31/05/2026
🇺🇦👊🏻«Бувало, що доходило до сліз. Мені одразу казали, що буде дуже складно, адже культя має сформуватися під протез. Інколи я взагалі хотів відмовитися від нього і думав, що пересуватимуся тільки на милицях або у кріслі колісному. Але потім біль минав — і я починав знову. Вперто йшов вперед».
Це історія про чоловіка, який від самого початку російської агресії зробив свій вибір і став на захист свободи та незалежності своєї Батьківщини, а згодом, на жаль, віддав своє здоров’я заради миру. Знайомтеся — Петро на псевдо «Бетмен», учасник Революції Гідності, доброволець, а нині військовослужбовець 4-го батальйону 122-ї окремої бригади територіальної оборони.
Наша зустріч із «Бетменом» відбулася в одній з одеських лікарень. Але вразити він встиг ще задовго до початку розмови. Коли ми домовлялися про інтерв’ю телефоном, Петро спокійно сказав: «У мене завтра операція на вухо. Давайте зустрінемось післязавтра». Ось так просто, наче йшлося про звичайний візит у справах, а не про чергову операцію після важкого поранення та місяців реабілітації.
Свою розповідь Петро починає з бадьорою усмішкою.
✍🏻Я працював у Києві, коли почався Майдан. Пішов туди майже одразу. Там і отримав свій позивний — “Бетмен”. У мене був український прапор, я в нього кутався, і коли біг по Грушевського, він розвивався за спиною. Так і приклеїлося, — сміючись говорить Петро. — Після Майдану разом із побратимами-добровольцями ми долучилися до батальйону “Айдар”. Там пройшло два роки. Згодом підписав контракт із 128-ю окремою гірсько-штурмовою бригадою, де прослужив ще три роки.
До війни Петро працював будівельником та їздив на заробітки за кордон. Тож після служби в АТО виїхав до Чехії. У 2021 році чоловік повернувся до України та ще двічі підписував короткострокові контракти із Збройними Силами України. Незадовго до повномасштабного вторгнення «Бетмен» вкотре вирішив, що час повертатися додому, тому й звільнився. Та війна знову наздогнала його.
✍🏻24 лютого 2022 року я зустрів у Хмельницькому — приїхав до сестри на день народження. Ми звечора готувалися до свята, маринували м’ясо. А о п’ятій ранку в мене просто почав розриватися телефон. Дзвонить кум і кричить: “Бетмен, війна почалась!”. Я ще відповів: “Та вона вже давно почалась”. А потім відкрив новини… — іронічно посміхається чоловік.
Перш за все Петро подбав про безпеку родини. У будинку сестри був підвал, куди він заніс воду, інструменти, ковдри та продукти. Згодом посадив сестру з дитиною в автівку та відправив у безпечніше місце. Сам же повернувся до Болграда й одразу вступив до місцевого батальйону територіальної оборони. Спочатку служив у розвідці, а згодом перевівся до саперного підрозділу.
✍🏻Із саперами я часто працював ще у розвідці. Вони виходили мінувати — ми їх прикривали. Так постійно й працювали разом, — згадує «Бетмен».
З особливою теплотою та щирістю «Бетмен» розповідає про командира саперного підрозділу.
✍🏻У нас у саперах був дуже сильний командир — Олег Васильович. Він не пропустив жодного виходу. Усе організовував, планував разом із нами, а потім сам ішов на завдання. Навіть коли хворів — ніколи не відпускав нас самих. Завжди стояв за нас горою. Якщо виникали проблеми чи питання — він одразу включався й допомагав усе вирішити. З таким командиром підрозділ працює на максимум.
Тяжке поранення Петро отримав на Запорізькому напрямку під час виконання одного з бойових завдань.
✍🏻Ми виходили на позиції забирати тротил. У траві був скид, його не було видно. Він стояв на датчику руху. Я йшов першим, за мною — побратим. Пам’ятаю лише спалах — і все. Евакуація тривала дев’ять годин. Васильович, як почув, що я важко поранений, одразу все організував. Завдяки цьому мене змогли вивести. До тями я прийшов уже в госпіталі в Запоріжжі, — ділиться спогадами Петро.
Навіть після важкого поранення боєць не одразу усвідомив, що втратив ногу.
✍🏻Я ще жартував із хлопцями: мовляв, зараз мене швиденько підлатають — і назад. Єдине, що відчував — одна нога свербить, а інша ні. Але мене так знеболили, що я навіть поворухнутися не міг. А побратими коло мене стоять і мовчать. Один підійшов, відгорнув ковдру, закрив обличчя руками і вийшов. А я ще не остаточно до тями прийшов, не можу зрозуміти, що не так. Уже коли прийшов лікар, мені все стало ясно.
Після важкого поранення Петро втратив ногу та отримав декілька контузій. Уже майже рік він проходить лікування та реабілітацію. Сьогодні захисник пересувається на протезі та милицях, а відновлення проходив одразу у кількох реабілітаційних центрах Одеси. Петро каже: найважчим було не лише пережити біль, а й буквально заново навчитися ходити.
✍🏻Коли я вперше одягнув протез, мене спочатку вчили просто тримати рівновагу. Пояснювали, як працює сам протез, як правильно переносити вагу, як рухатися. Коли ходиш на своїх ногах — навіть не задумуєшся, як це відбувається. А тут усе доводиться вчити заново, — розповідає військовий.
Навіть після занять у центрі Петро продовжував тренування в шпиталі та вдома — звикав до навантаження і нової механіки руху.
«Бетмен» зізнається: перші тижні були надзвичайно важкими.
✍🏻Бувало, що доходило до сліз. Мені одразу казали, що буде дуже складно, адже культя має сформуватися під протез. Інколи я взагалі хотів відмовитися від нього і думав, що пересуватимуся тільки на милицях або у кріслі колісному. Але потім біль минав — і я починав знову. Вперто йшов уперед, — каже Петро.
До протеза він звикав близько місяця. Сьогодні вже самостійно ходить сходами та поступово повертається до активного життя. Окремо дякує українським реабілітологам, які були поруч у найважчий момент.
✍🏻За мною постійно була закріплена лікар-реабілітолог. Вона була поруч щодня — підтримувала, пояснювала, мотивувала. Бували моменти, коли через біль опускалися руки й хотілося все кинути. Але вона знаходила потрібні слова і змушувала мене знову вставати та пробувати. Це дуже важливо, коли сам у себе вже не віриш, — говорить Петро.
Особливо його вражали результати інших поранених бійців, які проходили відновлення поруч.
✍🏻Пам’ятаю хлопця, який лише нещодавно отримав протез. За тиждень занять він уже майже бігав на спортивному протезі. Такі речі мотивують не менше за будь-які слова. Тоді розумієш, що головне — не зупинятися, — усміхається «Бетмен».
Петро переконаний: відновлення після важкого поранення — це не лише про медицину, а й про людей, які щодня допомагають зробити ще один крок вперед.
✍🏻Я дуже вдячний нашим лікарям і реабілітологам. Пишаюся тим, що в нас є такі фахівці.
Окрім ампутації, військовий досі відновлюється після контузій. Праве вухо було травмоване ще у 2016 році в Авдіївці, а після вибуху на фронті Петру розірвало барабанну перетинку.
Попри пережите, сидіти без діла він не планує. Декілька реабілітаційних центрів Одеси вже запропонували Петру роботу — допомагати та підтримувати інших поранених військових.
✍🏻Я поки відмовився, бо спочатку хочу сам навчитися впевнено ходити. А вже потім — передавати свій досвід іншим. Але я точно знаю: після болю, страху і невпевнених рухів настає момент, коли ти знову починаєш нормально рухатися. І я хочу, щоб хлопці це бачили!, — бадьоро підсумовує розмову Петро.
Сьогодні «Бетмен» продовжує відновлення після важкого поранення. Вчиться жити по-новому, не втрачаючи головного — впертості, з якою колись виходив на Майдан, ішов на фронт і тепер знову робить свої перші кроки. Війна забрала у нього ногу, але не змогла забрати головного — характеру людини, яка звикла йти вперед!👊🏻🇺🇦
