http://zoomus.lviv.ua/, https://t.me/ZooMus_LNU

Зоологічний музей ЛНУ ім. Івана Франка, Грушевського, 4, Lviv (2026)

15/05/2026

🏛️ 18 травня відзначається Міжнародний день музеїв — і наш музей, як і щороку, долучається до цієї події ✨
Запрошуємо відвідати Зоологічний музей:
📅 17.05 — з 11:00 до 18:00
📅 18.05 — з 10:00 до 17:00

На відвідувачів чекатиме можливість ближче познайомитися з музейними експонатами, дізнатися більше про світ тварин та провести час у атмосфері науки й відкриттів 🦋🔬

Будемо раді бачити вас у музеї!

11/05/2026

👀 Ось чим ми займалися у дні, коли музей був тимчасово зачинений для відвідувачів 📸🔬
У музеї тривав процес сканування музейних зразків. Цими днями проводилося сканування скелетів морської корови, кашалота та інших тварин 🦴🐋
Робота відбувається у межах проєкту «Шляхи еволюції розмірів тіла ссавців і птахів: траєкторії адаптації і подолання обмежень».
Проєкт виконується Інститутом зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України за підтримки Національного фонду досліджень України.
Додаємо трохи фото та відео самого процесу 👀.

08/05/2026

Знайомтесь, 🐚 новозеландський муловий равлик – Potamopyrgus antipodarum (J.E.Gray, 1843). З вигляду – нічого особливого, крихітний равлик розміром із кілька міліметрів (≈5 мм). Але не дайте себе обманути – це справжній «екологічний завойовник», один із найуспішніших інвазійних видів у світі. Родом із Нової Зеландії, сьогодні він уже почувається як вдома майже по всій Європі. І Україна – не виняток.
🐚Новозеландський равлик заселяє дуже різноманітні типи водойм. Якщо добре придивитися, його можна знайти у річках і струмках, озерах і водосховищах, каналах і лиманах, а іноді він навіть не проти «зазирнути» у слабосолонуваті чи прибережні морські води. Найчастіше представники цього виду трапляються у прибережній зоні, там де затишно, у мулі та серед заростей водних рослин (макрофітів). Живиться равлик детритом і перифітоном, який зішкрібає з поверхні макрофітів й інших субстратів.
🐚У чому ж його «суперсила»? Цей равлик живе за принципом: «Навіщо чекати, якщо можна розмножуватись уже зараз?» Більшість популяцій складаються із самок, яким… не потрібні самці. Вони просто клонують себе. Так-так, майже як у науковій фантастиці, тільки в мулі під Вашими ногами. Одна така «суперсамка» може дати до 200 нащадків на рік.
А тепер уявіть: до шести поколінь щороку🫢.
А тепер ще уявіть: до пів мільйона особин на одному квадратному метрі😲.
Так, це вже не просто равлики – це равликова «мегаполісна забудова».
🐚Поширюється потамопіргус здебільшого через діяльність людини. Він «подорожує автостопом»: на човнах і рибальському спорядженні, разом із водними рослинами, з рибою, під час зариблення водойм, навіть через птахів (і це не жарт, може пережити подорож через травну систему). Тобто фактично, якщо Ви були біля водойми – він уже розглядає Вас як транспорт.
🐚А чим він небезпечний? Головна проблема – не сам равлик, а його масовість і витривалість. Справа в тому, що у природному середовищі його «контролюють» паразити (трематоди роду Microphallus), які обмежують його чисельність стерилізуючи частину популяції. Але коли він потрапляє в нові водойми – цих паразитів немає.
🐚Чи варто нам хвилюватися? Поки що – не дуже. В Україні Potamopyrgus antipodarum ще не встиг стати таким «зірковим завойовником», як у багатьох інших країнах Європи чи США. Панікувати не потрібно, але й трохи уважності ніколи не завадить.
Тож якщо коротко, цей маленький равлик не кусається, не жалить і не виглядає страшно… але впливає на природу сильніше, ніж здається.
Приходьте до нашого музею і спробуйте відшукати крихітних мешканців🐚!
Джерела світлин: https://doris.ffessm.fr/Especes/Potamopyrgus-antipodarum-Hydrobie-des-antipodes-4832
https://www2.habitas.org.uk/molluscireland/speciesaccounts.php?item=146

01/05/2026

Наш сьогоднішній допис не для арахнофобів, оскільки ми хочемо познайомити Вас з тарантулом🕷️. От тільки чи насправді він такий страшний і небезпечний, як про нього розповідають?
🕷️Насправді тарантул – це не один павук, це рід, який об’єднує понад 200 видів із родини павуків-вовків (Lycosidae). На території нашої країни мешкає тарантул південноруський (Lycosa singoriensis), з яким ми Вас сьогодні і познайомимо. Загалом він поширений у Центральній та Східній Європі, Середній Азії, на Кавказі, а також в Туреччині та Єгипті. Це найбільший павук фауни України, а також один із найбільших павуків Європи. Довжина його тіла сягає 3,5 см, а разом із лапами - аж 7 см. Це звичайно не птахоїд-голіаф, але для наших країв справжній гігант. Самки зазвичай масивніші ніж самці, мають більше черевце, проте лапи у них коротші. Головогруди тарантула південноруського забарвлені в оливково-коричневий колір і мають малюнок із темних смуг, що радіально відходять від центру, черевце темне із білими плямками та лініями у задній частині. Все тіло вкрите сірими та білими волосками різної довжини, тому павук виглядає волохатим і дуже загрозливим. Лапи товсті і міцні із чорними плямами, волохаті, як і решта тіла тварини. Таке забарвлення допомагає тарантулу гарно маскуватися на фоні ґрунту.
🕷️У тарантулів 8 очей, розміщених у три ряди, і вони займають почесне третє місце серед павуків із найкращим зором, в той час як більшість арахнід бачать дуже погано або й зовсім сліпі. А ще у їхніх вторинних очах є тапетум – світловідбивний шар, що міститься одразу за сітківкою, тому якщо ви посвітите на тарантула ліхтариком, то побачите блиск його очей навіть у темряві.
🕷️На відміну від багатьох свої родичів, тарантули не прядуть ловильних сіток. Живуть у норах, глибиною до 60 см, вистелених шовковими нитками. Полюють із засідки, чекаючи на здобич біля входу в нору. Необережна здобич, підходячи до нірки, смикає за сигнальні нитки і сама повідомляє хижака, що їсти подано. Тарантул південноруський дуже швидкий і ефективний мисливець, блискавично вистрибує і хапає здобич. Він живиться в основному членистоногими і вважається корисною твариною, оскільки регулює чисельність популяцій комах, що є шкідниками у садах і сільських господарствах.
🕷️Парування тварин відбувається в кінці літа. Самка відкладає до 700 яєць у кокон, що має вигляд великої шовкової кулі, і носить його прикріпленим до павутинних бородавок на кінці черевця. На відміну від тих павуків, що носять кокон у лапах, вона може полювати і в цей період. Після вилуплення маленькі павучата перебираються мамі на спину і міцно тримаються за волоски. Так вона носить їх протягом кількох тижнів, поки малята не стануть достатньо великими та сильними для самостійного життя. Подорожуючи, павучиха час від часу скидає частину своїх нащадків і таким чином розселяє їх.
🕷️Тарантули загалом не агресивні, тому якщо ви не будете їх лякати чи ображати, то і вони вас кусати не будуть. Укус тарантула болючий, але для людини не смертельний, а його отрута не надто небезпечна. Вона спричиняє підвищення судинної проникності та порушення кальцієвого балансу, що призводить до крововиливів та набряку в місці укусу. Зазвичай ці симптоми проходять самі по собі, і вам не знадобиться медична допомога.
Тому не бійтеся тарантула, а просто будьте обережні і приходьте подивитись на нього у наш музей.
Джерела світлин: https://ukrbin.com/show_image.php?imageid=88608
https://www.inaturalist.org/taxa/564928-Lycosa-singoriensis
https://ukrbin.com/show_image.php?imageid=88610

29/04/2026

Щороку світ безповоротно втрачає унікальні види тварин😞.
У 2025 році цей список знову поповнився.

6 видів тварин, які вимерли у 2025 році❗️

Вимирання рідко буває моментальним. Це процес, що розгортається за лаштунками, позначений пропущеними спостереженнями, зменшенням кількості записів та повільним перенесенням надії у майбутнє. У 2025 році невелика група видів перетнула останній бюрократичний поріг і була офіційно внесена до Червоного списку МСОП, як вимерла. Для науки ця зміна була технічною, що відкладалася десятиліттями, а для інших читачів вона сприймалася як набір некрологів.
Щороку наша планета втрачає види, які виживали тисячі (іноді мільйони) років, лише щоб зникнути за одне людське життя. У 2025 році кілька тварин були офіційно оголошені вимерлими або такими, що вимерли в дикій природі, і кожне зникнення нагадує нам про те, наскільки крихкі насправді екосистеми Землі.
🪶Кульон тонкодзьобий Numenius tenuirostris – птах, який жив на узбережжях материкової Європи, Північної Африки та Азії. Востаннє його бачили в Марокко у 1995 році, і, хоча докладалися значні зусилля, щоб побачити птахів у їхніх основних районах гніздування та міграцій, проте, все було марним. Записів про поведінку кульона тонкодзьобого небагато, тому до кінця й невідомо, чому вони вимерли. Вважають, що руйнування середовища їхнього існування для сільськогосподарських потреб могло зіграти свою важливу і сумну роль.
🐚Равлик-конус Conus lugubris – невеликий молюск (10-24 мм). Цей вид траплявся лише на північному узбережжі острова Сан-Вісенте у Кабо-Верде, при чому в районі пляжу Матіота. Останній живий екземпляр зареєстрований 1987 року. Причинами вимирання вважають – рекреацію і туристичний розвиток узбережжя, зокрема, забудова яка змінила берегову лінію.
🐭Білозубка острова Різдва Crocidura trichura – невеликий ссавець, який зник на віддаленому однойменному, австралійському острові, ймовірно, через хворобу, яку переносили завезені щурі. Ця тварина, мешкала у високих тропічних і терасових лісах. До 1985 року популяція землерийки зменшилася до критичного рівня, а опитування у 2000 році, про її зустрічі не дали жодного результату.
🐭Налларборський бандикут Perameles papillon – тварина поширена на рівнинах острова Налларбор (Південна Австралія). Вважають, що він вимер у середині двадцятого століття (між 1920 і 1960 роками). Останній раз цю тварину бачили 1928 року. Ймовірними причинами його вимирання є хижацтво завезених диких котів і лисиць, деградація середовища існування через завезених кроликів і худобу, а також часті пожежі.
🐭Південно-західний смугастий бандикут Perameles myosuros – поширений у південно-західній Австралія. Незрозуміло, коли Pвін вимер через поганий збір даних і плутанину між різними видами роду Perameles. Останній екземпляр цієї тварини зібраний 1906 року, і було висловлено припущення, що він вимер приблизно у 1910 році. Ймовірні причини вимирання включають хижацтво диких котів і лисиць, а також втрату та фрагментацію середовища існування.
🐭Південно-східний смугастий бандикут Perameles notina – поширений у що мешкав у південно-східній частині Південної Австралії, північно-західній Вікторії та південно-західній частині Нового Південного Уельсу. Причина вимирання, ймовірно, пов'язана з розвитком сільського господарства, змінами у землекористуванні та зростанням кількості диких котів. Тварин не спостерігали з кінця ХІХ століття🧐.
Таким чином, офіційне вимирання згаданих бандикутів відбулося задовго до того, як це визнали науковці…
Джерела світлин: https://www.earth.com/endangered-species/numenius-tenuirostris/
https://conchology.be/?t=263&family=CONIDAE%20CONINAE&fullspecies=Conus%20%28Lautoconus%29%20%20lugubris&shellID=27261&srsltid=AfmBOorKqJuUptzvi9XOG6KeljtSZm0GYgnhY3ZUusdPte9gcpMcvuDa
https://www.earth.com/news/confirmation-that-the-last-australian-shrew-crocidura-trichura-has-disappeared-forever/
https://www.inaturalist.org/taxa/1575621-Perameles-papillon

21/04/2026

Сьогодні, говоримо про кульонів🪶🧐. Допис присвячений міжнародному дню цих птахів і, зокрема, кульону тонкодзьобому, якого на початку 2025 р. офіційно визнано вимерлим – першим видом птахів у сучасному світі, який визнали вимерлим на європейському материку😞🫢.
🪶Кульон тонкодзьобий (Numenius tenuirostris) – прибережний птах ряду Сивкоподібні (Charadriiformes), один з 8 видів роду, один з 3 видів у фауні України. Раніше траплявся в Європі, на Близькому Сході та в Північній Африці, де був широко поширеним видом птахів протягом ХІХ ст., але упродовж ХХ, його популяція зазнала значних втрат.
🪶Це середнього розміру птах: зверху темно-бурий зі світлою строкатістю, горло білувате, на білесих боках тулуба і волі темно-бурі краплеподібні плями. Задня частина спини, поперек, надхвістя і черево білі. Спід крил білий, першорядні махові пера зверху темно-бурі, внутрішні першорядні і другорядні – бурі з білими плямами. Хвіст білий з бурими поперечними смугами. Дзьоб довгий, темно-бурий, загнутий донизу, ноги темно-сірі.
🪶Згідно спостережень, основним кормом йому слугували водні та наземні комахами, їх личинки, дощові черви і молюски.
🪶Вимирання виду почалося ще на початку ХХ ст., коли чиельність птахів різко скоротилася. Станом на початок ХХІ ст. гніздовий ареал виду не встановлений (не відомий), проте позагніздовий ареал охоплює Центральну Азівю, Східну Європу, Близький Схід, басейн Середземного моря і північно-західне узбережжя Африки.
За оцінками науковців, станом на кінець ХХ ст. залишалося лише від 50 до 300 особин птахів цього виду. Однак, між 1990 та 1999 роками ця цифра впала до 74 особин. Місця гніздування його розташовані були у Західному Сибіру на торф’яних болотах, західніше річки Об. Імовірно, ці птахи гніздилися й на півночі Казахстану. Проте, з 1980-х років гнізд, не зважаючи на спеціальні експедиції та пошуки, не було виявлено. В Україні кульони тонкодзьобі траплялися під час міграцій і літування в Азово-Чорноморському регіоні, зокрема, з 1998 по 2006 рр. відомо 15-27 спостережень. У Казахстані, протягом 2010 року, пошуки птахів у можливих місцях зупинок під час міграцій позитивного результату не дали.
Причини зміни чисельності та зникнення виду остаточно не з'ясовані, ймовірно, надмірне полювання, знищення та зміна біотопів гніздування, міграційних зупинок та зимівель.
За даними МСОП, останній офіційно зафіксований раз кульона тонкодзьобого бачили у західному Марокко 1995 року…
Побачити цей рідкісний вид птахів ви можете у нашому Зоологічному музеї.
Джерела світлин:https://datazone.birdlife.org/species/factsheet/slender-billed-curlew-numenius-tenuirostris
https://www.earth.com/endangered-species/numenius-tenuirostris/
https://lakome2.com/eco/362856/

16/04/2026

🪶Зозуля звичайна (Cuculus canorus) один із найвідоміших птахів Європи, голос якого легко впізнати за характерним «ку-ку». Цей перелітний вид широко поширений у Європі, значній частині Азії та Африки. В Україні зозуля трапляється майже повсюдно від лісів і лісостепу до степів, парків і навіть гірських районів. На зиму птахи відлітають до Південної Африки та Південної Азії.
🪶Зозуля звичайна – це птах середнього розміру, довжиною близько 40 см та вагою до 100 г. Вона має довгі загострені крила та характерний довгий, злегка заокруглений хвіст, що робить силует птаха витягнутим і струнким. Забарвлення переважно сіре, але між самцями та самицями є помітні відмінності (так званий статевий диморфізм). Через таке смугасте оперення зозуля нагадує хижого птаха яструба, що відіграє важливу роль у її поведінці.
🪶Найцікавішою особливістю зозулі є її спосіб розмноження. Вона не будує власного гнізда і не висиджує яйця, а відкладає їх у гнізда інших птахів – явище, відоме як гніздовий паразитизм. Не всі представники родини Зозулеві (лише одна третина) мають таку славу. Найчастіше прийомними батьками стають дрібні співочі птахи такі як очеретянки, вільшанки, плиски, кропив’янки та інші. Відомо близько 150 видів птахів, яким зозуля звичайна може підкладати свої яйця.
Ця стратегія супроводжується низкою дивовижних пристосувань. Зозулині яйця невеликі (близько 3 г) і дуже схожі за кольором та візерунком на яйця того виду, в чиє гніздо їх підкладено. Це допомагає уникнути «викриття». Доросла зозуля також використовує свою схожість із яструбом: пролітаючи над місцевістю, вона лякає дрібних птахів, змушуючи їх залишати гнізда, і таким чином знаходить відповідне місце для відкладання яйця. Часто, самці допомагає самець, який відволікає господарів, а самка у цей час «господарює» в їхньому гнізді.
🪶Процес підкидання яєць зозулею в гніздо займає лічені секунди. Вона швидко відкладає яйце і часто одночасно викидає або пошкоджує одне з яєць господаря, аби зменшити конкуренцію за ресурси. Швидкість такого процесу є важливим елементом її стратегії виживання. Птах-хазяїн, як правило, намагається повернутися до гнізда якнайшвидше, і для зозулі важливо виконати цю операцію до його прибуття.
🪶Дослідження також показали, що коли зозуля «кусає» яйце або інший об'єкт у гнізді, це допомагає прискорити відкладання її власного яйця приблизно на 37%. Це явище було пояснене гіпотезою «допомоги відкладанню», яка стверджує, що такий процес знижує фізичне зусилля під час відкладання, даючи зозулі можливість швидше покинути гніздо та уникнути нападу хазяїна.
🪶Після відкладання подальший розвиток відбувається без участі справжніх батьків. Зародок у яйці зозулі розвивається швидше, ніж у більшості інших птахів, тому пташеня вилуплюється раніше. Уже в перші дні життя воно інстинктивно викидає з гнізда яйця або пташенят господарів. У результаті прийомні батьки вигодовують лише одне, але дуже ненажерливе пташеня зозулі, яке швидко росте і потребує великої кількості їжі.
🪶Такий спосіб розмноження – не випадковість, а результат еволюційного пристосування. Самка зозулі відкладає яйця не одночасно, а з інтервалами в кілька днів і за сезон може відкласти до двох десятків яєць. Через це вона фізично не здатна висиджувати всі яйця й вигодовувати потомство самостійно. Гніздовий паразитизм дозволяє їй «делегувати» турботу про потомство іншим птахам і водночас витрачати більше часу на пошук їжі. Це особливо важливо, адже зозуля відіграє значну роль у природі: вона поїдає велику кількість шкідливих комах, зокрема волохату гусінь, яку інші птахи майже не споживають.
🪶Зозуля є прикладом складної еволюційної стратегії, яка дозволяє мінімізувати витрати на виховання потомства за рахунок інших птахів. Її здатність підкидати яйця в чужі гнізда, маскувати їх і використовувати інстинктивну поведінку своїх пташенят – це приклад того, як природа адаптується до умов існування, створюючи унікальні механізми виживання. Дослідження цього явища продовжує вражати своєю складністю і взаємодією між видами у природі.
Запрошуємо завітати до нашого музею й побачити зозулю звичайну)

Джерела світлин: https://ebird.org/species/comcuc?siteLanguage=uk
https://birdsoftheworld.org/bow/species/comcuc/cur/introduction
https://www.woodlandtrust.org.uk/trees-woods-and-wildlife/animals/birds/cuckoo/

12/04/2026

Колектив Зоологічного музею щиро вітає з Великоднем! 🌿
Нехай це світле свято наповнить ваші домівки теплом, спокоєм і надією, а серця — вірою в краще🤗.
Бажаємо тихих і затишних свят у колі рідних.
Мирної України!💙💛

P.S. На фото — експонат із фондів музею: кладка яєць мартина малого (Hydrocoloeus minutus (Pallas, 1776)) — найменшого представника мартинів.

07/04/2026

Перед вами — один із ключових мешканців бентосу північних морів — «морський тарган» роду Saduria (ряд Isopoda). Характерним представником є 🌊 Морський тарган солонуватоводний (Saduria entomon) - найбільший безхребентий хижак Балтійського моря. Трапляється вздовж узбережжя Північного Льодовитого океану та північної частини Тихого океану. У 2009 році вперше зареєстрований і в Чорному морі, куди, ймовірно, потрапив з баластними водами.
≋🦀≋ Ці ракоподібні є типовими бентосними організмами, які активно пересуваються по дну та швидко зариваються в пісок. Зазвичай залишаються близько поверхні, але можуть зариватися і на глибину до 10 см.
🌊 Цікаво, що Saduria entomon є евригалінним видом — тобто витримує широкий діапазон солоності, що дозволяє йому існувати як у морських, так і в опріснених водах Балтійського басейну. Саме тому його часто використовують як модельний організм у дослідженнях адаптацій до змін солоності.
🌊 За типом живлення Saduria — факультативний хижак і падальник. Він активно споживає донних безхребетних (зокрема поліхет і двостулкових молюсків), але також відіграє важливу роль у розкладанні органіки. У Балтійському морі цей вид вважається одним із ключових детритофагів і суттєво впливає на трофічну структуру бентосу.
🌊 Ще одна їхня цікава особливість — висока толерантність до низького вмісту кисню. Saduria здатні виживати в умовах гіпоксії, шляхом зниження інтенсивність обміну речовин (до ~70% від нормального рівня), що дозволяє мінімізувати потребу в кисні. Водночас Saduria частково переходить на анаеробний (безкисневий) обмін: енергія виробляється без участі кисню, хоча й значно менш ефективно, із накопиченням лактату та інших метаболітів. Це дає змогу підтримувати базові життєві функції навіть у майже анаеробних умовах.
🌊 Жартома цих ракоподібних можна назвати справжньою “морською аристократією”🤔 — адже вони мають блакитну кров. Це додатковий механізм виживання за нестачі кисню. Насправді ж цей колір зумовлений наявністю дихального білка — гемоціаніну, що транспортує кисень у гемолімфі багатьох молюсків та членистоногих. На відміну від залізовмісного гемоглобіну, гемоціанін містить мідь, яка при зв'язуванні з киснем набуває блакитного кольору, забезпечуючи «блакитну кров» у цих тварин.
🌊Розмноження у цих ракоподібних також має характерні риси: як і в інших рівноногих, під час линяння, що передує розмноженню, формуються екзоскелетні вирости, що утворюють спеціальну виводкову камеру, куди самка відкладає яйця і де відбувається розвиток потомства. Це забезпечує вищу виживаність потомства у складних донних умовах.
🌊Таким чином, морські таргани є не лише цікавими з морфологічної точки зору, а й відіграють важливу роль у функціонуванні морських екосистем — від переробки органічної речовини до формування структури бентосних угруповань.
Побачити цього унікального морського таргана ви можете у нашому Зоологічному музеї🤗.
Джерела світлин: https://www.medme.pl/.../wszy-morskie-czy-sa-w-baltyku-i...
https://www.reddit.com/.../this_is_saduria_entomon_a.../
https://www.inaturalist.org/taxa/555820-Saduria-entomon

27/03/2026

🦈Катран короткоперий (Squalus acanthias) – невелика акула великих океанів.
А чи знали ви, що не всі акули небезпечні для людини? Деякі з них мирні та обережні. Саме до таких належить катран короткоперий – одна з найпоширеніших акул у світі. Попри свою “хижу” репутацію, ця риба радше викликає науковий інтерес, ніж страх.
🦈Тіло акули пристосоване до швидкого переміщення у воді – воно витягнуте, обтічне, дозволяє буквально “розрізати” воду.
🦈Зубів у цього хижака аж кілька рядів, але стоматолог йому точно не потрібен, адже проблем із зубами ніколи не буває. Вони ростуть і оновлюються протягом цілого життя, і місце зуба, який випав одразу займає новенький вже сформований зуб.
🦈Ще одна цікава деталь – тверді шипи біля спинних плавців. Вони можуть бути небезпечні, адже укол таким шипом здатен проколоти тканини і викликати некроз. Втім, сама акула не нападає на людину – травми трапляються лише через необережне поводження під час перебирання улову.
🦈Катран досить поширений, мешкає майже в усіх океанах світу, віддаючи перевагу прохолодним водам із температурою від 7 до 15 °C. Його можна побачити і у водах Чорного моря. Ці акули можуть жити як біля дна, так і ближче до поверхні. Найчастіше тримаються на глибині 10-200 метрів. Цікаво! – катран може жити не тільки в морській, а й у солонуватій воді (затоки, гирла річок), іноді він заходить навіть у прісну воду, але може жити там лише кілька годин.
🦈Ще один цікавий факт: катрани мігрують великими зграями, іноді до тисяч особин! Косяки часто формуються окремо за розміром або за статтю. Акули змінюють місце перебування залежно від пори року: взимку йдуть у глибину, а навесні та восени підпливають ближче до берегів.
🦈А ще катран здатний відчувати слабкі електричні імпульси, які створюють інші живі організми, навіть якщо вони сховалися і не рухаються. Це допомагає йому знаходити здобич навіть у темряві.
🦈Його раціон досить різноманітний: від дрібної риби (хамси, оселедця) до молюсків і ракоподібних. Така невибагливість у їжі робить катрана пристосованим до різних умов життя.
🦈Розмноження катрана короткоперого має унікальні особливості. Під час парування самець і самка утворюють своєрідну «пару з обіймами» – досить рідкісне явище у світі риб. Найдивовижніше те, що вагітність триває 18–24 місяці. Це один із найдовших періодів розвитку серед усіх хрящових риб – майже як у деяких великих ссавців!!! Це яйцеживородна акула – «малеча» розвивається в тілі матері й народжується вже сформованою. Зазвичай з’являється від кількох до 15 дитинчат довжиною близько 20-30 см.
🦈Цікаво, що ростуть катрани дуже повільно, а статевого дозрівання досягають пізно (у 13–17 років). Саме тому їхні популяції можуть легко зменшуватися при надмірному вилові. Можливо це одна з причин, чому природоохоронний статус цього виду у МСОП є «Вразливий». Живуть досить довго – до 20-50 років!!!
Катран цінується не лише як об’єкт досліджень, а й у господарстві. Його м’ясо використовують для приготування різноманітних страв і консервів. Печінка цієї акули справжній “склад” корисних речовин: вона містить вітаміни A і D, тому з неї виготовляють технічний і медичний жир. Навіть інші частини тіла не марнуються: з хвостів, голів та плавців виготовляють клей, а яйця діаметром 4 см можна споживати. Шкіру також використовують для виготовлення наждачного матеріалу і добрив.
🦈Катран короткоперий – це приклад того, як за звичним образом “хижої акули” ховається складний і цікавий організм. А чи знали ви, що саме такі види допомагають підтримувати баланс у морських екосистемах? Вивчаючи їх, ми краще розуміємо океан і вчимося його берегти.
Побачити цього хижака ви можете у нашому музеї🥳.
Джерела світлин: https://www.gillsclub.org/featured-sharks/2015/12/21/spiny-dogfish-squalus-acanthias
https://shark-references.com/species/view/Squalus-acanthias
https://www.inaturalist.org/taxa/52306-Squalus-acanthias

Зоологічний музей ЛНУ ім. Івана Франка

15/05/2026

11/05/2026

08/05/2026

01/05/2026

29/04/2026

21/04/2026

16/04/2026

12/04/2026

07/04/2026

27/03/2026

Address

Telephone

Website

Alerts

Contact The Organization

Shortcuts

Share