25/05/2026
🇺🇦 ПАМ’ЯТАЄМО…
Рік тому, 25 травня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку фронту загинув наш земляк, мужній воїн – головний сержант Сергій БЕЗКОРОВАЙНИЙ, водій-електрик відділення збору та обробки даних розвідки маневреної групи радіоелектронної розвідки роти безпілотних систем 1 батальйону спеціального призначення 12 бригади спеціального призначення «Азов».
Указом Президента України № 201/2026 від 25 лютого 2026 року, «За особисту мужність і самовідданість, визначені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові», головного сержанта БЕЗКОРОВАЙНОГО Сергія Володимировича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Сергій Безкоровайний народився 30 листопада 1975 року в селі Судилків. Зростав у працьовитій та дружній родині. Батьки – Володимир Іванович та Галина Олексіївна – прищепили синові чесність, любов до праці та безмежну відданість рідній землі. У родині Сергія панували любов, підтримка і взаєморозуміння. Мав брата Дениса та сестру Тетяну. Сергій навчався у Шепетівській загальноосвітній школі №6, де з ранніх літ проявив себе як відповідальний і доброзичливий хлопець. Після закінчення 9 класу вступив до Шепетівського професійно-технічного училища, де здобув фах каменяра-штукатура. Він завжди цінував ремесло, вірив у гідність робочих рук і знав, що праця – це не лише засіб для життя, а й шлях до самореалізації.
У 1993 році був призваний на строкову службу. Служив у ракетних військах у місті Первомайськ Миколаївської області. Там загартувався фізично і морально, навчився витримки, відповідальності, дисципліни – рисам, які згодом стали фундаментом усього його життя. Після служби повернувся додому й присвятив себе улюбленій справі – будівництву. Його знали як майстра своєї справи: сумлінного, уважного до деталей, працелюбного і чесного. Кожна побудована ним стіна, кожен дах чи тин – це слід його вмілих рук і турботливого серця. Його авторитет у колективі був беззаперечним.
Проте найголовнішим для Сергія завжди залишалась родина. Зі своєю коханою дружиною Оксаною Валеріївною він створив міцну, люблячу сім’ю. Разом вони виховали трьох дітей – доньку Мирославу та синів Захара й Матвія. Сергій був не тільки батьком, він був другом, наставником, опорою. Усі вихідні, вільні хвилини він присвячував родині, а ще збирав гриби, рибалив, будував плани на майбутнє, мріяв. Мріяв про старість у маленькому будиночку з садом, де за святковим столом збиратиметься вся родина – дорослі діти, онуки...
Він був людиною з великим серцем. Завжди усміхнений, енергійний, щирий і добрий, він притягував до себе людей. Його поважали за справедливість, за відкритість, за готовність підтримати у важку хвилину. Він ніколи не проходив повз чужу біду, завжди знаходив добре слово підтримки. Завжди був на позитиві. Кожен хто його знав, точно скаже, що Сергій – це душа компанії, веселий, радісний, щасливий, енергійний. Люблячий батько і чоловік. Ніколи не відмовляв в допомозі і все робив на совість. Чуйний і турботливий, добрий і суворий, компанійський і сім’янин, усе це ідеально поєднувалось в одній надзвичайно сильній духом людині.
Коли в країну прийшла велика біда, Сергій Володимирович, не вагаючись, став до зброї. Його син Захар уже служив у лавах ЗСУ, і батько вирішив бути поряд – захищати рідну землю пліч-о-пліч зі своїм сином. Спершу потрапив до іншої військової частини, де проходив службу в районі Торецька, а згодом приєднався до славетної бригади спеціального призначення НГУ «Азов».
Сергій Володимирович мав позивний «Солод». Під цим ім’ям його знали побратими: мужній, дисциплінований, завжди готовий до виконання найскладніших завдань. До останнього дня залишався на передовій, виконуючи бойові завдання на небезпечних напрямках. Щодня ризикував життям заради нашого мирного завтра.
🕯 Вічна світла пам'ять і доземний уклін воїну-захиснику – головному сержанту Сергію БЕЗКОРОВАЙНОМУ!
#Шепетівка
#АЗОВ
