23/02/2026
Працювати з людьми — бути людяним і небайдужим ❤️
20 лютого для начальника відділу соціальної роботи Центру надання соціальних послуг Вишневої міської ради розпочався, як і для багатьох українців, із хвилини пам’яті Героїв Небесної Сотні. Але далі — звичайний робочий день, який, як часто буває у соціальній сфері, перетворився на справжній виклик людяності, професіоналізму та співчуття.
💻 Початок робочого дня
Світла немає, але завдяки зарядним станціям робота триває. Пошта, повідомлення, запити — і раптом приходить лист про складні життєві обставини:
військовослужбовець просить допомогти своїй мамі, яка лежача й живе одна.
Соціальний працівник реєструє випадок і починає — телефонні дзвінки, уточнення, контакти. З’являється коло людей, небайдужих до долі цієї жінки.
☎️ Дзвінки, координація, пошук рішення
Спершу — розмова з Іваном, сином жінки, який нині захищає Україну. Потім — контакт Сергія, сусіда, який має ключі від квартири. І далі — безпосереднє спілкування з пані Марією, яка не хоче нікого впускати: «А ви будете мені міняти памперси? Ви зможете мене підняти?» — перепитує вона з недовірою.
Паралельно — пошук рішень. Син визнáє, що сам не справляється, тому починається підготовка документів, консультації з Управлінням соціального захисту начелення, пошук закладу для догляду.
🚗 Виїзд до пані Марії
Соціальні працівники, спільно з колегами з Управління, вирушають до пані Марії. Двері відчиняє сусід Сергій. Знайомство непросте — жінка підозрює всіх, називає «бандітками». Але крок за кроком вдається знайти спільну мову. Є рішення — тимчасово влаштувати її до приватного пансіонату. Необхідно зібрати документи, домовитися з сином, перевезти жінку, яка не може ходити.
18:00, темно, ліфт не працює, світла немає. Але на допомогу приходять чоловіки, які допомагають знести пані Марію з п’ятого поверху.
🤝 Людяність у дії
Далі — дорога, прибуття до пансіонату, а там — "супер-жінки" персоналу, які приймають пані Марію, допомагають пересадити у візок, оформлюють документи, і нарешті: тепла ванна, вечеря, турбота.
Через півгодини після всіх подій соціальна працівниця телефонує дізнатися, як почувається підопічна. Відповідь з пансіонату зігріває серце:
«Все добре. Вмилася, повечеряла, навіть попросила шоколаду…»
💛 Історія про небайдужість
Ось так день, що почався з хвилини пам’яті Небесної сотні, завершився тихим добром — турботою про людину, яка цього потребувала.
У кожній історії, яку проживають соціальні працівники, є своя драма і своя перемога.
Перемога людяності, емпатії та спільної відповідальності.
✨ Бо працювати з людьми — це не просто робота.
Це — служіння. Це — серце, яке відгукується на чужий біль.
