27/05/2026
Культура пам’яті не народжується сама - її творять люди!
Миколаїв, подивіться навколо. Скільки родин загиблих і зниклих безвісти живе в нашому місті? Нас тисячі. Скільки звичайних мешканців щодня ходять цими вулицями? Сотні тисяч.
Ми - спільнота родин захисників - робимо все можливе й неможливе, щоб достукатися до кожного з вас. Ми пишемо дорожні карти, вормуємо Книги пам'яті, встановлення інформаційних табличок у громадському просторі, транспорті, проводимо масштабні інформаційні кампанії. Щонеділі ми виходимо на загальноміські акції «Зупинись. Вшануй». Ми не просто говоримо про зміни - ми пашемо заради них щодня, віддаючи останні сили та внутрішні ресурси.
Але культура пам’яті не може триматися лише на плечах родин, які втратили найдорожче.
Вже протягом року наша колежанка, мама полеглого Героя, Олена, щоранку о 9:00 виходить на одне з перехресть у центрі міста з табличкою в руках. Одна. Щоранку вона доводить: що може зробити одна людина? Багато! Вона - приклад неймовірної стійкості, і перед її наполегливістю ми схиляємо голови.
Альфред Ейнштейн колись сказав: «Світ небезпечне місце не тому, що дехто чинить зло, а тому, що більшість дивиться на це і нічого не робить»*. Хотіли змін у суспільстві? То робіть щось самі!
Легко сидіти в соцмережах, обливати всіх брудом і хаяти владу, водіїв чи закони. Легко розводити руками й казати: «Ніхто навколо не зупинився, то чому я маю?». Зараз багато говорять про те, що місту потрібна спеціальна система оповіщення, звукові сигнали, щось глобальне... Можливо, і треба. Але невже нам потрібен примус чи сирена над головою, щоб залишатися людьми?
Кожен із нас може прийняти це рішення самостійно. Без чиєїсь указки.
Візьміть свій телефон прямо зараз. Зайдіть у налаштування. Поставте щоденний будильник або нагадування на 08:59. Це секундна справа, яка коштує нуль гривень. Але цей маленький дзвінок у вашій кишені щодня даватиме вам можливість зупинитися, увімкнути совість, згадати й вшанувати. Це ваш особистий вибір - бути Людиною.
Ми розуміємо: у кожного своя робота, свої турботи, свій щоденний біг. Ми не закликаємо всіх кинути все й бігти на одне перехресть. Але питаємо : де б ви не були в цю хвилину - в авто, в офісі, на виробництві чи вдома - чому ваше серце в цей момент не зупиняється разом із нами? Чому Олена має триматися за цю пам'ять наодинці з байдужим потоком машин та перехожих?
Давайте припинимо шукати виправдання та суперечки в мережі. Почніть із себе. Встановіть нагадування. Долучайтесь. О 9:00 зупиніться, де б ви не були. Станьте поруч із Оленою - якщо не фізично на перехресті, то бодай подумки, бодай на сусідній вулиці чи у своєму кабінеті. Доведіть, що наше місто має серце, совість і пам'ять.
Олено, низький уклін за твою стійкість. Ти не одна. Ми поруч, і ми змусимо це місто почути.
Зупинись. Вшануй. Це найменше, що ми винні нашим захисникам.
