Библиотека Леси Украинки

22/02/2022

22/02/2022

80 років тому з життя пішла Олена Теліга. Її називали «поетесою вогняних меж». У долі її й справді було багато межових ситуацій: між щастям і горем, успіхом і поразкою, життям і смертю. Вона з’явилася, спалахнула і згоріла, наче зірка, блиснула і згасла, залишаючи після себе світло. Це оригінальна особистість, творча, горда в житті і поезії.
Олена народилася в Петербурзі, потім родина переїхала в Київ. Батько її деякий час був міністром уряду УНР, а потім змушений був емігрувати до Чехословаччини. Олена нелегально перейшла кордон із матір’ю. У Празі вона познайомилася з представниками так званої «празької школи» поетів: Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем, Леонідом Мосендзом. Саме вони навчили її відчувати тонкощі української мови, були своєрідним «каталізатором» розвитку творчості Олени Теліги.
Творча спадщина поетеси кількісно невелика. Мабуть, і тому, що вона ставила високі вимоги до себе як до митця, ретельно добирала кожне слово, шукала точних виразів. Поезії Олени Теліги видаються чіткими, «сильними», «стрункими», але водночас вони сповнені життєвою енергією, пристрастю, рухом. Дуже точно охарактеризував вірші Теліги критик Б. Рубчак: «Це лірика замріяної, примхливої, гордої, пристрасної і дуже «романтичної жінки». У тематиці та колі ідей її творчості цей дух «вічно жіночого» очевидний…» У поезії «Сучасникам» Теліга пише:
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може, в цьому є й моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.
У творі відчувається енергія, любов до життя і бажання жити. Ця поезія розкриває життєвий принцип Олени Теліги:
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, - я тверда й сувора.
«Твердою» і «суворою» стала поетеса, коли зрозуміла, що народ її розірваний між двома імперіями, і спрямувала енергію на його національне визволення. «Україну може врятувати новий тип українця», - писала вона. І стала таким типом - людиною, що вміє жиги, торити і вмирати для своєї Батьківщини.
Хочу крикнуть в далечінь без краю
І когось на допомогу кликать,
Бо душа моя сьогодні грає
І рушає на шляхи великі.
(«Племінний день»)
Олена Теліга була однією активісток українського національного руху, членом ОУН. Вона випускала в окупованому Києві газети і журнал, плекала творчі кадри, створила Спілку українських письменників, об’єднала українську молодь:
Хай мій клич зірветься у високість
І, мов прапор в сонці, затріпоче,
Хай кружляє, мов невтомний сокіл,
І зриває рідних і охочих!
Почалися арешти. Олена Теліга не захотіла покинути своє рідне, розтерзане, але нескорене місто, свою роботу, припинити боротьбу. Її було ув’язнено в 1942 році й розстріляно в Бабиному Яру, де гітлерівці знищили 100 тисяч українських громадян. Вона 5 місяців не дожила до свого 35-річчя. Ми схиляємо голову перед цією мужньою жінкою, що свідомо обрала тернистий і небезпечний шлях боротьби в ім’я визволення нашої Вітчизни.

18/02/2022

Мово моя українська!
Мова — то душа народна!
Ти постаєш в ясній обнові,
Як пісня линеш, рідне слово,
ти наше диво калинове,
кохана, материнська мова!
/ Д. Білоус /
Рідна мова... Вона така неповторна, мелодійна і співуча, бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, полів і лісів, духмяний, п'янкий запах рідної землі. У народу немає більшого скарбу, ніж його мова. Бо саме мова — це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються звичаї, традиції, побут народу, його розум і досвід, краса і сила душі, вона його, народу, цвіт і зав'язь. Ще в дитинстві рідна мова допомагає нам пізнавати світ, відкривати для себе великий і чарівний світ життя. Без мови не може існувати і розвиватися суспільство, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.
Слово надто багато важить в житті, як відомо, воно може впливати на долю, воно вмить змінює настрій, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному із словників. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. Слушно згадати слова М. Рильського:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно.
Політь бур'ян. Чистіша від сльози вона хай буде!
Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, до рідного народу, не вартий уваги і поваги. І це болить нам, тим, хто любить рідну Україну, рідну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звіряємося у дружбі, словами ніжними відкриваємо серце коханій людині, словами гострими і твердими, "мов криця", даємо відсіч ворогові. Не можна ходити по рідній землі, не зачаровуючись рідною мовою, не знаючи і не вивчаючи її.
Українська мова — це барвиста, запашна, нев'януча квітка, яка вічно квітне, долаючи час, кидаючи барвисту стрічку із давнини у майбутнє. Вона виткана і червоною калиною, і синім барвінком, і вишневим цвітом та запашною рутою-м'ятою. Відомий поет і композитор Юрій Рибчинський із захопленням говорить про мову:
Мова наша, мова —
Мова кольорова.
В ній гроза травнева,
Й тиша вечорова...
Жодна країна світу, мабуть, не дозволила б нікому зневажувати, принижувати, визнавати другорядною свою мову.
Українська мова — це неоціненне духовне багатство, з яким народ живе, передаючи із покоління в покоління мудрість, славу, культуру і традиції. Наше українське слово, хоча і вмирало з голоду, і бідувало, переслідувалось і заборонялось, але вистояло і відродилося та продовжує хвилювати серця багатьох. Нашій мові потрібен саме зараз вогонь любові й духовна міць.
Калиновою, солов'їною називають українські поети нашу мову. Кожен поет по-своєму, але, водночас, щиро, з синівською любов'ю звеличує рідну мову. Ось як В.Сосюра захоплюється мовою:
О мово рідна!
Їй гаряче серце
Віддав я недарма,
Без мови рідної, юначе,
Й народу нашого нема.
Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше вона має володіти, звичайно, рідною мовою. І це не тільки тому, що цією мовою користується повсякденно, а й тому, що рідна мова — це невід'ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі. З рідною мовою мають зв'язок найдорожчі спогади про перше слово, вимовлене в дитинстві, почуте з маминих вуст, затишок батьківської хати, веселий гомін дитячого гурту, тихий шелест листя старої верби, під якою вперше зустрівся з коханою людиною:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот.
І там, де звучить рідне слово,
Живе український народ.
Мова народу — найкращий цвіт, що ніколи не в'яне, а вічно живе, розвивається.
Одна українська приказка говорить: "Ласкавими словами і гадюк чарують". Тож бережімо рідну мову, шануймо і розвиваймо, дбаймо про її чистоту і красу, намагаймося говорити один одному лише добрі слова, тоді і світ навколо стане кращим, добрішим.

18/02/2022

ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ.
Щорічно 20 лютого по всій Україні відзначається День Героїв Небесної Сотні – на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.
Революція Гідності стала наймасштабнішим протестом у новітній історії України, боротьбою українських громадян за свої права і демократичний європейський вибір.
У лютому 2014 року під час сутичок протестувальників із силовиками в центрі Києва загинули понад сто осіб, сотні були поранені, найбільше з яких – 20 лютого. Більшість людей загинули від куль снайперів. Згодом загиблих учасників акцій протесту почали називати "Небесною Сотнею". За даними Генпрокуратури, під час Євромайдану постраждали 2,5 тисячі людей, 104 з них загинули.
Герої не вмирають!
Слава Україні! Слава героям Небесної сотні!

11/02/2022

11 лютого 1917 року в Чикаго в інтелігентній єврейській родині народився Сідні Шелдон— відомий письменник і сценарист, сім’я якого емігрувала до США з України. За досягнення у галузі літературної майстерності він отримав іменну зірку на «Алеї слави» в Голівуді, по його сценаріях знято 25 фільмів, а повний список книг Сідні Шелдона налічує понад 20 романів. Популярність почала приходити до Шелдона з початку 60-х років, а вже в 1970-му вийшов його перший повноцінний роман. Він називається «Зірвати маску». Книги Шелдона, як і його фільми, - це детективи та авантюрні романи, продовжують бути популярними і після його смерті. Це прекрасне розважальне читання , одночасно захоплююче і розслабляюче. Його твори переведені на 56 мов - цей факт занесений в Книгу рекордів Гіннеса. А найпопулярнішим його романом у всьому світі до сих пір залишається "Якщо настане завтра".
Творчий шлях геніального письменника почався у 1937 році. Спочатку він спеціалізувався на створенні сценаріїв для голлівудського кінематографа категорії «В». Слава і популярність прийшли до письменника у 1963 році, коли американські кіностудії MGM і Paramount Pictures стали купувати у нього сценарії до популярних телесеріалів. Він вважався одним із найкращих майстрів зі створення детективів, трилерів і гостросюжетних пригодницьких історій. У сюжетній лінії його численних робіт фігурують персонажі з різних країн. Більшість мотивів повістей взяті з реального життя. У 1970 році виходить у світ перший роман Сідні Шелдона «Зірвати маску», згодом удостоєний престижної премії Едгара По. Письменник об’їздив у багаторічних подорожах практично всю земну кулю. Йому пощастило побувати у 90 країнах, де він збирав дані про фольклор, традиції і звичаї місцевих жителів, створюючи напрацювання для гарних і животрепетних історій. Відгуки про книги Сідні Шелдона Читачі зазначають, що твори автора захоплюють дух. Вони вздовж і поперек пронизані несподіваними поворотами сюжету і привертають оригінальною манерою викладу. Романи автора тримають у напрузі від першого рядка до розв’язки. Як зізнався сам письменник, більшість його робіт покликані розвіяти міфи про «непрактичних білявок». Головні герої його романів — серйозні дами, які мають унікальні таланти і природну тягу до авантюризму. У рисах героїнь багатьох повістей можна простежити прообраз його бабусі, тітки, матері і дружин. Це пояснює той момент, що більший інтерес до книг виявляють представниці прекрасної статі. Твори Сідні Шелдона переведені 56 мовами, а сумарний наклад книг перевищив позначку 300 мільйонів. Романи автора користуються великою популярністю у більш ніж 100 країнах. Ім’я письменника включено до Книги рекордів Гіннеса. Він є найбільш перекладаним і популярним автором. Його роботи можна знайти як у класичній паперововій палітурці, так і у вигляді електронних публікацій та аудіокниг.

За заслуги перед літературою і кінематографом Сідні Шелдон отримав іменну зірку на голлівудській Алеї Слави. Крім того, його ім'я присутнє в Книзі рекордів Гіннеса : Шелдон - самий "перекладається" автор у світі.
Сідні Шелдон помер 30 січня 2007 у віці 89 років від пневмонії на Ранчо Міраж, Каліфорнія, США.
Після себе він оставив у наслідок романи :

• Зірвати маску (1970)
• Зворотний бік півночі (1973)
• Незнайомець у дзеркалі (1976)
• Узи крові (1977)
• Гнів ангелів (1980)
• Інтриганка / (1982)
• Якщо настане завтра (1985)
• Млини богів (1987)
• Піски часу (1988)
• Опівнічні спогади (1990)
• Кінець світу (1991)
• Зірки сяють з небес (1992)
• Ніщо не вічне (1994)
• Ранок, день, ніч ... (1996)
• Тонкий розрахунок (1997)
• Розколоті сни (1998)
• Звалилися небеса (2001)
• Ти боїшся темряви? (2004)
• Зворотний бік успіху ( автобіографія)

Цікаві факти про письменника:
• Шелдон пишався двома речами: своєю пристрастю до белетристиці і знанням реалій, про які він писав. Він диктував кожну свою книгу секретарю, і коли рукопис сягала півтора-двох тисяч сторінок, то він сідав її переписувати і нерідко робив це півтора десятки разів. На один том у нього йшов, в середньому, рік. Якось в його будинку сталася пожежа, і прибулі на місце рятувальники веліли мешканцям виносити найцінніше. Шелдон виніс ручки і блокноти: "Я не міг і уявити собі, що проведу кілька днів, не маючи можливості писати".
• Він із задоволенням подорожував по світу (об'їздив 90 країн) і незмінно стверджував: "Якщо у мене в книзі описано індонезійське блюдо, це означає, що я їв його сам". Його часто запитували, чи не бентежить його, що більшість його читачів - жінки. Зовсім ні. "Я хочу розвіяти міф про" дурною блондинкою ". Мої героїні - сильні і красиві особистості. Вони відображають мій особистий досвід: такі були і моя мати, ростила дітей в роки Великої депресії і працювала до восьмого десятка, і моя покійна дружина Хорха, і моя друга дружина - Олександра. Усі вони - розумні, цілеспрямовані, творчі люди. І ці якості співіснують в них жодним чином не на шкоду жіночності ".
• Читачки закидали Шелдона вимогами змінити долі героїв, і він не відмовляв їм у праві на щасливі обставини. У романі "Гнів ангелів" один із персонажів - маленький хлопчик - помирає. Після купи листів від засмучених прихильниць Шелдон змінив сценарій готувався мінісеріалу: дитина залишилася живою, а дами - задоволені.
• З першою дружиною, Хорхе Картрайт Шелдон, він прожив у шлюбі 30 років, до її смерті в 1985. В 1989 він одружився на Олександрі Костофф. Його єдиною дитиною є дочка Мері Шелдон.

10/02/2022

Бібліотека імені Лесі Українки продовжує цикл «Довічний жаль України. Невідоме Розстріляне Відродження».
25 лютого у місті Харкові був розстріляний Пилип Загоруйко. Йому ще не виповнилось 35 років. Він писав вірші та прозу. І написав би ще багато. Але не судилося…
Народився поет в селі Іллінці на Вінниччині. Закінчив школу і гімназію. Воював в армії УНР, у 1921-му опинився в таборах інтернованих у Польщі, був активним автором часописів "Веселка", "За Україну", "Український Сурмач", газети "Залізний Стрілець", де в 1922–1923 рр. публікував вірші і прозу.
Окремо видав у Каліші книжку "Спогади", планував видати драму "Розбита мрія", збірку віршів "Порвана струна" та збірку новел "Тіні і плаї". Використовував псевдонім Наглядач. У 1926 р. П. Загоруйко вже в Україні, друкує оповідання в часописах "Культура і Побут", "С-Г Пролетар", "Службовець", "Нова Громада", "Всесвіт". Окремо видав збірки "Пакет", "Ранок", "По той бік греблі", повісті "Манівцями", "Огні".
Жив письменник у Харкові, працював керуючим справами профспілки сільгосппрацівників та завідував бюром виступів у міськкомі письменників. Вперше його арештували 16.06.1927 р. як колишнього петлюрівця, а 23.06 звільнили. Але згодом трапився інцидент, який вирішив його долю.
Письменник Микола Самусь, який емігрував до Америки, у газеті "Свобода" згадує, що "Письменник Загоруйко на банкеті почав вигукувати, що тепер справжнім українцям не дають свободи, що він, як колишній вояк армії УНР, лишився українцем, а не совєтською людиною тощо. Звичайно, цей випадок не пройшов даром Загоруйкові. Його невдовзі після цього заарештували, інкримінували йому організацію збройного повалення влади радянської, "влади трудящих", згадували про його поводження на цьому бенкеті і вислали на п'ять років до далеких таборів на півночі".
Правда виявилася дещо іншою. Вдруге арештували П. Загоруйка 16.12.1933 р., а 9.03.1934 р. судили за "участие в контрреволюционной группе и в проведении шпионской деятельности. Приговор: ВМН. Расстрелян 25.02.1935 р. Место захоронения – г. Харьков".

Дзвони
Дзвони, дзвони…Скільки звуків!
Із блакиті все пливуть.
Передзвони…
На подзвіння дзвонять, грають,
Чи на радість?.. Що несуть?..
З павутини ніжні звуки хтось сплітає,
Розсипає понад бором, понад лісом,
В нетрі котяться акорди,
Верховинами здригають,
Грають, грають…
Плачуть, тужать срібні дзвони…
Хтось умер… когось нема…
Хто простився,
Розлучився?
І чого блакить німа?!
Чути співи із просторів голосні…
Грають… Перли розсипають не мені…
Дзвони гратимуть для мене не тепер,
В млі туманній в день осінній…
Хто це вмер?..

07/02/2022

8 лютого 1837 року відбулася дуель між камер-юнкером Олександром Сергійовичем Пушкіним і французьким офіцером Жоржем Шарль Дантесом. В ході дуелі обидва опоненти отримали поранення, причому Пушкін – смертельне, що послужило причиною смерті на третій день лікування.
Головною причиною дуелі прийнято вважати масове цькування поета. Олександр Сергійович був надзвичайно ревнивим чоловіком і зазвичай не довго роздумував, перш ніж викликати кого-небудь на пістолетний поєдинок. Початок же цієї історії сягає 16 листопада 1836 року, коли Пушкін отримує компрометує твір французькою в свою адресу, в якому був укладений натяк на залицяння за його дружиною з боку імператора Олександра і Дантеса. Вирішивши, що послання належить Жоржу, Пушкін письмово викликає його на дуель. Через пропозиції руки і серця Катерині, сестрі дружини поета, з боку Дантеса виклик довелося відкликати. Однак відносини між противниками не втрачали напруження.
Події 7 лютого. Після одруження конфлікт не вичерпався, і знову почали мати місце чутки і жарти на тему зв’язків Наталії Миколаївни, що дуже сильно зачіпало Пушкіна. Він відправляє лист, що має явне образливе зміст, написане за кілька місяців до цього, на адресу Луї Геккерна, батька Дантеса. В даному листі різко критикує і раніше згаданого, і його сина. Як і очікувалося, надійшла негайна відповідь у вигляді виклику на дуель, яка повинна була пройти найближчим часом і на критичних умовах для Пушкіна. Олександр Сергійович без зволікання і найменшої краплі сумніву прийняв умови поєдинку.
День дуелі (8 лютого). Згідно з умовами, опоненти повинні були знаходитися один від одного на відстані до 20 метрів, що не залишало шансу вижити жодному з них. Секундант Пушкіна – один з ліцею Костянтин Карлович Канзас на прізвисько “Ведмідь”, секундант барона – французький аташе Олів’є д’Аршіака. Перший стріляє Дантес. Пушкін падає без почуттів, але швидко приходить до тями – здається, куля розтрощила йому стегно, але він каже, що зможе стріляти. Пістолет забився снігом, і Дантес погодився замінити його на інший. Пострілом Пушкін потрапляє Дантеса в область руки, і куля виходить наскрізь. Пораненого письменника відвозить візник, на дачі коменданта його пересаджують в карету, послану Геккерном-батьком.
По приїзду Пушкіна додому, лікуючий лікар повідомив йому правду, на прохання самого поета, що рана його дуже небезпечна і що до одужання його Арендт майже не бачить шансів. Перед своєю загибеллю Пушкін переписується з імператором Миколою, на що цар відповідає, що подбає про сім’ю і візьме їх на своє піклування. Пізніше, згідно з розпорядженням Його Високості було організовано наступне: скарбниця заплатила за борги Пушкіна, призначили синів пажами з непоганим платнею і одноразову виплату в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За підсумками судового слідства було вирішено заарештувати секунданта поета ще на два місяці, адже він вже перебував під арештом, а потім повернути на службу з поточним чином, Дантеса позбавити всіх звань і дворянства в Російській імперії і вислати за кордон, а самому Пушкіну, в зв’язку з кончиною, нічого не пред’являти.

03/02/2022

Існує припущення, що провідний представник французького Ренесансу, Франсуа Рабле, народився на початку лютого 1494 року. У ранньому віці Рабле віддали послушником францисканцям, де майбутній письменник вивчав давньогрецьку, латину, філологію, право та природничі науки. Після навчання автор просив дозволу у Папи Климента VII покинути францисканців і перейти в бенедиктинський монастир, який письменник з часом теж кине заради вивчення медицини в Пуатьє. У 1532 році Франсуа Рабле переїхав до Ліона, де займався лікарською практикою паралельно з редагуванням латинських текстів. У той же час письменник став публікувати свої гумористичні твори, спрямовані проти встановлених порядків і звичаїв. Рабле публікує книгу під назвою "Пантагрюель", яка згодом стала другою частиною його знаменитого твору. Твір отримав засуджуючі відгуки від богословів, так що всі написані частини цієї книги були заборонені. Рабле звернувся з проханням до короля Франциска I дозволити публікацію "Гаргантюа і Пантагрюель", що ненадовго дозволило читачам мати доступ до твору. Після смерті монарха був припинений продаж 4 частини "Гаргантюа і Пантагрюеля". Крім сатиричної творчості, про яку написано у всіх рецензіях, присвячених фігурі Рабле, він також був почесним філософом і педагогом. Рабле деякий час викладав медицину в Монпельє і часто відвідував Рим. У 1547 році письменник обійняв посаду вікарія у Сен-Крістоф-дю-Жамье і Медоне. Від обов'язків вікарія Рабле відмовився незадовго до своєї смерті, яка прийшла до нього 9 квітня 1553 року. На думку критиків, зокрема Бахтіна, саме Рабле заклав основи сучасної європейської літератури. Його "Гаргантюа і Пантагрюель" - найцікавіший сатиричний роман в п'яти частинах, що висміює абсурдні норми сучасного письменнику суспільства, церкву і пороки духовенства. Це однин з найяскравіших творів епохи Відродження.

18/01/2022

Бібліотека імені Лесі Українки починає новий цикл «Довічний жаль України. Невідоме Розстріляне Відродження».
Мотивацією до цього циклу стала однойменна книга , укладена Юрієм Вінничуком.
Велика трагедія України – знищення творчої та наукової інтелігенції. Біля 90 процентів науковців, художників, письменників України було страчено. Ліквідована була майже вся сільська і міська інтелігенція.
Автори творів, які увійшли до антології Юрія Винничука маловідомі широкому кругу читачів. Ми бажаємо познайомити українців з творчістю поетів, які заслуговують на визнання. Вони писали про кохання, про красу природи, про свої мрії, про рідну Україну. Але потрапили в страшні жорнова політичних репресій і вже недописали, недокохали, недожили.
Доля та творчість кожного з героїв книги гідна поваги. І ми доведемо до читачів частку цієї літературної сторінки. А тих, кого більш зацікавить ця тема, чекаємо в бібліотеці.
Першім героєм нашого циклу став Іван Дорожій (справжнє прізвище Іван Миненко).
Народився поет 07.01.1897 р. на Харківщині.
Служив на Далекому Сході та Алтаї, навчався в Академії комуністичної просвіти у Москві.
З 1924 року працював директором українського педагогічного технікуму на Кубані, організував філію українських письменників "Гарт". Переїхавши до Москви, вступив до всеросійської організації українських письменників "Сіло і Місто".
У 1926—29 рр. викладав у школі, в Педагогічному технікумі ім. Г. Сковороди у Харкові, у 1929–1931 рр. – редактор літературної сторінки в газеті "Диктатура труда", навчався в Інституті червоної професури, викладав літературу в Інституті профосвіти у Харкові. З 1935 р. завідував кафедрою літератури і мови Педінституту у Вінниці.
Видав п'єсу "Лебедина пісня", збірки віршів "Прорість", оповідань "Весняні зорі", а у співавторстві з Михайлом Туган-Барановським – збірку віршів "Молодик" . Поезії дивовижно нагадують поетику В. Свідзінського.
Заарештували І. Дорожнього 15.08.1935 р. Засудження до розстрілу замінили на 10 років ув`язнення. Покарання відбував на Соловках. 3.11.1937 р. його розстріляли у Сандармоху.

***
Вечір. Тиша. Вербна тонь.
Хмари низько, низько – сонні.
Обрій млосно темний дикуном ось, ось,
звихриться сполохом…
Ось, ось ударить на голову берез…
Порве крайчасті рядна, до сучків порве…
Стане плакать п’яний, знервований пияка:
"Яка пропаща далеч. Мряка".
Стане город в шумі гнати вперед – дзвін.
І знов тиша… Вечір… Ніч…


***
Я народився в степу золотому
в ніченьку темну болиголову.
Мати хороша була подорожниця,
пісень нашептала в голову:
будеш зростати ходячи по людях…
Щастя спізнавати одиноке всюди.
На вигоні чужому, на чужій молочі
ганяючи коней погоничем.
Мати чудова була подорожниця.
Виріс я… Виріс…
Та на чиюсь голову.

14/01/2022

Я взяв своє серце малими руками
Й віддано поклав Україні до ніг,
І юна любов розцвілася між нами
І став я орати твердий переліг.
Й нікому вже більше не дав я любові.
Бо другого серця кохати не маю
І вірним зостанусь, аж дошки соснові
Єдину любов мою спинять без краю...»
Митрополит Іларіон
Іван Огієнко (митрополит Іларіон) — український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922).А ще надзвичайно талановита людина з величезною любов`ю до України, українського народу, української мови. Він народився 14 січня 1882 року в містечку Брусилові на Житомірщині.
Творча спадщина Івана Огієнка (митрополит Іларіон) — це справді невичерпний духовний світ, усю глибину й багатство котрого ми, можливо, навіть і не почали ще осягати. Всесвітньо відомий вчений-філолог, політичний, громадський та церковний діяч, історик, педагог, Огієнко прожив довге, унікально насичене життя, життя, яке все — до останнього подиху — було віддане високій меті: утвердженню вільної, незалежної, соборної України і, водночас, зміцненню безсмертних духовних засад національного українського православ’я. Огієнко написав стільки, що, без перебільшення, й багатьох десятків статей не вистачить для того, аби бодай побіжно розповісти про його здобутки як ученого. Але ми бажаємо довести до вашої уваги його дуже актуальні сьогодні

«Найперші рідномовні обов`язки»
Митрополит Іларіон (Іван Огієнко)
1. На кожному кроцi й кожної хвилини охороняй честь своєї рiдної мови, як свою власну, бiльше того - як честь своєї нацiї. Хто не береже чести своєї рiдної мови, той пiдкопує основи своєї нації.
2. Розмовляй у родинi своїй тiльки рiдною мовою. Це принесе тобi правдиву насолоду шляхетного почуття сповнення найбiльшого обов’язку щодо свого народу.
3. Хто в родинi своїй розмовляє не рiдною мовою, той стоїть на дорозi до мовного винародовлення, - найбiльшого непрощеного грiха проти свого народу.
4. Бережи своє особове iм'я й родове прiзвище в повнiй нацiональнiй формi i нiколи не змiнюй їх на чужi. Найменша тут змiна, - то вже крок до винародовлення.
5. Кожний, хто вважає себе свiдомим членом свого народу, мусить пильно навчатися своєї соборної лiтературної мови.
6. Кожний свiдомий член свого народу мусить завжди допомагати всiма приступними йому способами розвитковi культури своєї лiтературної мови.
7. Кожний свiдомий член народу мусить добре розумiти й ширити головне рiдномовне гасло "Для одного народу - одна лiтературна мова й вимова, один правопис".
8. Кожний свiдомий член нацiї мусить добре знати й виконувати рiдномовнi обов'язки свого народу.
9. Де б ти не жив - чи в своїм рiднiм краю, чи на чужинi, - скрiзь завжди мусиш уживати тiльки однієї соборної лiтературної мови й вимови, тiльки одного спiльного правопису, тим ти покажеш, що ти свiдомий син своєї об'єднаної нацiї.
10. Кожний громадянин мусить добре пам'ятати й дiтей своїх того навчати, що наймилiша мова в цiлому свiтi - то мова рiдна.
11. Кожний свiдомий громадянин, живучи серед чужого народу, мусить конче вживати своєї рiдної мови не тiльки вдома, але й скрiзь, де можливо.
12. Кожний свiдомий громадянин мусить щедро пiдтримувати свої нацiональнi перiодичнi й неперiодичнi видання, даючи їм цим самим змогу нормально розвиватися. Добрий стан нацiональних видань - то могутня сила народу й забезпечення розвитку рiдної мови, а висота їх накладу - то ступiнь нацiональної свiдомости народу.

Важко переоцінити внесок, зроблений цією багатогранною особистістю до гуманітарного, наукового, культурного, духовного розвитку українства. Але перлиною його творчого доробку, для створення якої знадобилися усі його таланти мовознавця, історика церкви, літератора, перекладача став переклад усіх книг Біблії на українську мову. Цей переклад, над яким Огієнко працював приблизно з 1931 по 1938 роки і у подальшому продовжував ним удосконалюватись, вважають одним з найкращих та найточніших перекладів Святого письма на українську. Біблія у перекладі Огієнка вийшла у Лондоні 1962 року. Помер митрополит у 1972 році. На той час йому було вже 90 років. Похований на кладовищі Глен Іден у Вінніпезі.

09/12/2021

12 грудня 1821 року народився великий французький письменник Гюстав Флобер, чия творчість вплинула не лише на французьку, але й на світову літературу. Крім того, завдяки його наставництву, в літературу прийшов цілий ряд молодих талановитих прозаїків, серед яких і Гі де Мопассан.
Життя Гюстава Флобера — це історія творчої особистості, яка принесла себе в жертву заради задоволення єдиної пристрасті: писати літературні твори.
Реалізм Флобера можна назвати якісно новим явищем. У творчості Флобера започатковано нові тенденції, які набудуть розвитку в літературі наступних епох, і це робить його однією з центральних постатей європейського літературного процесу другої половини XIX століття.
Флобер був відомий як перфекціоніст (людина, яка прагне досконалості) щодо свого письма та завжди стверджував, що його мета — це знайти lemotjuste, або відповідне чи слушне слово


«Я – людина-перо, я існую через нього, заради нього» - так казав Флобер про себе сам. Він працював по 10-15 годин на добу (іноді навіть більше). Моряки, що ходили по Сені, використовували його вікно, як маяк – там завжди горіло світло.
Флобер був майстром точного слова і терпіти не міг приблизності ані в словах, ані у фактах. Прочитати 10 томів, щоб написати 10 сторінок – це було в порядку речей.
За свій найвідоміший роман «Мадам Боварі» письменник був притягнений до суду за скривдження суспільної моралі. Після сенсаційного судового розгляду, автора було виправдано. До речі, у 1864 році Ватикан вніс роман у перелік заборонених книжок, як і інший відомий роман автора «Саламбо».
Через хворобу (епілепсію) Флобер вів дуже відособлений спосіб життя у своєму маєтку. «Відлюдник з Круассе» - так називали його друзі, під цим ім’ям увійшов він в історію літератури.