16/05/2026
Він написав перший великий роман про Голодомор тоді, коли світ ще майже нічого про нього не знав.
Його книги читали пошепки.
Передавали з рук у руки.
Ховали від радянської влади.
А КДБ роками намагалося зробити так, щоб ім’я Уласа Самчука просто зникло.
І, що найіронічніше, незалежна Україна теж намагалася його “скасувати”.
Улас Самчук — автор легендарного роману «Марія», який став першим художнім твором про Голодомор як свідомий злочин проти українців.
Не про “труднощі колективізації”.
Не про “неврожай”.
А про повільне вмирання українського села, родини й цілої нації.
Він написав це ще у 1930-х роках — тоді, коли Радянський Союз брехав усьому світу, що ніякого голоду не існує.
І саме тому Самчука так боялися.
Його «Волинь» — це взагалі окрема історія.
Не просто роман, а величезне полотно про українців, які намагаються зрозуміти, ким вони є, чому століттями живуть без держави й чому свобода завжди має свою ціну.
Його читали українці в еміграції.
Його вчили напам’ять.
Його книги ставали для багатьох способом не втратити себе.
Але в СРСР ім’я Самчука було фактично під забороною.
І це не перебільшення.
У 1980 році українська діаспора в Канаді висунула його на Нобелівську премію з літератури.
І Москва буквально запустила спецоперацію, щоб цього не допустити.
У розсекречених документах КДБ УРСР прямо написано:
«Вжито всіх заходів для недопущення висунення Самчука».
Вдумайтесь у це.
Радянська система боялася письменника настільки, що втручалася навіть у Нобелівський процес.
Бо правда, написана талановито, для імперії завжди небезпечніша за зброю.
І найболючіше — після незалежності історія частково повторилася.
За часів Януковича міністр освіти Дмитро Табачник прибрав Самчука зі шкільної програми.
А у 2021 році ОАСК навіть заборонив офіційні заходи до його роковин у Києві.
Причина?
Старі радянські ярлики про “колабораціонізм”, вирвані з контексту, без чесної розмови про епоху, окупацію, вибір людей і самі тексти Самчука.
Хоча реальність значно складніша й чесніша за пропагандистські штампи.
Так, Самчук був радикальним антикомуністом.
Так, він працював редактором газети «Волинь» в окупованому Рівному.
Але саме його тексти не містили ані нацистської пропаганди, ані антисемітських закликів, які десятиліттями йому намагалися приписати.
І, здається, найбільша його “провина” була в іншому:
він занадто сильно любив Україну й занадто чесно про неї писав.
Сьогодні архіви КДБ уже відкриті.
Документи говорять самі за себе.
І дедалі очевидніше, що Улас Самчук був не “небезпечним письменником”, а одним із тих, кого імперія намагалася стерти з української пам’яті.
Не вийшло.
Бо поки існує «Марія» —
існуватиме й пам’ять про те, що вони хотіли приховати.
І, можливо, настав час по-справжньому повернути Самчука в українську культуру.
Не формально.
А як одного з найважливіших голосів ХХ століття.