02/10/2025
Від АТО до повномасштабки. Історія бойової медикині, яка 9 років на війні
Бойова медикиня Анна "Кропива" Продан – майже 9 років на фронті. Під час АТО пройшла Верхньоторецьке, під час повномасштабки – Бахмут, Серебрянський ліс, Курахове. Зараз – на Харківському напрямку.
"Своїх 300-х я ніколи не рахувала. Врятувати життя – це дуже голосно звучить. Звичайно, перша невідкладна допомога – це важливий етап, бо люди можуть померти від крововтрати або нерозуміння, що робити. Але порятунок життя – це довгий ланцюжок: перша допомога, евак, стабпункт, госпіталь", – каже бойова медикиня.
"Заздрю тим, хто думає, що скоро кінець війни": історії захисників від АТО і до сьогодніАнна "Кропива" Продан пішла служити у 19 років (фото надала Анна Продан)
Play Video
Далі наводимо пряму мову Анни.
Я долучилась до армії у 2016-му невдовзі після закінчення медичного училища. Мені було 19 років, я не сильно думала, куди йду і для чого. Тоді цивільні не знали, що таке війна, бачили її лише з телевізора. Я дізналась, що потрібен медик у військову частину, вирішила, що піду.
Коли тільки потрапила на фронт, люди були вмотивовані. Всі туди йшли з патріотизмом, були дружні, злагоджені. Було розуміння, що у нас є ворог. Я просто не знаю, як можна бути осторонь війни, якщо ти щось вмієш і можеш бути корисним.
Служила у 58-й бригаді. Позивний мені дав командир роти ще у 2016 році. Сказав, що я дуже жалюча, але корисна, і без мене нікуди. Коли я вперше за пів року вернулась із зони АТО у відпустку, мама глянула і сказала, що це моє, я знайшла своє місце.
Я бойовий медик роти, перебуваю з підрозділом безпосередньо на позиціях. Надаю першу допомогу пораненим, тоді приїжджає евак і я передаю 300-го їм, а сама залишаюся. Заходжу на чергування на тиждень-два, іноді доводиться просидіти місяць, бо ситуація не дозволяє змінитися і вийти.
Тут для медиків усі такі самі загрози, як і для інших. Важко бути постійно під обстрілами, але найважче втрачати людей, бо все інше можна фізично і морально "витягнути".
Пам’ятаю своїх перших 300-х. Був мінометний обстріл, трьох хлопців посікло осколками. Один був важкий: пневмоторекс, контузія, внутрішні органи були пошкоджені ударною хвилею. Я надала допомогу усім, але згодом найважчий помер у лікарні. Коли бачиш пораненого, то робиш все, що треба, а вже потім можеш сісти і це якось "переварити".
Ті, хто має легкі поранення, повертаються на службу. На жаль, багатьох із тих, кому я допомогла, уже нема. Важкі поранені йдуть на "списання". Ми підтримуємо зв’язок, іноді вони цікавляться моїми справами, в "полях" майже не перетинаємось. Хлопці дуже вдячні за допомогу.
За майже 9 років служби у мене було дві перерви десь по 5 місяців між контрактами. Коли народила доньку, то відпустку взяла на 3 місяці. Дитина залишилась з мамою. Доньці вже буде 8 років. Наче із розумінням ставиться до моєї служби, часто каже, що й сама хоче бути бойовим медиком. Але періодами вона дуже сумує і хоче, щоб я повернулась додому. Зараз я на етапі звільнення, бо дуже втомилась.
Перед повномасштабною війною у мене закінчився контракт, я не служила. 24 лютого 2022 року я зібралась і пішла до військкомату, хотіла потрапити у свій підрозділ, але вони вже були під Конотопом, а туди неможливо було прорватись – поряд стояли росіяни. Але зрештою я таки потрапила у свою бригаду.
"Заздрю тим, хто думає, що скоро кінець війни": історії захисників від АТО і до сьогодніАнна разом із бригадою під час повномасштабки пройшла Бахмут, Серебрянський ліс, Курахове, Харківщину (фото надала Анна Продан)
Вже скільки років йде війна, але багато хто ще не звик, що дівчата бувають на передовій. Нещодавно тут на Харківському напрямку у наших суміжників поранило хлопців, а медика в них не було. Я прибула на допомогу і вони були в шоці, що з чужої роти прибігла дівчина: що я тут взагалі роблю на передовій? Добре, що там була гарна зеленка (лісиста місцевість, – Ред.), у цих умовах я змогла не тільки допомогти, а й навіть крапельницю поставити.
Жінкам у цивільному житті буває важко, а на службі – тим паче: умови праці, специфічний графік, різні моральні ситуації. Але ти прийшов на службу, ти розумів, що робиш і знав, куди йдеш. Ти розумієш, що хлопцям важко, а якщо ти будеш тягарем, то кому тоді треба така допомога. На тилових посадах жінкам, думаю, також важко.
У перші роки АТО жінки в армії – це поодинокі випадки. Коли я прийшла, у батальйоні було тільки дві дівчини, потім вже з’явились 3 медики, діловод. Зараз жінок набагато більше.
Дискримінація в армії зустрічається, але це більше залежить від командирів. Дівчатам треба постійно показувати, що ти можеш працювати, як хлопці. Так, емоційно ми сильні, але фізично поступаємось чоловікам. Командири мають це враховувати.
Ще із 2014-го піднімається питання, яке й досі актуальне – прояв поваги до захисників. Мінімально, що можуть зробити цивільні, коли бачать військового – просто сказати дякую. Зараз рідко таке почуєш. Прірва між цивільними і військовими стала менша, але вона не зникла.
На момент публікації Анні підписали наказ на звільнення.
____________________________
Відео 2016 року, молоді дівчата прибули в АТО і там підписали свій перший контракт. На відео момент складання військової присяги с. Архангельське Донеччина.
https://youtu.be/ojKUzedtbHE?si=9eyAj59kCJBwfqS4&t=91
Світлини нашої Анни (зі сторінки РБК-Україна)
https://www.rbc.ua/rus/news/zazdryu-tim-hto-dumae-shcho-skoro-kinets-1759245117.html?fbclid=IwY2xjawNLI2xleHRuA2FlbQIxMQABHg-T_IoWQJqLQrVYrQvnyR73zt6wkVSXGs8fQbJbqCkG3dtUjLorpvMYizxB_aem_bXTEU2_sEJZ3J4JIVTCIwg
