Воєнно-історичний музей 58 Будинку Офіцерів

29/10/2025

2 листопада минають треті роковини загибелі лейтенанта Тараса Чайки (позивний «Хімік»). З перших днів повномасштабної війни Тарас добровольцем пішов захищати рідну Батьківщину, хоч мав інвалідність 2-ї групи. Чайка мав військову підготовку, так як у 2014 році закінчив військову кафедру Національної академії Сухопутних військ ім. П. Сагайдачного по спеціальності «Війська хімічного захисту». Служив у штабі 125-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Вже у квітні 2022 року отримав звання «лейтенант» та був призначений командиром окремого розвідувального взводу.
Тарас боронив Україну на Донецькому напрямку.
2 листопада 2022 року неподалік м. Краматорськ група «Хіміка» отримала бойове розвідувальне завдання. Переміщення до визначеного місця потрібно було здійснити через міст який прострілювався. Авто потрапило під танковий вогонь. На той момент Тарас знаходився за кермом автомобіля. Смертельно пораненому лейтенанту вдалося вивести авто з лінії вогневого ураження і тим самим врятувати життя всьому екіпажу.
Народився Тарас Ігорович Чайка 10 лютого 1993 року в селі Сокіл на Волині. Разом із сім’єю переїхав до Львова у 2003 році. Спочатку навчався у Львівський школі № 44 ім. Т. Шевченка, а згодом у санаторній школі № 1 ім. Б.-І. Антонича. Вищу освіту за спеціальністю «Економіст-бухгалтер» здобув у Львівському національному університеті природокористування, згодом продовжив навчання у Міжнародній академії управління персоналом за спеціальністю «Право». Працював бухгалтером, юристом, арбітражним керуючим. Мріяв працювати адвокатом. Брав участь у змаганнях зі стендової стрільби. Був членом Львівської та Золочівської організацій Українського товариства мисливців і рибалок. Мав дружину і донечку.
Петиція про присвоєння звання Герой України Тарасові Чайки набрала понад 25 тис. голосів. 29 вересня 2023 року за особисту мужність, героїзм та самопожертву Президент України посмертно нагородив лейтенанта Т. Чайку почесним званням «Герой України». 8 травня 2024 року на урочистій церемонії з нагоди Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні Президент України В. Зеленський вручив орден «Золота зірка» родині лейтенанта Тараса Чайки.
Похований Герой на Личаківському цвинтарі м. Львова.
У Героя залишились мама Алла, дружина Софія, донечка Тереза та брат Назарій.
Родина передала в музей особисті речі Тараса: камуфльований однострій, армійську панаму, шеврони, флягу з Тризубом та книгу «Героями не народжуються».
Вшанований Герой у всіх його навчальних закладах та рідному селі.
На фасаді Львівського наукового ліцею № 1 ім. Б.-І. Антонича створено мурал на його честь.
У серпні 2024 року Тараса Чайку було нагороджено відзнакою «Почесний знак святого Юрія» та посмертно присвоєне звання «старший лейтенант».
ВІЧНА ШАНА І СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ!

Фото з відкритих джерел.
Матеріал:
Б. Білик, Т. Гриненко. «Героями не народжуються». Частина друга. 2023 р.
Ukrinform.ua
Rozhyshcye.rayon.in.ua
vue.gov.ua

28/10/2025

Рубрика «Із фондів воєнно-історичного музею».
Кинджал солдатський Бебут, тип № 1.
Бебут - кавказький кинджал, традиційна ріжучо-рубляча зброя Сходу з кривим клинком. Став популярним на початку 20 ст., а сама назва походить від тюркського «bek- зігнутий + but- нога». Офіційно Бебут відомий з 1840-х років, коли його почали використовувати Кубанські козаки. Однак історія винаходу кинджалів набагато цікавіша.
Найдавніші стародавні кинджали мали крем’яні клинки, а металеві датуються епохою ранньої бронзи. Це були території від Єгипту й Близького Сходу до Кавказу, від Малої Азії й Балкан до Іберійського півострова, де й навчились виливати мідні сплави - спочатку миш’якову і пізніше олов’яну бронзи. На території України металургія міді з’явилась разом з Трипільськими племенами. В Іспанії археологи знайшли, навіть, кришталевий кинджал, який датується 2 тис. років до н.е. На той час кинджали мали трикутну або листоподібну форму довжиною не більше 25 см.
Залізні кинджали появились спочатку в Анатолії 1000 років до н.е., з 500 р. до н.е. разом з Гальштатською (кельтською) культурою розповсюдились по Європі. У подальшому бронзові і залізні кинджали використовувались на всіх континентах.
Саме слово кинджал походить від арабського слова «ханджар». Вони бувають з одно- або двосічним клинком рівної або вигнутої форми та гострим вістрям. Часто кинджал має доли, або ребра жорсткості. Призначені для нанесення колячих, рублячих та ріжучих ударів, як додаткова зброя близького бою.
Криві кинджали домінували у Східному світі, це – Аравія, Персія, Індія та Індонезія. Вигнуте лезо використовувала кавалерія класичної Греції, римські офіцери та хрестоносці. У країнах Близького Сходу короткий кинджал Джамбія – невід’ємний атрибут національного костюму. В Омані він перетворився на національну емблему. А на Африканському континенті кинджали повсякденно використовують у бойових, церемоніальних та соціальних сферах.
До нас кинджали прийшли з Кавказу у ХІХ ст., там вони є традиційною особистою зброєю горця. 4 основних види кавказьких кинджалів (фото 8) мають сталеві клинки рівні або слабко вигнуті, довжиною до 50 см, вагою 300-500 гр. Руків’я і піхви прикрашаються традиційними візерунками.
Кинджал Бебут (фото 1) був прийнятий на озброєння російської імперської армії у 1907 році, він замістив шашку нижніх чинів: жандармерії, стройових частин та обслуги артилерійських скорострільних гармат. Згодом кинджалами озброїли нижніх чинів кулеметних команд та кінних розвідників.
На фото 1 представлений рідкісний взірець, а саме перший експериментальний тип 1907 - 1912 рр. Від стандартного тупу № 2 1907 року, він відрізняється відсутністю латунного пояска - обкуття на нижній частині руків’я (з’явились після 1912 р.), відсутністю шкіряної підвіски та клейма заводського номеру (фото 2).
Представлений Бебут має стальний клинок (фото 3) вигнутий у вигляді півмісяця (ближче до вістря) із двома гострими лезами. На бокових поверхнях розміщені два вузьких доли з обох сторін. Довжина клинка – 44 см, ширина – 3,6 см, вага 530 гр.
Руків’я фігурної форми з дерев’яними щічками, які кріпляться за допомогою двох латунних шпильок (нютів). Довжина ефесу – 15,5 см.
На п’яті клинка (фото 4,5) нанесене клеймо виробника – двоголовий орел з круговим написом «Златоуст Оруж Фабр» та рік – 1908.
На зворотній стороні клинка нанесено клеймо (фото 6) у вигляді корони та буква «А» - клеймо інспектора прийомки предмета в зібраному стані. Буква «Т» - перша буква прізвища прийомника Златоуста.
Піхви дерев’яні (фото 3), обтягнуті чорною шкірою з латунними приборами. Накладне кільце має кулястий тримач для кріплення до паску. Довжина піхв – 48 см.
На обкутті піхв розміщені написи (фото 7). Перевернута буква «А» – клеймо інспектора прийомки предмету.
«10 С.П. № 8» - 10 Стрілецький полк та порядковий номер (клеймування безпосередньо у полковій майстерні).
Вага кинджала з піхвами – 735 гр. Загальна довжина із піхвами – 63 см.

Згідно настанови кинджал носився на поясі та кріпився з лівої сторони портупейної пряжки.
Середні розміри Бебута дозволяли застосовувати кинджал у обмеженому просторі. Форма клинка та руків’я дозволяли різати, сікти і колоти у бою при різних хватах й прийомах (фото 9).
Після революції 1917 року Бебути використовувались українізованими військовими частинами Російської армії. Оскільки армія УНР формувалася з колишніх частин Російської імператорської армії, в ній автоматично опинилася значна кількість такого озброєння.

30/09/2025

1-го жовтня – важливе свято для всіх українців. У День Захисників і Захисниць України ми відзначаємо мужність і героїзм чоловіків і жінок, які стоять на варті свободи і незалежності нашої Держави.
Напередодні свята воєнно-історичний музей відвідали учні Львівських навчальних закладів: СЗШ 44, 73 та 91, гімназії ім. Олени Степанівни та Малехівської гімназії, ліцеїв 15 та 29. Для них відбулися екскурсії-бесіди присвячені подвигу наших Воїнів світла, їх сміливості, стійкості та відваги у боротьбі за кожний клаптик Української землі.
Щиро вітаємо наших Захисників та Захисниць зі святом та дякуємо їм за кожен новий день життя, за самопожертву, за віру у нашу Перемогу, за сміливість, відвагу й героїчне служіння Українському народові.
Слава Україні!
Героям Слава!

23/07/2025

29 липня – третя річниця теракту в Оленівці, одного з найжорстокіших та цинічних злочинів, які скоїла Росія стосовно військовополонених. На той момент на території колишньої Волноваської виправної колонії утримували 193 українських військовополонених.
У ніч з 28 на 29 липня 2022 року в новозбудованому приміщенні пролунала низка вибухів.
За версією українського слідства, російські військовослужбовці та представники окупаційної адміністрації використали для вбивства військовополонених вогнемет "Джміль" з термобаричним зарядом.
Від вибухів загинуло 53 полонених та близько 140 було поранено.

Схиляємо голови перед загиблими захисниками Азовсталі.

Фото: https://www.rbc.ua

11/07/2025

Рубрика «Із фондів воєнно-історичного Музею».

Сьогодні завершуємо огляд колекції «Українські Військові Відзнаки» авторства дослідника фалеристичної спадщини періоду національно-визвольної боротьби України Степана Пахолка.
Вашій увазі пропонуємо оглянути кокарду вояка Української Національної Армії (УНА).

Від самого початку німецько-радянської війни у 1941 році під проводом Вермахту були сформовані різноманітні українські добровольчі підрозділи. Це були батальйони Нахтігаль і Роланд, різні батальйони допоміжної охоронної поліції (шуцманншафт), окремі допоміжні роти при частинах німецької армії (Гіві), а також, загони з військовополонених українців радянської армії.
У рамках формування загальноєвропейського фронту для боротьби проти більшовізму всі українські націоналістичні рухи (окрім ОУНб) підтримали ідею творення самостійного українського війська. Головними провідниками концепції створення української армії стали колишні офіцери армії УНР та уряд УНР в екзилі на чолі з Андрієм Лівицьким.
Першим кроком для цього стало створення 10 лютого 1943 року Українського визвольного війська (УВВ). До нього були включені усі наявні на той момент формування Вермахту і допоміжної поліції різних районів Центральної і Східної України, але без єдиного командування. Єдиним, що їх об’єднувало була емблема УВВ – тризуб на жовто-синьому щиті.
До лав УВВ додатково було мобілізовано 75 тис. добровольців з військовополонених та цивільних українців. Багато добровольців зголосилося з Харківщини і Донбасу, які вже відчули на собі репресивний апарат радянської влади щодо окупованих територій в лютому-березні 1943 року, куди тимчасово поверталася московсько-комуністична влада.
Другим та більш дієвим кроком стало формування Української національної армії (УНА) під проводом Українського національного комітету (УНК). Голова комітету Генерал Шандрук узгодив політичні концепції УНК з лідерами обох крил Організації українських націоналістів - Андрієм Мельником і Степаном Бандерою, гетьманом Павлом Скоропадським (який згодом відмовився від участі в комітеті).
На початку 1945 року німці прийняли вимоги генерала Павла Шандрука: «Дивізія Ваффен СС «Галичина» має бути під українською командою, а вояків українців з підрозділів німецької армії перевести в Українську національну армію (УНА)», а також про прапор, відзнаки, присягу на вірність Україні, звільнення українців з концтаборів, свободу преси, зборів і відмову німців від українських територій.
15 березня 1945 року президент УНР Лівицький призначив командувачем УНА генерал-хорунжого армії УНР Павла Шандрука. Всі українські підрозділи в Вермахті і військах СС були передані до лав УНА:
- 1-шу Українську Дивізію УНА під командуванням бригадефюрера СС Ф. Фрайтага (13 000 вояків) склали вояки Дивізії «Галичина»;
- 2-га Українська Дивізія УНА під командуванням полковника УНР Петра Дяченка (7500 вояків) складалася з батальйонів шуцманшафт та протипанцирної бригади «Вільна Україна», яку складали пожежники Берлину (з полонених українців радянської армії);
- бригада Українського Вільного Козацтва полковника Павла Терещенка (три батальйони, 700 вояків);
- 281-ша запасна бригада в Данії (5000 вояків);
- два піхотні полки в Бельгії та Голландії (2500 вояків);
- бригада особливого призначення (парашутна) отамана Тараса Бульби-Боровця (400 вояків) складалася з військовополонених українців;
- Українське Визвольне Військо (приблизно 75 000 вояків);
- три курені польової жандармерії; відділ зенітної артилерії (юнаків), військово-будівельна організація Тодта.

У Празі було організовано офіцерську школу і школу пропагандистів. Розпочали випуск української уніформи. Були запроваджені овіальні тризуби для кашкетів, встигли виготовити 4 тисячі кокард (див. фото). Є три варіанти кокарди: для рядових – захисного кольору, для офіцерів – срібного, для генералів - золотого. Часто солдати терли зелену фарбу і натирали кокарди до блиску. Через брак офіційних кокард в дивізійних майстернях самотужки відливалися їх копії. Габаритний розмір 30х26 мм.
Більшість вояків носили однострій, який мали, але вищий офіцерський склад мав петлиці синього кольору і нові погони. На лівому рукаві носили шеврони у вгляді щита з золотим тризубом на синьому полі та написом «UKRAINE». Галичани носили на рукаві символ Галицької землі — золотого лева на блакитному тлі. Деяки офіцери 2-ї Української Дивізіі УНА мали петлиці з тризубом.
Після капітуляції Німеччини частині вояків УНА вдається потрапити до американської зони окупації, решта потрапила до радянського полону, або загинула.
На відміну від підрозділів, сформованих з колишніх радянських громадян, військовослужбовці СС «Галичина» не були видані радянському уряду, що деякі історики пояснюють впливом Ватикану.
Через два роки галичани (колишні піддані Польщі) були звільнені з таборів для інтернованих вояків, їх прийняли у Британії, США, Канаді, Австралії, Аргентині та ін.

Література:
https://horyn.info/posts/ukrayinska-naczionalna-armiya-geroyi-ukrayiny-i-soldaty-y

04/07/2025

Рубрика «Із фондів воєнно-історичного музею».

Пам’ятна медаль Святого Архистратига Михаїла на честь 20-ліття створення Стрілецької дивізії «Галичина».

Встановлена 1963 року Головною Управою Братства Колишніх Вояків 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії у США. За підписами генерал-полковника Павла Шандрука (командувач Української Національної Армії) і генерал-хорунжого Михайла Крата (командир 1-ї Дивізії «Галичина» УНА).
На фото № 1 Ви бачите зворотну сторону медалі із зображенням галицького лева (некоронованого), 3 корони розташовані по сторонах та знизу. Навколо краю медалі викарбовані написи: «Viribus Unitis» (Спільними силами) та «Стрілецька Дивізія Галичина».
На аверсі медалі (фото № 2) зображений хрест із сторонами у вигляді щитів, який накладений на перехрещені мечі, вістрям догори. В центі композиції розміщений медальйон із зображенням св. Михаїла з розгорнутими крилами. В правій руці він тримає піднятий меч, у лівій руці - щит з Тризубом. По горизонталі викарбуваний напис «1914 1943». Згадка про Легіон Січових Стрільців.
Діаметр медалі - 37 мм. Носилася на колодці зі стрічкою шириною - 35 мм, на ній кольори: блакитний з жовтими смужками посередині, червоно-чорні смуги по краях.
До нагороди додавалась мініатюра (для носіння на цивільному одязі) діаметром - 20 мм, стрічка - 13 мм ширини.
Автор проекту медалі - Любомир Рихтицький.

Українська дивізія «Галичина» була створена в складі військ «Waffen CC» 28 квітня 1943 року та проіснувала до кінця війни - 8 травня 1945 року. Військове формування було призначено для ведення бойових дій на фронті поруч із Вермахтом.
[Довідка. У німецькій армії служило більше 1 млн. вихідців із СРСР, переважно росіян. Іноземних дивізій «Waffen CC» існувало більше 40. Вони складалися з добровольців союзних та окупованих територій. Вони не були членами політичної організації СС, так як сама організація існувала винятково для громадян Німеччини.]
Дивізія була створена з «австрійських галичан» за ініціативою Українського Центрального Комітету на чолі з Володимиром Кубійовичем.
Основною Відзнакою дивізійників був «галицький лев», а Тризуб був зображений тільки на прапорі. Лев зображувався на нарукавному знаку та петлицях.
З 80-ти тис. добровольців до дивізії було зараховано 13 тисяч у червні та додатково у листопаді - 6 тис. рекрутів. Добровольці були відправлені у навчальні табори, що розміщувалися у Польщі, Франції, Нідерландах та Німеччині. Навчання тривало 1 рік. Наприкінці червня 1944 року вояків було відправлено в район Бродів. У липні 1944 року, у складі 4-ї танкової армії групи армій «Північна Україна», вони понесли важкі втрати в ході наступу радянських армій Першого українського фронту. З 11 тисяч дивійзійників загинуло 4 тисячі, 1 тисяча – важко поранені, ще 2-3 тисячі вояків потрапили у полон, якась частина залишилася в лісах і поповнила ряди УПА.
3 тисячі січовиків, що вийшли з оточення, були доповнені 8 тисячами вояків навчально-запасного полку та продовжили військовий шлях у Словаччині, Словенії та Австрії.
В останні дні війни Дивізію було виведено зі складу СС і на її основі створено 1-у українську дивізію Української Національної армії (УНА). Про це поговоримо в наступному матеріалі.

27/06/2025

28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Конституцію України.
У воєнно-історичному музеї для дітей та молоді проходять тематичні екскурсії до дня Конституції України.
В часи, коли Україні та її народові доводиться відстоювати свій суверенітет та свободу у жорстокій війні з російською федерацією, День Конституції України є особливим святом для кожного українця та українки. Адже саме сьогодні так жорстоко ворог порушує наші конституційні права, головне із яких - це невід'ємне право кожної людини на життя!
Процеси творення національного законодавства пов’язаний з відновленням української державності - Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року.
24 серпня 1991 року, в наслідок ідеологічної боротьби Народного Руху України та підтримки народу Декларації про Суверенітет, комуністична більшість Верховної Ради України прийняла Акт проголошення незалежності України, що було підтверджено Всеукраїнським Референдумом 1 грудня 1991 року.
При підготовці проекту Конституції України найбільші дискусії були навколо: питань розподілу повноважень між гілками влади, державної символіки, приватної власності, статусу Республіки Крим, державних символів та російської мови.
Ліві категорично не погоджувалися на тризуб і синьо-жовтий стяг.
Про статус Криму. Частина народних обранців (насамперед, праві) вважали, що достатньо обмежитися наданням півострову статусу звичайної області. Після неодноразових голосувань таки дійшли компромісу: ліві голосують за синьо-жовтий прапор, праві – за автономію Криму.
Нелегко вирішувалося і мовне питання: українська стала єдиною державною мовою, але Конституція гарантує вільний розвиток та використання російської і інших мов національних меншин.
Конституційне затвердження державних символів відбулося лише в пакеті з питанням про статус Криму та з питанням призначення і звільнення прем'єр-міністра.
28 червня 1996-го країна отримала Конституцію – першу Конституцію незалежної України. У ній було закріплено правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність. Конституція визначила структуру влади, основні права, свободи та обов’язки громадян.
Наша Держава є демократичною за суттю, республікою за формою правління, єдиним джерелом влади є український народ. Влада поділяється на незалежні гілки: законодавчу (Верховна Рада), виконавчу (Кабінет Міністрів) та судову (Верховний Суд).
Найвищою соціальною цінністю визначено: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека.
До політичних прав зараховано право об’єднуватися в громадські та політичні організації, право на мирні збори та мітинги, звертатися за захистом своїх прав до міжнародних судових установ.
Гарантом додержання Конституції, главою держави, а також Верховним головнокомандувачем Збройних Сил України є Президент. Президент України обирається таємним голосуванням терміном на 5 років не більше двох строків підряд.
Конституційний процес триває увесь час, допоки існує держава і розвивається суспільство. Зміни до Конституції приймаються ¾ голосів складу Верховної Ради. Неможливо обмежувати права й свободи людини та територіальну цілісність держави.
До 2019 року було 8 змін до конституції, ще 8 змін не було прийнято.
Останнім законопроектом було скасовано депутатську недоторканність з 1 січня 2020 року.

20/06/2025

20/06/2025

День скорботи та вшанування пам'яті жертв війни в Україні.

Сьогодні 20 червня 2025 року у воєнно-історичному музеї 58 будинку офіцерів пройшла екскурсія для наймолодших школярів літнього табору СЗШ № 67, присвячена Дню вшанування світлої пам'яті мільйонів людських жертв Другої світової війни в Україні. Цей день нагадує нам про цінність миру у всьому світі.

День пам’яті засновано указом президента України № 1245/2000 від 17 листопада 2000 року, також, у цей день Верховна Рада запровадила всеукраїнську хвилину мовчання.

22 червня 1941 року о 4 годині ранку війна увійшла в життя мільйонів українців - німецькі війська порушили кордони СРСР. Для України це стало справжньою національною трагедією, адже наша Батьківщина зазнала найбільших втрат за роки тієї війни не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу. Українці понесли людські втрати більші, ніж Велика Британія, Канада, США і Франція разом узяті - до 10 мільйонів людей, половина з них - цивільне населення. На цілковиті руїни перетворилося понад 700 міст та 30 тисяч сіл.

22 червня ми згадуємо про всіх, хто не повернувся з бою, про тих, хто був закатований у сталінських та нацистських таборах, помер у тилу від голоду і поневірянь. А також, ми згадуємо сучасних воїнів Сил Оборони України, хто загинув у новітній російсько-українській війні.

З часів Другої світової війни повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало найбільшим військовим конфліктом у Європі. Росія скоює численні воєнні злочини, це - обстріли мирних міст, вбивство цивільного населення, катування, депортації, викрадення українських дітей.
На жаль, кожного дня Україна знову втрачає своїх синів і дочок, які захищають незалежність Держави.

Кожен українець має 22 червня запалити свічку вдома, біля меморіалів або місць поховання загиблих. Це дає змогу зберегти спогади про трагічні події минулого та пам'ять про тих, хто віддав своє життя заради свободи та незалежності України.

19/06/2025

Продовжуємо огляд колекції С. Пахолка «Де сила – там Воля».
Вашій увазі пропонуємо оглянути найвищу нагороду Української Повстанської армії та Української Головної Визвольної Ради – «Золотий Хрест Бойової Заслуги».

27 січня 1944 року наказом Головного Командира УПА Романа Шухевича і шефа Головного Військового штабу УПА Дмитра Грицая було створено власну систему нагород і заохочень. За бойові звитяги ними відзначали вояків УПА: старшин, підстаршин і стрільців. За особливий внесок у розбудову збройного підпілля ОУН та працю для Українських Збройних Сил відзначали цивільних: членів підпілля та простих громадян.
Для вояків УПА було встановлено 5 ступенів «Хреста Бойової Заслуги»: Золотий - 1 і 2 ступенів, Срібний - 1 і 2 ступенів, Бронзовий.
За трудові та інші заслуги передбачалися аналогічні ступені відзнаки «Хрест Заслуги», але на практиці використовували 3 ступені: Золотий, Срібний, Бронзовий.
Представлений на фото взірець «Золотий Хрест Бойової Заслуги» 1-го класу являє собою червоний рівносторонній хрест накладений на два мечі, які спрямовані вістрям донизу. Рамена хреста увінчані ромбами. В центі розміщений Тризуб (виготовлювався із золота) вписаний в ромб із синім полем. Розмір - 27 мм х 27 мм.
Відзнака носилася з муаровою стрічкою малинового кольору з двома чорними смугами посередині, ширина 30 мм. По центру колодки розміщувалися 2 дві золоті зірки.
Інші класи нагород мали позолоту, посріблення та бронзу.

Нагородження відзнаками почалися у 1945 році, але ні вояки УПА ні підпільники своїх нагород не отримали, а лише тимчасові посвідчення, що їх заміняли.
Виготовлення нагород було організовано за кордоном, частину з них було переправлено в Україну, але там майже усі нагороди були захоплені радянськими спецслужбами. Невелику кількість відзнак було вручено Лицарям ОУН та УПА, які перебували в еміграції.
Проекти відзнак та нагород виконав головний художник УПА Ніл Хасевич (1905-1952). Нагороджений Бронзовим (1945р.), Срібним (1948р.) та Золотим (посмертно у 1952р.) Хрестом заслуги УПА.

З часу запровадження і до останнього наказу про нагородження від 12 жовтня 1952 р. № 3/52 Золотими Хрестам Бойової Заслуги 1-го класу було нагороджено – 40 повстанців, другого – 32 повстанця, Золотим Хрестом Заслуги було відзначено всього 31 особу.
З нагоди 5-річчя УПА 1 листопада 1947 року Бронзовим Хрестом Заслуги відзначалися всі активні учасники УПА й підпілля від 1907 р. народження і старше, які брали участь у визвольному русі два і більше років.
Хрест був перевиданий у діаспорі в 60-х роках ХХ ст.
Сучасна відзнака Президента України «Хрест бойових заслуг» була встановлена 5 травня 2022 року та наслідує дизайн Ніла Хасевича. Першим кавалером його став Головнокомандувач ЗС України генерал Валерій Залужний.

Література з фондів бібліотеки 58 будинку офіцерів:
1. В. В’ятрович. УПА. Історія нескорених. 4-е видання. В-во «Наш формат», 2023.
2. О. Кучерук. «Автор нагород УПА». Народна армія, 12 липня, 2005.

23/05/2025

У другий половині травня у воєнно-історичному музеї проходять екскурсії присвячені Дню Героя, свято відзначається щорічно 23 травня. В цей день ми вшановуємо загиблих героїв різних поколінь, що боролися за Волю та Незалежність нашої Держави за часів княжої доби та козаччини до часів національно визвольної боротьби ХХ століття та сучасного опору російському агресору.
В цей день у Львові відвідують меморіали воїнів УГА, УПА та марсове поле, де спочивають Захисники Батьківщини ХХІ століття. Покладають квіти, проводять лекції, зустрічі та історичні відтворення. В церквах традиційно проходять парастаси.
Під час Другого великого збору у Кракові навесні 1941 року українськи націоналісти встановили щорічний пам’ятний день – Свято Героїв революції – в день загибелі провідника ОУН Євгена Коновальця (23.05.1938) та Голови Директорії Симона Петлюри (25.05.1926). Їх було вбито радянськими агентами.
Наша виставка присвячена вшануванню подвигу українських воїнів. Під час екскурсії ми згадуємо Українських Героїв Визвольного Руху, Небесної Сотні та сучасних Героїв-захисників російсько-української війни. На виставці є можливість оглянути особисті речі Героїв України Львівщини, звання яким надано посмертно:
генерала Сергія Кульчицького, який воював на передовій та загинув як солдат 29 травня 2014 року від ракети ПЗРК, що влучила в гелікоптер Мі-8 біля гори Карачун поблизу міста Слов’янськ;
майора Андрія Кизила, який у 2015 році був визнаний найкращим командиром роти сектору «М». Загинув 29 січня 2017 року від осколкового поранення 120 мм міни під час бою штурмової групи капітана Кизила з російськими ДРГ та бойовиками ДНР в промисловій зоні міста Авдіївка;
полковника Андрія Соколенка, загинув 17 травня 2015 року біля села Троїцьке Попаснянського району Луганської області, внаслідок підриву на фугасі автомобіля УАЗ, що розвозив гуманітарну допомогу на передовій;
лейтенанта Тараса Матвіїва, учасника Революції Гідності, добровольця окремої чоти «Карпатська Січ». Командир взводу 24 ОМБр, загинув 10 липня 2020 року біля с. Троїцьке Попаснянського р-ну Луганської обл., врятувавши двох побратимів;
солдата Сергія Білоуса, добровольця 24-ї окремої механізованої бригади ім. Короля Данила. 20 серпня 2014 року під час запеклих боїв за блок-пости «Гагарин» (смт Георгіївка Луганської обл.) з російськими десантниками Білоус відкрив вогонь із ручного протитанкового гранатомета, стріляв по ворогу впритул. Загинув від пострілу кулемета російської БМД-2;
лейтенанта Віталія Сапила, який 24.02.2022 року відзначився під час боїв на території Київської обл., екіпаж танка під командуванням Сапила знешкодив 30 одиниць техніки противника. Загинув 25 лютого 2022 року від ракети російського штурмовика Су-25 поблизу українсько-білоруського кордону;
молодшого лейтенанта Тараса Бобанича, командира 2-го окремого батальйону ДУК «Правий Сектор». Громадський, політичний діяч, правник - брав активну участь у Революції Гідності. Загинув 8 квітня 2022 року в бою проти російських військ на Ізюмському напрямку (Харківська область), прикривши відхід побратимів;
старшого лейтенанта Юрія Канюка, командира гірсько-штурмового взводу 15 батальйону 128 ОГШБ. Загинув 23 травня 2022 р. у жорстоких боях в околицях Соледару, неподалік міста Бахмут Донецької області, рятуючи своїх побратимів;
лейтенанта Тараса Чайки, добровольця 125 окремої бригади Львівської Територіальної оборони ЗСУ. Командир окремого розвідвзводу загинув 2 листопада 2022 року рятуючи життя екіпажу машини, у запеклих боях на Донецькому напрямку.

Велика шана живим захисникам рідної Батьківщини та Вічна пам'ять полеглим Героям в боротьби за Святу Україну!

22/05/2025

Рубрика «Із фондів воєнно-історичного музею».
Продовжуємо огляд колекції «Де сила – там Воля» Степана Пахолка. Вашій увазі пропонуємо ознайомитися з відзнакою визвольного руху часів Другої Світової війни.
Відзнака вояка Української Повстанської Армії.
УПА була створена 14 жовтня 1942 року за рішенням політичного проводу ОУН захисту мирного населення України від знущань Німецької окупаційної влади, польських та радянських партизан.
Головнокомандуючими УПА з 1942р. по 1954р. були Дмитро Клячківський, Роман Шухевич та Василь Кук. Маючи визначні здібності, він створив дієздатну, багаточисельну військову силу, котра потужно протистояла Німецьким і Радянським каральним військам.
Відзнака приналежності до УПА має форму ромба в центрі якого розташований меч вістрям догори. По боках верхньої частини ромбу розміщені планки з написами: «ЗА УКРАЇНУ!», «ЗА ВОЛЮ!». На меч накладена півкругла планка з написом «ЗА НАРОД». Також, в центральній частині ромба розташований стилізований напис «УПА». Буква П накладена на клинок меча.
Матеріал – метал бронзового кольору. Розмір: 42 мм х 22 мм. Спосіб виконання – штампування.
Проект був затверджений УГВР влітку 1950 року. У січні 1951 року в Західній Німеччині відбулося перше виготовлення, друге і третє відбулося у США у 1967 та 1987 роках з нагоди 25- та 45-ліття УПА. На звороті перевиданих відзнак зазначалося «1942-67» та «1942-87». Існують позолочені відзнаки взірця 1987 року.
Автор відзнаки – художник-графік світового рівня, політичний та громадський діяч, член крайового проводу ОУН Ніл Хасевич. Народився 25 листопада 1905 року на Волині, у 1933 році закінчив графічний факультет Варшавської академії мистецтв. Його роботи та екслібриси експонувалися на багатьох художніх виставках у Львові, Варшаві, Києві, Празі, Берліні, Чикаго, Лос-Анджелесі. Не дивлячись на каліцтво (в 14 років потрапив під потяг та втратив ногу) у 1943 році вступив до лав УПА. Під псевдо «Бей-Зот» він працював у відділі преси і пропаганди, оформлював підпільні видання, листівки, печатки, гроші, створював портрети визначних постатей визвольного руху, розробив проекти прапорів, 60 проектів нагород.
У 1951 році графічні роботи митця підпільними шляхами потрапили до рук делегатів асамблеї ООН та іноземних дипломатів, після чого за антирадянську діяльність МДБ Рівненської області перейшло до здійснення операції по ліквідації Хасевича. 4 березня 1952 року криївку біля с. Сухівці Рівенського району, де перебував Хасевич, оточила опергрупа МДБ. Ніл разом з двома охоронцями застрелився, що б не потрапити у полон.
Досі не відомо місцезнаходження тіла Ніла Хасевича.
Література з фондів бібліотеки 58 будинку офіцерів:
1. В. В’ятрович. УПА. Історія нескорених. 4-е видання. В-во «Наш формат», 2023.
2. З. Нагірняк. «Він міцно стискав у руках пензель і автомат». Народна армія, 6 березня № 43, 2012.
3. «Підпільне псевдо «Зот». Народна армія, 9 квітня, 2002.