31/05/2026
💔 Історія Володимира Сребродольського сколихнула Україну.
Український військовий не пережив російський полон, де, за даними слідства та судово-медичної експертизи, зазнав катувань. Після повернення його тіла в Україну сталося те, що важко усвідомити.
Частина односельчан відмовилася прийняти його поховання у рідній громаді.
Людину, яка пройшла російську неволю. Людину, на тілі якої експерти виявили ознаки катувань. Людину, яка повернулася додому після полону на щиті.
Причиною стало пропагандистське відео, записане окупантами під час його перебування в полоні.
Найстрашніше в цій історії навіть не російська пропаганда.
Від Росії ніхто не очікує людяності.
Найстрашніше, коли свої починають говорити словами ворога.
Коли люди, які ніколи не бачили полону зсередини, беруться судити українського військовополоненого за кілька хвилин відео, знятого під контролем окупантів.
І знаєте, про що це говорить?
Про те, як мало суспільство насправді знає про полон.
Як мало знає про військовополонених.
Як мало знає про родини, які роками шукають своїх рідних, зниклих безвісти.
Як мало знає про те, через що проходить людина, яка опинилася у владі ворога.
Багато хто живе звичним життям, навіть не намагаючись розібратися в темі. Не читаючи свідчень звільнених полонених. Не слухаючи розповідей тих, хто пережив катування. Не цікавлячись тим, як працює російська пропаганда щодо військовополонених.
А потім кілька хвилин змонтованого відео виявляються достатніми, щоб винести вирок людині.
Потрібно зрозуміти одну просту річ: відео з російського полону не відображають позицію українських військових.
Це не інтерв'ю. Не звернення. Не вільна розмова.
Це постановка російської пропаганди.
Такі відео створюються для того, щоб принизити українського військового, посіяти недовіру в українському суспільстві та показати російській аудиторії потрібну картинку.
І коли ви дивитеся таке відео, пам'ятайте: по той бік камери стоїть не журналіст.
По той бік камери стоїть кат.
Стоїть людина, яка має владу бити, катувати, принижувати, позбавляти сну, їжі, медичної допомоги та самого права вибору.
Тому слова, які звучать у кадрі, не належать військовополоненому.
Вони належать тим, хто стоїть за камерою.
Полонений говорить те, що від нього вимагають. Повторює те, що йому наказують повторити. Озвучує сценарій, написаний окупантами.
Тому що вибору між «говорити» і «не говорити» там немає.
Є лише вибір вижити.
Саме тому будь-яке відео з російського полону не може бути доказом переконань людини. Це доказ того, що людина перебуває під владою ворога.
І ще одна річ, яку суспільству потрібно усвідомити.
Полон не буває однаковим.
Одні військовополонені повертаються виснаженими до невпізнання.
Інші повертаються з важкими наслідками катувань.
Треті проходять через психологічний терор.
Четверті стикаються з усім одночасно.
У кожного своє випробування. Свої рани. Своя боротьба за життя.
Тому зовнішній вигляд людини, її слова на камеру чи поведінка під наглядом окупантів нічого не говорять про реальні умови, які вона пережила.
Володимир Сребродольський повернувся додому після російської неволі. Експертиза встановила ознаки катувань. Слідство розслідує обставини його загибелі.
І замість того, щоб віддати останню шану своєму земляку, частина людей відмовила йому навіть у спочинку на рідній землі.
Це одна з найболючіших сторін цієї історії.
Тому що російські кати відібрали у нього життя.
А російська пропаганда змусила частину людей забути про співчуття, людяність і здоровий глузд.
Перш ніж засуджувати військовополоненого, варто спочатку дізнатися, що таке полон. Що таке катування. Що таке примус. Що таке боротьба за виживання в руках ворога.
Бо дуже легко судити людину з дому.
І зовсім інша справа — опинитися на її місці.
Осуд заслуговують ті, хто катує, знущається та створює такі відео.
А українські військовополонені заслуговують на підтримку, повагу та людяність.
