Господарський суд Рівненської області

15/09/2026

Друзі! Розпочинаємо серію оглядів судової практики Верховного Суду щодо речових прав на чуже майно в земельних відносинах.

Перший випуск присвячений земельному сервітуту та охоплює правові позиції Верховного Суду за 2018 рік – серпень 2026 року – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/ogliady/Oglyad_KGS_zem_servitut.pdf.

Огляд буде корисним для юристів, адвокатів, представників бізнесу, власників і користувачів землі, оскільки містить актуальну практику щодо:

- встановлення земельного сервітуту та умов його встановлення за рішенням суду;

- повноважень і меж користування земельною ділянкою, зокрема принципу найменшої обтяжливості;

- платності сервітуту та визначення справедливої плати;

- припинення сервітуту, його невикористання та належних способів захисту;

- розмежування цивільної та господарської юрисдикцій, а також відмежування сервітуту від оренди.

Цим оглядом ми відкриваємо цикл публікацій, у якому надалі розглянемо судову практику щодо суперфіцію та емфітевзису.

Читайте, застосовуйте, поширюйте!

15/09/2026

11/09/2026

Право учасника товариства на отримання інформації про його діяльність підлягає розширеному тлумаченню та охоплює доступ до будь-яких документів, що містять інформацію про діяльність товариства і належать до категорій документів, визначених ст. 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», незалежно від їх назви чи прямого зазначення в цій статті, якщо такі документи не належать до інформації з обмеженим доступом. Наявність у таких документах персональних даних не є підставою для відмови в їх наданні, а товариство має забезпечити баланс між корпоративним правом учасника та захистом персональних даних шляхом їх знеособлення. Водночас право учасника на отримання інформації не охоплює вимогу про надання доступу до облікової бази даних товариства.

Такого висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.

Учасниця ТОВ, яка володіє 10,55 % статутного капіталу, звернулася до товариства із запитом про надання широкого переліку документів та інформації щодо його діяльності, зокрема фінансової звітності, договорів, банківських виписок, інформації про майно, корпоративні рішення, судові справи та інші документи. Після того як товариство не надало запитувану інформацію, учасниця звернулася до суду з позовом.

Господарський суд частково задовольнив позов та зобов'язав товариство надати запитувані документи, відмовивши лише у вимозі про надання доступу до облікової бази даних товариства. Апеляційний суд залишив це рішення без змін.

Переглядаючи справу, КГС ВС зазначив, що право учасника отримувати інформацію про діяльність товариства є одним із базових корпоративних прав, необхідних для участі в управлінні товариством. Перелік документів, визначений ст. 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», не є вичерпним, оскільки містить як конкретні види документів, так і узагальнені категорії, зокрема документи бухгалтерського обліку, документи звітності та інші документи, передбачені законодавством чи статутом.

КГС ВС наголосив, що при вирішенні питання про право учасника на отримання певного документа визначальним є не його буквальна назва, а те, чи містить він інформацію про діяльність товариства та чи належить до категорій документів, передбачених законом. Саме тому право учасника підлягає розширеному тлумаченню і охоплює можливість ознайомлення з будь-якими документами, які стосуються діяльності товариства.

ВС відхилив доводи скаржника про наявність у документах персональних даних. Суд зазначив, що наявність персональних даних не звільняє товариство від обов'язку надати документи його учаснику. Для забезпечення балансу між корпоративними правами учасника та правом на захист персональних даних товариство може надати копії документів із знеособленням надлишкових персональних даних, які не є необхідними для реалізації права учасника товариства на отримання інформації.

Верховний Суд також погодився з висновками попередніх інстанцій про те, що доступ до облікової бази даних товариства не є способом реалізації права на отримання інформації, передбаченого ст. 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», тому в цій частині позовні вимоги обґрунтовано залишені без задоволення.

За результатами розгляду справи КГС ВС залишив касаційну скаргу товариства без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.

Постанова КГС ВС від 24 червня 2026 року у справі № 907/1038/25 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/137764259.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

10/09/2026

У рубриці про підстави передачі справ звертаємо вашу увагу на ухвалу КГС ВС від 03.09.2026 https://reyestr.court.gov.ua/Review/139505952 про передачу справи № 911/3400/24 на розгляд ВП ВС.

10/09/2026

Днем вручення судового рішення в електронній формі є дата його доставки до електронного кабінету особи в системі ЄСІТС. Якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із цієї дати, заявник має право на поновлення строку на оскарження. Вимога суду надати додаткові докази отримання рішення за наявності в матеріалах справи картки руху документа чи довідки з автоматично зафіксованою датою доставки є проявом надмірного формалізму, що обмежує право на судовий захист.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

У справі, що переглядалася, банк звернувся з позовом до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням суду першої інстанції, ухваленим 22 грудня 2025 року, позовні вимоги було задоволено частково.

Позивач подав апеляційну скаргу через підсистему «Електронний суд» і просив поновити строк на апеляційне оскарження, зазначивши, що повний текст рішення суду першої інстанції отримав 1 січня 2026 року.

Апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без руху і зауважив, що заявник не надав доказів отримання судового рішення саме цієї дати, а в матеріалах справи такі докази також відсутні. Згодом апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки позивач не подав окремої заяви з доводами та доказами отримання рішення. Такі дії заявника суд розцінив як зловживання процесуальними правами та втрату інтересу до справи.

КЦС ВС скасував ухвалу апеляційного суду і передав справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, зробивши такі правові висновки.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Право на ефективний судовий захист передбачає, що сторони цивільного судочинства повинні мати змогу реалізувати право подати апеляцію з того моменту, коли вони фактично поінформовані про самі судові рішення, що можуть порушувати їх законні права чи інтереси.

Процесуальне законодавство передбачає два способи надсилання судового рішення: рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі – через підсистему «Електронний кабінет», у тому числі шляхом надсилання листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС.

Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до ч. 5 ст. 272 ЦПК України копія судового рішення надсилається учаснику справи, зокрема, в електронній формі. Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення його копії до електронного кабінету особи.

КЦС ВС звернув увагу на те, що в матеріалах справи містилася картка руху документа в підсистемі «Електронний суд», з якої видно, що повний текст заочного рішення доставлено до електронного кабінету позивача 30 грудня 2025 року о 12:10. Тому саме ця дата є днем вручення судового рішення в розумінні п. 2 ч. 6 ст. 272 ЦПК України. Апеляційну скаргу позивач подав 28 січня 2026 року, тобто протягом тридцяти днів із дня вручення рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 354 ЦПК України учасник справи має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Отже, позивач мав право на поновлення строку на апеляційне оскарження, а вимагання від нього додаткових доказів отримання рішення за наявності в матеріалах справи об’єктивних відомостей про його доставлення до електронного кабінету є проявом надмірного формалізму.

Верховний Суд наголосив, що застосування процесуальних норм має забезпечувати реальну можливість реалізації права на апеляційне оскарження та не перетворювати процесуальні вимоги на перешкоду доступу до суду. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Постанова Верховного Суду від 12 серпня 2026 року у справі № 199/13500/25 (провадження № 61-6741св26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139146645.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

09/09/2026

Обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку в публічно-правових відносинах, які регулюються податковим законодавством, а не цивільним обов'язком перед покупцем у приватноправовій сфері. Такий спір не охоплюється третейським застереженням (угодою), виходить за його межі та не міг бути переданий на вирішення третейського суду.

Такого висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.

ТОВ «ВІДІ АВТОМОБІЛІ З ПРОБІГОМ» звернулося до Постійно діючого третейського суду з позовом до ТОВ «ЮА-ФАРМ» про стягнення збитків. Рішенням третейського суду позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду із заявою про його скасування, а позивач – із заявою про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду.

Апеляційний господарський суд заяву про скасування рішення третейського суду задовольнив, рішення третейського суду скасував і відмовив у видачі виконавчого документа на його примусове виконання.

Переглядаючи справу, Верховний Суд зазначив, що заявлені до стягнення збитки обґрунтовані не неналежним виконанням відповідачем договору комісії, а неналежним виконанням обов'язку щодо реєстрації податкової накладної, що знаходиться в площині податкового законодавства. Такий обов'язок виникає безпосередньо із закону у сфері публічно-правових відносин між платником податків і державою та не є договірним обов'язком.

Суд наголосив, що хоча понесені позивачем збитки пов'язуються з виконанням договору комісії, предметом спору фактично є правові наслідки невиконання (неналежного виконання) відповідачем вимог податкового законодавства, а не порушення договірних зобов'язань.

КГС ВС підкреслив, що сам по собі факт виникнення спірних правовідносин між сторонами договору не свідчить про те, що будь-який спір між ними охоплюється третейською угодою, оскільки вирішальним є характер спірного матеріального правовідношення та джерело обов'язку, порушення якого стало підставою звернення до суду.

Верховний Суд також зазначив, що правова природа обов'язку з реєстрації податкових накладних є суто публічною, що унеможливлює його трансформацію в цивільне зобов'язання навіть за згодою сторін у договорі. Оскільки сфера оподаткування регулюється імперативними нормами, будь-яке договірне регулювання, що їм суперечить, не створює передбачених договором правових наслідків і не надає підстав для застосування договірної відповідальності.

КГС ВС погодився з висновком суду про те, що спір щодо стягнення збитків за невиконання обов'язку з реєстрації податкової накладної не є таким, що випливає з договору, не охоплюється третейським застереженням та не міг бути переданий на вирішення третейського суду. Рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, і цим рішенням вирішено питання, яке виходить за межі третейської угоди, що є підставою для його скасування.

Суд касаційної інстанції залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного господарського суду – без змін.

Постанова КГС ВС від 8 липня 2026 року у справі № 873/49/26 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/138142694.
Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.