13/03/2026
До 90-річчя від дня народження
..Лада Павлівна - представниця роду, який завжди сумлінно й потужно служив Україні. Її предки - священики, що несли в народ добре й вічне. Дід, отець Андрій, правив у селі Ямному поблизу Великої Писарівки; ієреєм у Штепівці (Лебединський район) служив Григорій Сапухін; у Попівці (Харківщина) - Іоанн Сапухін. Паства їх шанувала за шляхетність, за українське слово, якого не відцурались. П’ять поколінь Сапухіних зібрали унікальну бібліотеку - понад 5 тисяч томів! - яка дісталася батькові Лади, корифею сумського краєзнавства Павлу Андрійовичу Сапухіну. Він жив із матір’ю у Великій Писарівці, одержав ґрунтовну гуманітарну освіту в Харкові та Петрограді (два диплома отримав одночасно в 1917-му); там же, у Великій Писарівці, 1936 року народилася, й Лада. Можна лише уявити ту атмосферу, в якій пізнавало світ дівча - серед старезних фоліантів, що дихали історією, мудрістю, вічністю...
На жаль, бібліотека проіснувала до 1941-го — загинула у; воєнному лихолітті; Павло Сапухін із дочкою були евакуйовані в Башкирію. Шестирічна дівчинка в російськомовному середовищі почала втрачати знання рідної мови. І тоді Павло Андрійович став наполегливо, щоденно давати дочці уроки української. Цей штрих ще більше характерний тим, що Сапухін-старший весь час викладав у школах російську мову й літературу; в побуті ж послуговувався рідною.
Після закінчення війни Сапухіни повертаються до Великої Писарівки, де Павло Андрійович якийсь час працює в газеті, потім знову вчителює; Лада навчається в школі. 1948 року батька перевели в Суми (спершу обіймав посаду інспектора облвно, згодом завідуючого кабінетом педагогіки, заступника директора інституту вдосконалення вчителів).
Відтоді доля Лади пов’язана із Сумами.
Звичайно ж, дівчина була в курсі краєзнавчих зацікавлень свого батька. Вже живучи в Сумах, на його прикладі переконалася, що краєзнавство — то не лише захоплююче, цікаво, але й ...небезпечно. 1952 року Павло Сапухін видрукував солідну статтю «Гоголь і Україна», в якій говорив про Миколу Васильовича, як, по суті, письменника й українського - про любов автора «Тараса Бульби» до свого народу, його звичаїв, мови. Сапухіна негайно викликали до високої інстанції, потім - до іншої, звинуватили в українському буржуазному націоналізмі. Він всерйоз, не криючись від домашніх, почав готуватися до арешту. Пронесло...
Без сумніву, маючи такого батька, перебуваючи постійно під впливом його могутнього біополя, Лада не могла не захопитися історією. Захоплення плавно переросло в спосіб життя, в долю. 1954 року Л. Сапухіна стає студенткою історичного факультету Сумського педагогічного інституту, згодом переводиться на аналогічний факультет Харківського університету, який закінчує 1959 року. Промовиста деталь: дипломну роботу молода дівчина обирає з історії декабристського руху - чи не єдина тоді тема, яку можна було викладати, майже не кривлячи душею в бік ідеологічних загальників... Сапухіній пропонували престижні роботи в Харкові, але вона повернулася до Сум. Спершу викладала у вечірній школі.
А з 1960 року на різних посадах в Сумському краєзнавчому музеї.
… На щастя, Лада Сапухіна успадкувала від батька і літературний хист. Про що заявила своєю вже першою - краєзнавчою статтею в обласній газеті «Ленінська правда» від 11 лютого 1961 року: «Шевченко і Чехов». Легкий виклад, бездоганно чиста літературна мова, вміло розставлені акценти стосовно теми, якої до Лади Павлівни ніхто не торкався... А згодом публікації Л. Сапухіної стали вже частішими, як в обласній, так і в республіканській пресі.
… Та все ж - за кількістю матеріалів — мабуть, на перше місце варто поставити її розробки з історії обласного центру. Маємо на увазі не лише путівники, довідники, які вийшли за її авторством (у цьому жанрі, як відомо, щось нового сказати важко), а ті численні публікації, котрі піднімають завісу з призабутих сторінок нашого міста над Пслом. «Полуботківські архіви і Сумщина», «Перші школи міста», «Найдавніші поселення», «За Великими Московськими воротами», «Домальована... історія», «Полки козацький і гусарський» - можна ще називати дослідження Лади Павлівни, які охоплюють історію Сум від глибокої давнини, до початку нинішнього століття. …
…. Звісно, можна було б обходитися лише отими «запропонованими» темами, жити в пошані у влади. Та не такою виявилася Сапухіна, і ми різко не погоджуємося з нею, з отим її «переважну більшість — на замовлення». Набереться на цілу книгу матеріалів за авторства Лади Сапухіної, саме «її» матеріалів, написаних гарячим серцем і допитливим розумом: «Від Глухова до Петербурга» (про те, як силоміць везли з нашого краю народних танцюристів і співаків на весілля блазнихи імператриці Анни Іоанівни); «З глибини віків» (про перший скіфський плуг, який було знайдено на Сумщині); «Знахідка в Жигайлівці» (про унікальні срібні візантійські вази); «Пам’ятник мамонту» тощо. Називаємо тут праці лише 1970-1980 років, коли надрукувати щось справді вартісне і пізнавальне було непросто.
Та Сапухіна й тоді спромоглася створити ті своєрідні краєзнавчі новели, побудовані на цікавинах минувшини, які читаються легко, захоплююче. З цього приводу варто зазначити й таке.
Крає знавцям частенько закидають докір у популяризаторському струмені їх праць, але й існує для того, зокрема, саме краєзнавство, щоб повертати людям знання про їхній рід і родовід.
По-друге, навіть згадані популяризаторські публікації Л. Сапухіної несуть в собі, окрім пізнавального й цікавого чтива, певну авторську концепцію. Бо ж будь-який факт теж можна подати під різним кутом зору, а в Сапухіної-популяризатора він повністю вписується в світоглядне поле Сапухіної-дослідника і не відривний від нього.
Так, попри все, Л. Сапухіна намагалася бути якомога далі від політичної кон’юнктури, навіть у політично заангажованих дослідженнях старалася дотриматися істини, конкретних фактів. Тому й сьогодні її роботи і дванадцяти- й тринадцятирічної давності не втратили цінності для молодих дослідників, є зразком наукового сумління і громадської позиції.
Цілий сплеск прецікавих публікацій стався в Л. Сапухіної після здобуття Україною незалежності: «Невідомі згадки», (журнал «Слово і час», про новознайдені листи, які стосуються П. Грабовського), «Забута битва» (про Соснівську битву), «Знайдено в Лебедині на горищі» (нові матеріали про Павла Полуботка і його рід), «Про що розповіли документи роду Кіндратьєвих», «Декабрист Іван Коновніцин»; ці та інші публікації буквально п’янили шанувальників історії краю новизною, ґрунтовністю оповіді, отією сапухінською легкістю викладу, коли, прочитавши матеріал (науковий!), перечитуєш його ще і ще, мов художній твір.
…
Говорячи про Л. Сапухіну, пам’ятаймо, що це не лише один із найавторитетніших в області істориків-дослідників, але й чи не найерудованіший знавець музейної справи та й справи архівної, яка виховала ціле покоління вузьких спеціалістів, у чому теж її беззаперечна заслуга.
Причому, Лада Павлівна, не лише практик-педагог у цій царині, вона й теоретик. Хто з молодих музейних працівників, лекторів не користувався такими її друкованими розробками, як «Історичні пам’ятки Сумщини, текст на допомогу лектору», «Як створити музей або музейну кімнату історії села. Методичні рекомендації», «Як побудувати експозицію музею» тощо - подібних посібників Лада Сапухіна написала й видала добру низку.
Хвостенко Григорій. Невичерпна ерудиція.
Джерело: Добрий день, 2007, 18 трав., С.13.
