26/05/2026
НА ПУАНТАХ ЩИРОГО БАРВИСТОГО СЛОВА
📚У літературному просторі Нетішина дедалі впевненіше звучить голос Надії Гусарової - авторки, чиї тексти вирізняються тонким відчуттям слова, сміливою образністю та щирою емоційністю.
Її творча манера – смілива, емоційна та глибоко відчутна – вже сьогодні привертає увагу шанувальників сучасної літератури.
📖Від появи дебютної книги: «То хоч вклонюсь талантам» минуло трохи більше року, а здобуток і нові твори авторки знайшли відгук у багатьох прихильників поезії та прози. Її слід назвати збирачкою лауреатських відзнак, адже творчість молодої літераторки тільки за поточні півроку оцінено перемогами у літературних конкурсах ім. М.Дубова (Рівненська організація НСПУ, поезія), ім. Є.Ролдугіна і щойно Ю.Клена (проза, Хмельницька організація НСПУ), відзначена лауреатством у конкурсах Харківською та Кіровоградською організаціями НСПУ, поезія). Не зайве згадати, що за часів навчання у школі та вузі Надія успішно оцінювалась у мистецьких змаганнях ім.Г.Храпача та М.Мачківського. Це свідчення непересічності творчих знахідок, оцінка значущості доробку нашої землячки.
🩰Ще недавно вона заявляла: «Дівчинка на паркеті видерлась на пуанти. Якщо не стану поетом, то хоч вклонюсь талантам». І її кніксен без манерності поважний і вишуканий.
На суд журі конкурсу ім. Юрія Клена Надія подала першу частину роману «Кримські зорі». Саме Криму присвячені сторінки твору, що оспівує людей і природу півострова, драматичні перипетії в долі головних героїв. Ніяких історичних баталій не пропонує авторка: сім’я, перша любов, ласкаве Чорне море, зустрічі і розставання, - звичайний побутовий сюжет. Проте вона знаходить точні виважені слова і образи, що тримають читача у постійній напрузі, заставляють співпереживати з головними персонажами їх внутрішній драматизм.
📖Педагог і поетеса Ганна Митюк після ознайомлення із уривком з роману, що готується побачити світ на сторінках книги «Слова натхненні у Нетішині звучать», підготовленої Центральною публічною бібліотекою міста на основі творів учасників літературного об’єднання «Натхнення», висловилась так: «Прочитала роман Надії. Не могла відірватись, поки не прочитала. Гарний стиль письма – оці кольори очей, волосся, думки… досить захопливо. Манера письма сучасна, дійсно, молодіжна. Не так багато тих, хто пише справді красиво, щоб зацікавити і пробудити естетичне задоволення від читання». Саме Ганна Олександрівна ще у шкільні роки спонукала Надію до писання віршів. Результат очевидний і промовистий!
📖Зауважу, що подібні відгуки звучать від авторитетних літераторів і пересічних читачів. Знаний журналіст Олександр Шустерук з приводу прозових творів дебютної книги Наді відгукнувся так: «Окрема тема - проза. «Підземка», «Про них щоденно», «Запланувала радість» - самозвіт про здобутки і втрати, що тривожать повсякчас. Вона розмірковує про роль молодої людини у сучасному протистоянні добра і зла, перегортає сторінки буденності з оглядом на власне місце у житті. І все це без манерності, просто, щиро».
📖«Сьогодні натрапила на книжечку Наді. Знову перечитала її. Щемливі, ніжні, тривожні і героїчно-патріотичні вірші і проза ще раз зачепили за живе», - зазначає відома радіожурналістка Тетяна Михайленко.
Організатори Всеукраїнських конкурсів ім. М.Дубова, Є.Ролдугіна, Ю.Клена виходили з позиції, що переможець має засвідчити сучасний голос – чесний, вразливий, впізнаваний. Голос не галасливий, а пронизливий, без розрахунку на поверхневий ефект, чий літературний тембр починається не з гучності, – а з правдивості, присутністі. Саме такий голос у молодої літераторки з Нетішина.
Крим на даний момент здебільшого залишився лише у пам’яті тих, хто знає і полюбив цей край. Окупація відрізала шлях до цієї перлини українських щедрот. Надія повертає відчуття тих світлих часів, коли душа і тіло купались у природі Крима.
«Мамин голос лунав попереду, та вже за кілька вдихів та видихів ми опинились поряд. Я відчула ногами тверду землю, й нарешті поправила кусючу шапку. Спершу дитячі очі вхопили серед трав ясно-фіолетові зірочки кримських айстр. У ніс вдарив запах полину й прив’ялої трави. І тихий шелест стягу, який хтось виніс сюди роки тому.
— Дивись, доню, — мама провела рукою перед собою, наче відкриваючи фіранку в новий для мене світ. — Це наш Крим.
І я побачила: безмежне море далеко знизу зливалось із блакиттю неба, гори тягнулись як нескінченний паровозик, й на мить видалось наче Бог створив їх схожими одна на одну. Та насправді, якщо придивитись на цих тисячолітніх велетів, помітно, що вони насправді різні. А там, де море знаходило край і обіймалося з берегом, було місто.
У цю мить я видалась собі крихітною, мов піщинка на пляжі. Та серед цієї величі й краси, серед усіх трав, квітів, дерев і кущів, поміж скель і моху, я вперше усвідомила, що дім — це не тільки батьківські обійми, розкидані підлогою іграшки і теплий суп. Дім – це дещо значно більше».
📖Саме про власні відчуття, які зливаються з чутливими спогадами українців материкової частини, розповідає Надія в романі. Робить вона це вправно й професійно: сюжетна лінія не дає змоги відволіктися, тримає у невимушеній напрузі та торкається глибинних душевних переживань.
Попри те, що роботу ще не завершено, вже зараз помітно, що авторка створює змістовний, ґрунтовний і по-справжньому цікавий для читача твір.
