13/08/2026
✈️ ОЛЕКСАНДР МИГУЛЯ. «МІГЕЛЬ». «Я ТУТ ДО ОСТАННЬОГО»
12 серпня 2024 року майор Олександр Мигуля вирушив на бойове завдання, з якого не повернувся.
Йому було 27.
Молодий за віком, але вже один із найдосвідченіших льотчиків винищувальної авіації. За його плечима були десятки складних бойових завдань, протидія ворожій авіації та ППО, перехоплення крилатих ракет і ударних БпЛА, застосування авіаційних засобів ураження по противнику.
Та цифри не можуть повністю розповісти, ким був Олександр.
Про нього найкраще говорять ті, хто був поруч.
Побратими згадують його спокійним і неймовірно впевненим.
Коли він йшов на бойове завдання, його холоднокровність передавалася іншим. Навіть у найскладніших ситуаціях поруч із ним було відчуття, що все буде добре.
💬 «Він був як танк. Коли він веде, ти абсолютно впевнений і просто чітко виконуєш свої дії».
Олександр ніколи не відмовлявся від бойових завдань. Навпаки, накопичений досвід передавав молодшим льотчикам, розповідав, як уникати ворожих ракет, як ефективніше застосовувати озброєння і головне, як виконати завдання та повернутися.
Він одним із перших опановував і застосовував нові авіаційні засоби ураження. Те, що тоді було бойовим експериментом і надзвичайним ризиком, сьогодні стало досвідом, який продовжує берегти життя українських пілотів.
На момент загибелі за його плечима було понад 160 бойових вильотів.
Вильотів, у яких за ним полювали ворожі винищувачі.
Вильотів під загрозою С-400.
Вильотів на перехоплення «Шахедів» і крилатих ракет.
Вильотів на підтримку наших воїнів на землі.
І щоразу він повертався, щоб знову піднятися в небо.
Саме такі льотчики стали тими, кого Україна назвала «Привидами Києва».
💬 «Привиди Києва - це саме про нього».
Для мами він залишався сином, який не розповідав зайвого, щоб вона менше хвилювалася.
Для друзів - Сашком, який міг після бойового вильоту приїхати на електросамокаті в кальян-бар і посміятися.
Для молодших льотчиків - тим, за ким можна було йти в бій.
Для України - воїном, який раз за разом піднімався в небо, знаючи ціну кожного такого вильоту.
Війна змінила його. Побратими і рідні згадують, як із роками в його погляді ставало все менше юнацької безтурботності і все більше тієї глибини, яку залишає лише пережите.
Але незмінним залишалося головне.
Його рішення служити.
Коли найближчий друг питав про життя після завершення контракту, Олександр відповідав просто:
💬 «Та ні. Я тут до останнього».
Так і сталося.
Сьогодні, у роковини загибелі майора Олександра Мигулі, ми говоримо про нього голосами людей, які його любили, з якими він служив, літав і воював.
Про льотчика.
Про сина.
Про друга.
Про побратима.
Про людину, яка творила історію сучасної української бойової авіації.
Для побратимів, рідних і всіх, хто знав його бойовий шлях, Олександр назавжди залишиться одним із тих, чия мужність, професіоналізм і самовідданість є прикладом найвищого служіння Україні. Його внесок у захист держави та розвиток сучасної української авіації заслуговує на особливу пам’ять і шану.
Пам'ятаймо тих, завдяки кому українське небо залишається нашим.
🇺🇦 Честь.
Повітряне командування "Центр"
Командування Повітряних Сил ЗСУ / Air Force Command of UA Armed Forces
Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine
Міністерство оборони України
