хортиці — наша спільна відповідальність.

28/03/2026

Весна в українських лісах починається не з календаря, а з появи перших ніжних суцвіть рясту, що килимом вкривають вогку землю, поки дерева ще стоять голими. Ці дивовижні рослини-ефемероїди роду Corydalis живуть за принципом «поспішай кохати»: вони мають встигнути прорости, відцвісти та дати насіння за лічені тижні, доки густа крона лісу не закрила сонце. Попри візуальну тендітність, усі вони (а на Хортиці зростає 4 види цього роду рослин) — ряст щильний, порожнистий, Маршала та Пачоського — мають спільну рису: міцну підземну бульбу, яка зберігає запаси енергії для цього весняного стрибка. В народі їх здавна цінували як перших медоносів, що рятують бджіл після зимівлі, проте важливо пам’ятати, що всі вони містять алкалоїди, тому є водночас і лікувальними, і отруйними при неправильному поводженні.
​Різноманіття цих видів приховує цікаві деталі: якщо ряст щильний має суцільну, «м’ясисту» всередині бульбу, то ряст порожнистий виправдовує свою назву наявністю каверни в корінні, що часто робить його вищим та масивнішим. Ряст Маршала вирізняється ніжним кремово-жовтим забарвленням квітів, що виглядає особливо шляхетно на фоні фіолетових родичів. А от ряст Пачоського — це справжній степовий ексклюзив півдня України, що названий на честь видатного ботаніка Йосипа Пачоського. Цей вид є рідкісним та раритетним, занесеним до Червоних списків багатьох областей, адже його природні ареали стрімко скорочуються через розорювання земель та випасання худоби.
​У козацькі часи ставлення до рясту було особливим, майже магічним. Вірили, що він має здатність відновлювати сили після виснажливих походів, а воїни-характерники зналися на його таємних властивостях. Звідти ж походить і відомий фольклорний вислів «топтати ряст». Це не просто опис прогулянки, а сакральний обряд: вважалося, що той, хто навесні босоніж «потопче ряст», набереться здоров'я від землі та доживе до наступного року. Люди примовляли: «Топчу, топчу ряст, Бог здоров’я дасть», — і це було справжнім гімном життю. Сьогодні ж наша черга берегти цей «скарб козацьких степів та лісів», адже кожна зірвана квітка — це втрачений шанс рослини на самовідновлення. Споглядаючи ці квіти сьогодні, ми ніби торкаємося тієї самої природи, якою милувалися наші предки сотні років тому, відчуваючи неперервний зв’язок поколінь у кожній тендітній пелюстці.

25/03/2026

Весняне сонце поступово прогріває схили та балки Хортиці, а разом із першим стійким теплом до життя повертаються і її найдавніші мешканці — змії. Після тривалого зимового спокою вони виходять на поверхню, щоб прийняти сонячні ванни та відновити енергію, тому зустріти їх зараз у природних ландшафтах острова можна дедалі частіше. Поява плазунів на стежках чи серед каміння є абсолютно природним процесом, який не має викликати страху чи агресії. Важливо пам’ятати, що ці створіння не становлять реальної небезпеки для людини, якщо їх не турбувати навмисно. Наприклад, сарматський полоз, якого ви бачите на відео, попри свій солідний вигляд і розміри, є дуже корисним представником нашої фауни. Змії намагаються уникати прямих контактів і першими відступають у безпечне місце, тому найкраще, що можна зробити при зустрічі з ними — це просто дати їм спокій, зберігши дистанцію та можливість безпечно спостерігати за дикою природою в її первісному прояві.

20/03/2026

Чикотень є одним із найбільш харизматичних та впізнаваних мешканців наших лісосмуг та парків, справжнім «вікінгом» серед дроздових. Його поява завжди супроводжується характерним сухим тріщанням «чак-чак-чак», яке миттєво видає присутність цього енергійного птаха ще до того, як він потрапить у поле зору. На відміну від своїх потайливих родичів, чикотень не надто прагне самотності; це суспільний птах, чиє життя проходить у постійному русі та взаємодії зі зграєю. Його зовнішність — це вишукане поєднання холодних і теплих відтінків: попелясто-сіра голова та поперек контрастують із каштаново-бурою спиною, а вохристі груди, рясно всипані темними «стрілками» крапів, додають образу особливої графічності.
Поведінка чикотня сповнена рішучості та певної зухвалості, що особливо яскраво проявляється під час захисту гніздових колоній. Ці дрозди розробили унікальну стратегію колективної оборони проти хижаків, яку орнітологи іноді називають «хімічною атакою»: згуртувавшись, вони злітають над ворогом і влучно випорскують послід, що може серйозно пошкодити оперення нападника, склеївши його крила. Така відвага дозволяє їм успішно виховувати пташенят навіть у сусідстві з небезпечними сусідами. Влітку чикотень зосереджений на пошуку комах та дощових черв’яків у м’якому ґрунті, пересуваючись характерними швидкими стрибками з різкими зупинками. Проте справжній характер птаха розкривається з приходом осені та зими, коли він перетворюється на запеклого ласуна. Зграї чикотнів стають справжніми господарями засніжених дерев горобини, глоду чи омели. Спостерігати за ними в цей час — особлива естетична насолода, адже серед яскравих ягід та інею чикотень виглядає неймовірно органічно, нагадуючи живий символ стійкості природи перед зимовими холодами. Його історія — це розповідь про те, як краса може поєднуватися з неабиякою силою духу та вмінням постояти за своє, наповнюючи простір навколо себе життєвою енергією та невгамовним рухом.

15/03/2026

Світ наших водойм приховує дивовижне протистояння двох характерів — спокійної європейської болотяної черепахи та експресивної американської гості, відомої як червоновуха. Наша рідна болотяна черепаха нагадує нічне небо: її темний панцир та шкіра густо всипані золотистими цятками, що дозволяє їй ідеально маскуватися серед мулу та коріння. Натомість червоновуха черепаха виділяється яскравими червоними плямами біля очей та контрастним зеленим візерунком, що видає в ній чужоземку. Попри схожий спосіб життя, ці види мають різну вдачу: якщо болотяна черепаха надзвичайно обережна й потайлива, то червоновуха — агресивна та напориста, через що вона часто витісняє наш місцевий вид з найкращих місць для відпочинку та полювання.
Болотяна черепаха здавна займала особливе місце у фольклорі та віруваннях народів Європи. На відміну від багатьох інших плазунів, до неї ставилися з повагою, вважаючи символом мудрості, довголіття та непохитності. У давніх слов'ян існувало повір'я, що черепаха є охоронницею підземних багатств і джерел, а її поява поблизу поселення віщувала спокій та добробут. Цікаво, що в середньовічних бестіаріях її іноді порівнювали з «живим каменем», який здатний пережити будь-які негаразди завдяки своєму міцному панциру, що вважався щитом від злих сил.
Історично болотяна черепаха була настільки поширеною, що її зображення зустрічаються на гербах старовинних європейських міст як знак витривалості та розсудливості. Проте сьогодні ця «жива реліквія» потребує нашого захисту, адже експансія активної червоновухої сусідки та зміни в екосистемах ставлять під загрозу виживання нашого єдиного корінного виду черепах.