What are the opening hours?

Tuesday 09:00 - 17:00 Wednesday 09:00 - 17:00 Thursday 09:00 - 17:00 Friday 09:00 - 17:00 Saturday 09:00 - 17:00

https://www.facebook.com/112446274273963/

Юрківська бібліотека, Yurkivka (2026)

12/09/2026

12 вересня народився Станіслав Лем (1921 – 2006) - всесвітньо відомий польський письменник-фантаст львівського походження, філософ та футуролог. Його творчість суттєво відрізняється від класичної «розважальної» фантастики, оскільки кожен твір є глибоким філософським експериментом. Є найбільш перекладуваним польським письменником у світі, має десятки літературних нагород, звання наук йому присвоїли 5 університетів, в честь його названі астероїди. Станіслав Лем, уродженець Львова, вважав себе відкривачем майбутнього, проте не любив терміну «наукова фантастика», а далекі планети були йому ближчі, ніж реальний світ за вікном кабінету. Його твори були досить романтичними, з одного боку в них йшлося про світле майбутнє людства, з іншого – підіймаються складні екзистенційні питання.
Філософія Лема різноманітна. Його письменницький дар поширюється і на філософський жанр, і на фантастичний, детективний, драми/комедії. Написав 17 великих романів, 8 циклів оповідань, 36 оповідань, збірки есе/віршів/диктантів.
У своїх творах був «щедрий» на передбачення. Ось деякі речі, з якими ми сьогодні стикаємося і які є чимось сьогодні мало не рутинним, але які в своїх творах передбачив Лем.
В 1961 році у романі «Повернення з зірок» Лем говорить про «оптом» – пристрій подібний до сучасного планшета чи електронної книги. Він взагалі описує книжковий магазин, в якому немає книг. Книг вже не друкують – є «оптом», в якому від кожного доторку з’являється наступна сторінка тексту. 1961 рік! Як ці моменти можна було побачити і випередити?!
Аудіокниги у тому ж романі «Повернення з зірок». Лем називає їх «лектони». Люди у нього надають перевагу лектонам і можуть навіть задавати темп читання.
Реальність інтернету знаходимо у «Діалогах» (це 1957 рік). Лем пише про поступове накопичення інформаційних машин і банків пам’яті. Він, власне, констатує існування державних міжконтинентальних і міжпланетних мереж.
Google. У романі «Магеланова хмара» (1955 рік) Лем передбачає реальність, в якій у всіх людей буде швидкий доступ до гігантської бази даних, яку він називає тріоновою бібліотекою. Тріони – це такі собі крихітні кварцові кристалики, які працюють як сучасні флешки.
Смартфони. Теж у «Магелановій хмарі» Лем говорить про невидиму мережу. Каже, що будучи чи в Австралії, чи на Місяці, можна виймати кишеньковий приймач і викликати центральну тріонову бібліотеку. Лем писав це у ті часи, коли середньостатистичний комп’ютер був розміром із гігантську кімнату! Отже розуміємо, наскільки він передбачив «мініатюризацію».
Дещо пізніше, у «Кіберіаді» (1966 рік), Лем пише про нейронний пил і про електронного барда – самоорганізовані, розміром із піщинку, комп’ютери. Згадаймо це, коли тепер говоримо про нанотехнології і про експериментальні програми для складання віршів чи написання музики. Ми зараз знаємо про їхнє існування. Лем писав про усе це в 1960-х роках!
Віртуальна реальність. В «Сумі технології» (1964 рік) Лем описує фантоматичний генератор, спроможний створювати альтернативну реальність. Він першим висунув тезу: якщо створити технологію, яка ідеально підробляє сигнали до людських органів чуття, людина ніколи не зможе відрізнити штучний світ від справжнього, що руйнує традиційні критерії об'єктивної реальності.
«Футурологічний конгрес» (твір 1971 року) – тут йде мова про матрицю, про безпосередній вплив на мозок за допомогою хімічних субстанцій.
Роман Лема «Голос Господа». Дозволю собі з нього коротку цитату: «Значущий факт тоне в повені фальсифікатів, а голос істини в оглушливому гаморі. І хоча він звучить свобідно, почути його не можна. Розвиток інформаційної техніки призвів лише до того, що найліпше чути лише тріскучий голос, хай навіть і найбрехливіший і найоблудніший». Це те, про що ми багато говоримо в останні роки. Це про постправду! Лем пише це в ті роки, коли не було ні соціальних мереж, ні тієї лавини фейкових новин, з якою ми стикаємося зараз.
Трансгуманізм. Лемова п’єса 1955 року «Чи існуєте, ви, містере Джонс?». Тут ідеться про правовий статус людини, чиє тіло і органи, в тому числі мозок, у результаті численних операцій практично повністю складається з протезів. Компанія, яка фінансувала лікування, подає на цього персонажа в суд, бо вважає його своєю власністю.
Біотехнології. «Зоряні щоденники Йона Тихого». Лем прогнозує завоювання технологіями людського тіла, що це, мовляв, лише справа часу. Головний герой приземляється на планеті Дихтонія, і тамтешні жителі, завдяки науці, здатні змінювати своє тіло безмежну кількість разів.
Отже, з одного боку, ми можемо констатувати геніальні вміння Лема випередити час, але, з іншого боку, він дуже скептичний і критичний щодо безмежного розгортання людських можливостей. Лем закликає до більшої обережності. Головний посил Станіслава Лема — це заклик до інтелектуального смирення. Людство повинно усвідомити межі власного пізнання, критично ставитися до прогресу і пам'ятати, що без морального стрижня високі технології здатні знищити людину як вид.

28/08/2026

29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Цей день встановлено для увічнення героїзму військовослужбовців і добровольців, котрі віддали життя за батьківщину. Збереження і гідне вшанування пам’яті полеглих захисників України є священним обов’язком держави і суспільства.
Україна сьогодні переживає найбільше випробування в новітній історії – збройну боротьбу за незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора. Сучасна російсько-українська війна триває від 2014 року. Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну в лютому 2022 року остаточно зірвало маску з агресивного путінського режиму та відкрило нову сторінку героїзму, стійкості та, на жаль, втрат України в боротьбі за суверенітет і соборність. 29 серпня 2014 року сотні наших захисників у соняшникових полях під Іловайськом поклали свої життя на вівтар свободи та незалежності нашої країни. 366 українських воїнів полягли там, 429 – зазнали поранень, 158 – зникли безвісти, 300 – опинилися в полоні. Тому символом Дня пам’яті захисників України стала квітка соняха. Він – не просто символ історичної мужності українських воїнів, це – символ життя України. 29 серпня ми згадуємо не лише тих, хто загинув в Іловайській трагедії, а й десятки тисяч полеглих захисників і захисниць України в сучасній російсько-українській війні від 2014 року. Вони стоять в одному ряду з усіма поколіннями борців за волю і державну самостійність – від воїнів Русі-України, лицарів Костянтина Острозького, козаків Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи до бійців Армії Української Народної Республіки та Галицької армії Західно-Української Народної Республіки, Антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни, Української Повстанської Армії. Це воїнство мужньо здобувало героїчні перемоги і віддавало життя за українську землю. Попри велику кількість втрат у сучасній російсько-українській війні маємо й історичну перемогу – згуртовану націю, готову боротися за волю і свободу. Україна може зіпертися на широку підтримку громадян, бо на захист незалежності держави стали мешканці всіх, без винятку, регіонів нашої країни. У нинішній війні ми платимо надзвичайно велику ціну. Безперечно, це не єдиний день у році, коли згадуються полеглі та віддається їм шана. Однак це нагода для всього суспільства разом зробити усе можливе, аби пам’ять про Героїв була збережена та зміцнена на багато поколінь вперед. Щоб наша пам’ять про них була живою і дієвою. Щоб кожен із нас долучився до захисту і перемоги України. Пам’ять про борців і їхні подвиги є найвищою цінністю в шкалі нашої національної ідентичності.

27/08/2026

Сьогодні виповнюється 155 років від дня народження видатного американського письменника та громадського діяча Теодора Драйзера (27 серпня 1871 — 28 грудня 1945).
Теодор Драйзер писав про американську мрію — але не як про тріумф, а як про пастку. Його герої прагнуть успіху, грошей і визнання, досягають їх або гинуть у спробі — і в обох випадках залишаються з відчуттям, що щось пішло не так. Книги Теодора Драйзера — це соціальний реалізм у найпотужнішому вигляді: масштабний, безжалісний і напрочуд чесний щодо того, як влаштоване суспільство, в якому матеріальний успіх став єдиною мірою людської вартості.
Драйзер писав довго, детально й без прикрас. Його романи — не легке читання у сенсі обсягу й щільності, але саме ця ґрунтовність створює ефект повного занурення. Читаючи твори Теодора Драйзера, починаєш розуміти логіку його персонажів зсередини — навіть тих, чиї вчинки викликають осуд. Це рідкісна якість, яка відрізняє великого письменника від просто талановитого.
Драйзер написав порівняно небагато романів, але кожен із них — подія:
«Сестра Керрі» — перший роман автора, який видавці намагалися заблокувати через надто відверте зображення дійсності; історія про жінку, яка йде вгору, поки чоловік поряд із нею йде вниз;
«Дженні Герхардт» — роман про жертовність, соціальну нерівність і ціну чужих рішень для тих, хто не мав права голосу;
«Фінансист», «Титан», «Стоїк» — трилогія про магната Каупервуда, один із найдетальніших портретів капіталізму в літературі;
«Американська трагедія» — головний роман Драйзера, заснований на реальних подіях; про те, як система формує людину, а потім карає її за те, що вона нею стала.
Твори автора:
Романістика письменника:
роман "Сестра Керрі" (1900),
роман "Дженні Герхардт" (1911),
роман "Фінансист" (1912),
роман "Титан" (1914),
роман "Геній" (1915),
роман "Американська трагедія" (1925),
роман "Оплот" (1946),
роман "Стоїк" (1947).
Збірки оповідей:
"Звільнення" (1918),
"12 чоловіків" (1919),
"Фарби великого міста" (1923),
"Ланцюги" (1927),
"Галерея жінок" (1929).
У 1944 році Теодор Драйзер отримує від Американської академії мистецтв і літератури почесну золоту медаль за видатні досягнення в галузі мистецтва й літератури.
Екранізація творів:
Роман "Американська трагедія" був екранізований у 1931 та 1951 роках режисерами Джозефом фон Штернбергом та Джорджем Стівенсом.
За мотивами твору «Дженні Герхардт» у 1933 році знято однойменний фільм.
У 1952 році глядачі побачили кіноферсію роману "Сестра Керрі".

27/08/2026

27 серпня 1856 року народився Іван Франко (1856–1916) — видатний український письменник, поет, учений, публіцист та громадський діяч. Найвідоміші твори: поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя», поема «Мойсей», повість «Захар Беркут», драма «Украдене щастя».
«З вершин і низин» — перша збірка поета, у якій Іван Франко постає революціонером, а вірш «Каменярі», що сповнений прагнень митця розбити скелю, яка заступила шлях до нового, вільного життя українців, дав йому друге ім'я — Каменяр. До найвищих поетичних надбань Каменяра належить і збірка інтимної лірики «Зів'яле листя». А казки «Абу-Касимові капці», «Лис Микита» — це твори, за якими навчалося не одне покоління українців.
За 40 років активного творчого життя написав понад 6 000 творів загальним обсягом понад 100 томів, серед них 10 поетичних збірок, 50 поем, 10 творів великої прози й більше 3000 публіцистичних статей і наукових праць із різних галузей знань. Кожних два дні з-під його пера виходив новий твір. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами було видано понад 220 видань, зокрема, понад 60 збірок.
У творчій діяльності письменник використовував близько сотні псевдонімів і криптонімів: Джеджалик, Руслан, Невідомий, Іван Живий, Не-Теофраст, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова, Non severus, Vivus та багато інших. Найвідоміший і найпопулярніший з них – Мирон (у численних варіантах написання).
Мав колосальну пам’ять – знав 14 європейських мов, міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам’ять усього «Кобзаря»; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі. Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоарабської, давньогрецької, східних мов. Сучасники називали його «академією наук» та «університетом» в одній особі.
Навчаючись у Дрогобицькій гімназії почав комплектувати власну бібліотеку, яка налічувала майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. Уся його бібліотека налічує 12 тисяч примірників.
Майбутній письменник навчався у Львівському університеті, а потім у Чернівецькому, де й здобув вищу освіту. Згодом захистив дисертацію у Віденському університеті (Австрія), діставши науковий ступінь доктора філософії. На Постгассе, 8 знаходиться погруддя письменникові, відкрите за участі його онука Роланда 28 травня 1999 року.
Іван Франко відомий своєю любов’ю до вишиванки, яку вдягав і в будні, і на свята, тим самим ставши зачинателем нової моди – адже став першим українським інтелігентом, який поєднав сорочку з українським орнаментом із європейським костюмом-трійкою.
Іванові Франкові належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви “українці” замість “русини” — так традиційно називали себе корінні галичани. В “Одвертому листі до галицької української молодежі” (1905) Франко писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…”
Франка ув’язнювали за громадсько-політичну діяльність, яку кваліфікували як соціалістичну пропаганду. Перебування в тюрмах підірвало здоров’я Івана Яковича та стали причиною загострення поліартриту, який став однією з причин передчасної його смерті.
1877 рік - за підозрою в організації таємного гуртка
1881 рік - відсутність паспорта
1889 рік - за звинуваченням у сепаратистських настроях і «шпигунстві»
1892 рік - судовий процес над Франком та Михайлом Павликом за спробу видання соціалістичної літератури.
Франко став першим професійним українським політиком: першим головою першої української політичної партії – «русько-української радикальної партії». Також одним із перших виступив на підтримку українського феміністичного руху – підтримав видання українського жіночого альманаху «Перший вінок», який видавали Наталя Кобринська та Олена Пчілка.
Франко відомий своїм інтересом до індійської культури, він вивчав літературу, філософські твори, тексти. Серед перекладів Івана Франка – біблійна “Книга Буття”. Досі це найбільш точний переклад цієї частини Біблії українською мовою.
Франко на сьогодні єдиним українським письменником, який номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури, але передчасна смерть завадила цій історичній події.

24/08/2026

24 серпня Україна відзначає найбільше державне свято – День Незалежності. Воно встановлене на честь виняткової історичної події – проголошення у 1991 році Верховною Радою Української РСР незалежності України та створення самостійної української держави. Цей акт увінчав тривалий шлях Українського народу до самостійності. Він спирався на Декларацію про суверенітет 16 липня 1990-го, а підтверджений був Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року.
Незалежність і воля для українців завжди були основоположними цінностями. Вони спонукали до боротьби і давали силу залишатися собою в часи бездержавності. Найвищий вияв свободи поневоленого народу – здобуття незалежності для творення власного майбутнього.
Проголошення незалежності 24 серпня 1991 року стало логічним продовженням українського державотворення. Тож, відзначаючи 35-ту річницю ухвалення Акта, вшановуємо всі попередні етапи становлення української державності та акцентуємо на тому, що відбулося саме ВІДНОВЛЕННЯ, а не лише проголошення незалежності. Відновлення, бо незалежність України проголосила Українська Центральна Рада 22 січня 1918-го IV Універсалом. В той час держава проіснувала три роки у безперервній боротьбі за збереження. Вже тоді Україна мала всі ознаки держави: територію, окреслену кордонами, герб, військо, грошову систему, мову, дипломатичні відносини з іншими державами.
У березні 1939-го закарпатці вибороли та проголосили незалежність Карпатської України. Відчайдушна боротьба з угорськими окупантами – безпрецедентний приклад опору агресору напередодні Другої світової війни. Українці Закарпаття першими у міжвоєнній Європі мобілізувалися на збройну відсіч агресії союзників Німеччини.
У червні 1941 року у Львові, відстоюючи засади державності, представники ОУН проголосили Акт відновлення Української Держави.
Наша незалежність оплачена дорогою ціною – великою кількістю життів тих, хто боровся за ідею вільної України зі зброєю в руках і без неї, незліченною кількістю років втраченої свободи тих, хто сидів за неї у таборах та в’язницях, психіатричних лікарнях.
Проголошення незалежності України 1991 року відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР і остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної імперії. Нині імперська Росія знову намагається захопити Україну, веде проти нас жорстоку та агресивну війну, яку ми називаємо Війною за Незалежність України, оскільки вона є екзистенційною геноцидною, війною на заперечення української державності та знищення національної ідентичності українців.
Війна за Незалежність України від Росії є відтермінованою, оскільки Росія не припиняла політичний та економічний тиск, а також культурний, історичний, релігійний вплив на Україну, починаючи з 1991 року. Зокрема, РФ провокувала і здійснювала агресивні дії для створення військово-політичних ситуацій, які могли призвести до військових дій. Згадаймо, наприклад, територіальні суперечки довкола розташованого у Криму російського чорноморського флоту в 1990-х або спроби росіян встановити контроль над косою Тузла неподалік Керчі у 2003 році. Також були й газові, й продуктові війни, які де-факто спрямувалися на узалежнення української економіки та торгівлі від Росії.
Сьогодні незалежність України – запорука вільного розвитку держав і народів Європи. Вона є головною перешкодою для російського імперіалізму, який намагається політично, економічно та духовно поглинути Україну і розділити Європу на сфери впливу.
Вільна українська держава, активне й відповідальне громадянське суспільство та потужний Сектор безпеки та оборони – це той фундамент, що захищає права людини та гарантує всім українцям гідне майбутнє.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті.

23/08/2026

23 серпня щорічно, починаючи з 2004 року, в Україні вшановують один з трьох ключових державних символів – синьо-жовтий стяг. Це також національний символ. Символ нашої української ідентичності. Символ боротьби за волю.
Державний Прапор України - прапор із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.
Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася упродовж кількох тисячоліть. Використання жовтого та блакитного кольорів (з різними відтінками) на прапорах України-Русі простежується від прийняття християнства. Згодом ці два кольори набувають значення державних.
У середині XVII ст. набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими або жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських хоругвах, прапорах і клейнодах.
Першу спробу створити жовто-блакитний прапор з двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер, здійснила Головна Руська Рада (орган, який представляв національний рух українського населення Галичини), яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше був піднятий жовто-блакитний прапор.
На Наддніпрянщину, яка була в складі Російської імперії, синьо-жовтий прапор як символ української національної боротьби прийшов після подій революції 1905–1907 років. А вже за десятиріччя, у 1917-му, він став офіційним стягом української державності. Під синьо-жовтими прапорами відбувалися маніфестації українців. З ними українські воїни 100 років тому вирушали в бій. 22 березня 1918 Центральна Рада прийняла Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки. У квітні 1918-го синьо-жовті прапори підняли над кораблями Чорноморського флоту у Севастополі. 13 листопада 1918 синьо-жовтий прапор став і державним символом Західно - Української Народної Республіки. Він був затверджений на Підкарпатській Русі, а в 1939 - в Карпатській Україні. У період 1917 - початку 1919 рр.. синьо-жовтим прапором користувалися в Україні і більшовики.
Синьо-жовте поєднання кольорів остаточно оформилось як єдино національне на початку XX ст. Символами України в новітньому їх трактуванні є безхмарне небо як символ миру - синій колір, і стиглі пшеничні ниви як символ достатку - жовтий колір.
А після втрати незалежної української держави синьо-жовтий прапор залишався символом національної боротьби та спроб відновити державність у різних регіонах України.
Навіть в радянській Україні були спроби піднести національний прапор. 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Студент Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса, які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс – прапор мали побачити студенти і робітники заводу «Більшовик», що зранку збиратимуться в колони на першотравневу демонстрацію. Через 9 місяців КГБ знайшов сміливців. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму.
22 січня 1973-го в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори.
26 квітня 1989-го у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року – Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою; 3 квітня – над Львівською ратушею; 24 липня – урочисто піднятий над Київською міською радою.
4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. А за кілька місяців, 28 січня 1992-го, ВРУ офіційно затвердила його Державним Прапором України.
Відтоді український прапор піднімали над Еверестом. Він майорів на зустріч антарктичним вітрам на станції «Академік Вернадський». Літав у космос з Леонідом Каденюком. Вертолітним ронделем на фюзеляжі пролітав над смарагдовими джунглями Конго в складі миротворчої місії. Піднімався на п’єдестал разом з олімпійськими чемпіонами, починаючи з 1996 року. Стрічками майорів на куртках і рюкзаках протестувальників під час Революції гідності. Нескорено йшов на зустріч солоним вітрам та російським окупантам на тральщику «Черкаси» в Криму. Сьогодні прапор – з нашими військовими на їхніх плечових шевронах, у рюкзаках та на позиціях. Вони бережно підписують його своїми позивними побратимам на пам’ять. Він майорить над вільними і звільненими містами України. А українці на окупованих територіях чекають, коли він знову з гордістю розвіватиметься у їхніх містах, селищах та селах.

15/08/2026

15 серпня 1771 року в Единбурзі (Шотландія) народився Сер Вальтер Скотт – відомий шотландський письменник, історик, збирач старожитностей, адвокат; для шотландців він більше, ніж письменник; відродив історичну пам'ять народу, відкрив Шотландію для решти світу; вважається основоположником жанру історичного роману.
Вальтер Скотт отримав освіту правознавця, але його захопленням є історія рідного краю, легенди, традиції, стародавні культурні пам'ятки. Зрештою він здобуває славу видатного краєзнавця, історика. В. Скотт зібрав і опублікував збірку шотландських пісень (1803). Як письменник, свій творчий шлях розпочинає з поем, присвячених історії Шотландії, але з 1814 року здебільшого пише прозу. Романи Скотта поділяються на дві основні групи.
Перша група присвячена недалекому минулому Шотландії, періоду громадянської війни (від пуританської революції XVI ст. до розгрому гірських кланів у середині XVIII, а частково і пізнішому часу): «Веверлі», «Гай Маннерінг» (1815), «Единбурзька в'язниця» (1818), «Шотландські пуритани» (1816), «Ламермурська наречена» (1819), «Роб Рой» (1817), «Монастир» (1820), «Абат» (1820), «Води св. Ронана» (1823), «Антиквар» (1816) тощо).
У цих романах Скотт розгортає незвичайно багатий і реалістичний типаж. Це ціла галерея шотландських найрізноманітніших соціальних верств, але переважно типів дрібної буржуазії, селянства та декласованої бідноти. Персонажі Скотта виразно конкретні, розмовляють соковитою і живою народною мовою. Вони складають тло, яке можна порівняти лише з «фальстафівським тлом» Шекспіра. На цьому фоні чимало комедійного, але поряд із комічними фігурами багато плебейських персонажів художньо рівноправних із героями з вищих верств. У деяких романах – вони головні герої, в «Единбурзькій в'язниці» героїня – дочка дрібного селянина-орендатора. Скотт (порівняно з «сентиментальною» літературою XVIII століття) робить наступний крок на шляху демократизації роману і водночас дає живіші образи. Але частіше все ж головні герої – це молоді люди з вищого світу, умовно ідеалізовані, позбавлені життєвості.
Друга основна група романів Скотта присвячена минулому Англії та континентальних країн (переважно середнім вікам і XVI ст.): «Айвенго» (1819), «Квентін Дорвард» (1823), «Кенілворт», (1821), «Ганна Геєрштейнська» (1829) тощо.
Саме тут В. Скотт особливо розгортає своє виняткове чуття минулих епох, що змусило Огюста Террі назвати його «найвидатнішим майстром історичної дивінації усіх часів». Історизм Скотта насамперед – зовнішній історизм, відтворення атмосфери і колориту епохи. Цією властивістю, яка ґрунтувалася на солідних знаннях, Скотт особливо приголомшував своїх сучасників, не звиклих ні до чого подібного. Дана ним картина «класичного» Середньовіччя («Айвенго», 1819) наразі сильно застаріла. Але такої картини, одночасно ретельно правдоподібної і тієї, що розкриває таку несхожу на сучасність дійсність, в літературі ще не було. Це було справжнім відкриттям нового світу.
Історизм Скотта не обмежується цією зовнішньою стороною. Кожен його роман оснований на певній концепції історичного процесу. Так, «Квентін Дорвард» дає не лише яскравий художній образ Людовика XI і його оточення, але й розкриває його політику як етап в боротьбі буржуазії з феодалізмом. Концепція «Айвенго», де центральним фактом для Англії кінця XII століття висунута національна боротьба саксів з норманами, виявилася незвичайно плідною для історії: вона була поштовхом для відомого французького історика Огюста Террі. Оцінюючи В. Скотта, треба пам'ятати, що його романи взагалі передували роботам багатьох істориків того часу.

29/07/2026

29 липня 1961 року народився відомий український поет, перекладач, науковець та професор Валерій Михайлович Кикоть. У 2026 році видатний земляк із села Червона Слобода на Черкащині відзначає свій 65-річний ювілей.
Валерій Кикоть - доктор філологічних наук, професор. Автор багатьох збірок, таких як «Королева дощу» та «На найвищих вершинах». Член Національної спілки письменників України . Творчий доробок ювіляра відзначається глибокою філософічністю, а його переклади та літературознавчі праці є вагомим внеском в українську культуру.

28/07/2026

28 липня 1946 року у селі Мар'янівка, Черкаської області народився Михайло Федотович Слабошпицький (28 липня 1946— 30 травня 2021) — український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, дитячий письменник, член Національної спілки письменників України, шевченківський лауреат 2005 року за роман-біографію «Поет з пекла».
Михайло Слабошпицький займає особливу нішу в сучасній українській літературі та літературознавстві. Літературні критики одностайно говорять про нього, як про одного з найсильніших біографів свого часу.
Він автор майже 40 художніх творів, художньо-біографічних романів про відомих українців – письменників, художників, філантропів-меценатів, видань для дітей та юнацтва, таких книжок критики й літературознавства, як «Українська література сьогодні» «Літературні профілі», «Роман Іваничук», «Василь Земляк». Його роман «Марія Башкирцева» виходив у перекладах французькою і російською мовами.
М. Слабошпицький дуже відповідально ставився до своєї роботи. Роман «Що записано в книгу життя. Михайло Коцюбинський та інші», що вийшла у 2012 році, він писав 5 років, а матеріали до нього збирав близько 10. У ньому розповідається про події початку XX століття від імені Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Володимира Самійленка та інших видатних українських письменників.
У той же час Слабошпицький відзначався шаленою працездатністю. У грудні 2015 року він видає книжку про 35 письменників – «Наближення до суті. Літературні долі». У 2017 – книжку мемуарів «Протирання дзеркала», у 2018 – «Тіні в дзеркалі», у 2019 – «З пам'яті дзеркала. Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури».

21/07/2026

21 липня 1906 року в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині з’явилася на світ прекрасна поетка, громадська діячка й учасниця ОУН Олена Теліга, яка для багатьох поколінь стала уособленням жіночності, свободи й вірності своїм ідеалам.
Вона була українкою не стільки за походженням, скільки за власним вибором. Народжена в Підмосков’ї, Олена Теліга жила в Києві, Петербурзі, Подєбрадах, Празі, Варшаві й Кракові, але скрізь лишалася собою. Блискуча інтелектуалка, вона вільно розмовляла російською, німецькою та французькою, але, зрештою, свідомо обрала українську.
Чи стало цьому причиною палке кохання до бандуриста з Кубані Михайла Теліги, з яким познайомилася в Празі, і який, зрештою, став її чоловіком, чи вроджене почуття людської гідності й протест проти людської ницості та зневаги до інших? Але момент раптового усвідомлення себе частиною великої нації, який вона пізніше описала в своїх спогадах, відомий багатьом:
«Я була тоді в товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо, хто і невідомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за всіма відомими “залізяку на пузяку”, “собачій язик”, “мордописня”... Всі з того реготали... А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знаю чому. І я не витримала: “Ви хами! Та собача мова – моя мова!.. Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!” З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не ходив, говорити лише українською мовою».
Олена Теліга ніколи не опускала руки, хоч би як важко не було. Коли у Варшаві не вистачало грошей від віршів і публіцистики, вона працювала і в кабаре, і манекенницею, пізніше влаштувалася вчителькою молодших класів. Сил і наснаги їй давала боротьба за Україну: ще в грудні 1939 року Олена в Кракові познайомилася з археологом і поетом Ольжичем, сином Олександра Олеся, та доєдналася до Організації українських націоналістів.
Працювала в культурній референтурі, готувала тексти листівок і відозв, які відправляли в Україну. А в 1941 році з першими похідними групами ОУН повернулася до Києва, де очолила Спілку українських письменників та редколегію літературного додатку до газети «Українське слово», який називався «Літаври». Щоправда, вона встигла видати лише чотири номери.
Її попереджали, що німці готують арешти. На умовляння друзів виїхати з Києва Теліга відповіла, що вона більше не залишить місто. І 9 лютого 1942 року поетку арештували.
У київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: намальований тризуб і напис – «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
21 лютого 1942 року Олену Телігу разом з чоловіком нацисти розстріляли в Бабиному Яру. Того ж дня загинули головний редактор «Українського слова» Іван Рогач та поет Іван Ірлявський. В 1990-х роках в Бабиному Яру з’явився символічний хрест у пам’ять про розстріляних патріотів, а 25 лютого 2017 року біля входу в парк, на вулиці, що носить ім’я поетки, було відкрито пам’ятник Олені Телізі.
Цікаво, що за життя Олена Теліга так і не спромоглася видати власну збірку. Рукописи віршів поетки німці знищили після її смерті. Збереглися лише деякі копії, які учасники підпілля переслали на еміграцію. Там у 1946 році побачила світ перша поетична збірка Олени Теліги «Душа на сторожі».

Юрківська бібліотека

12/09/2026

28/08/2026

27/08/2026

27/08/2026

24/08/2026

23/08/2026

15/08/2026

29/07/2026

28/07/2026

21/07/2026

Address

Opening Hours

Website

Alerts

Shortcuts

Share

Category

Listing takedown request

Tuesday	09:00 - 17:00
Wednesday	09:00 - 17:00
Thursday	09:00 - 17:00
Friday	09:00 - 17:00
Saturday	09:00 - 17:00