Воєнно-історичний музей 58 Будинку Офіцерів

07/09/2026

6 вересня 2026 року виповнюється чотири роки з початку Харківської стратегічної наступальної операції Збройних Сил України.
Вона стала однією з найяскравіших сторінок в історії російсько-української війни. З початку російської агресії сили оборони України займалися ефективним стримуванням противника на цьому напрямку, а на початку вересня, майстерно ввівши противника в оману щодо напрямку майбутнього наступу, рішуче відкинули розгромлені і деморалізовані російські війська за лінію державного кордону України.
Основні результати та цифри:
• Звільнена площа: понад 11,5 тисячі квадратних кілометрів української території.
• Деокуповані населені пункти: понад 500 міст, селищ і сіл (зокрема Балаклія, Ізюм, Куп'янськ, Лиман).
• Просування: на окремих напрямках українські війська просунулися вглиб до 145 кілометрів.
• Ліквідація плацдарму: знищено Ізюмський плацдарм ворога, з якого створювалася загроза на Донбасі.
Військово-стратегічне значення:
• ЗСУ повернули собі, на певний час, наступальну ініціативу на фронті.
• Було повністю порушено логістику російських військ на східному напрямку та відсунуто лінію фронту.
• Операція переконливо довела міжнародним партнерам України ефективність наданої військової допомоги.

14/08/2026

Присвячується пам’яті солдата Збройних України Героя України Сергія Білоуса.

4 дні не дожив до свого 40-річчя мешканець Львівщини Сергій Степанович Білоус.
Влітку 2014 року 3-й батальйон 24 окремої механізованої бригади, в якому проходив службу солдат Білоус, стояв біля селища Георгіївка неподалік окупованого Луганська. Підрозділ контролював коридор до Луганського аеропорту, який з квітня 2014 року обороняли бійці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
16-20 серпня російські регулярні війська, що діяли приховано під виглядом ополчення, перетнули український кордон та з метою блокування аеропорту намагались влаштувати там котел.
У ніч на 20 серпня російські окупанти почали артилерійську підготовку, а зранку відбулися перші бойові зіткнення з російськими окупантами. Вже за 4 дні почнеться повномасштабний загальний наступ армії РФ.
В той же день – 20 серпня - на підступах до Георгіївки під час запеклих боїв за блок-пости «Гагарін» та «Поступ» з російськими десантниками, Білоус відкрив вогонь із ручного протитанкового гранатомета, стріляв по ворогу впритул. Російський БМД-2 в який стріляв Сергій поцілив в нього, від пострілу кулемета Білоус загинув.

Сергій Білоус народився 24 серпня 1974 року в с.Микове Волинської області
Служив десантником у 80-му окремому аеромобільному полку в м.Хирів Львівської обл. З 2003 року працював у локомотивному депо Львівської залізниці у м. Самбір помічником машиніста тепловоза.
З початком війни 2014 року став добровольцем, служив у 3-му батальйоні 24-ї окремої механізованої бригади ім. Короля Данила.

Похований у с. Скелівка Старосамбірського р-ну Львівської обл., де мешкав із родиною.
У Сергія Білоуса залишились дружина та троє дітей – двоє синів 18 й 11 років і 16-річна донька на той час.

До дня українського добровольця 14 березня 2015 року Сергія Білоуса посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У серпні 2015 року у пункті обороту локомотивного депо Львів-Захід по станції Самбір було встановлено пам'ятну дошку Сергію Білоусу.
24 серпня 2021 року під час урочистостей до 30-ї річниці Незалежності України за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Президент України вручив дружині та молодшому синові Сергія Білоуса Золоту Зірку Героя.

07/07/2026

До Дня вшанування загиблого медика

Присвячується останньому медику Донецького аеропорту.

Вшанування пам’яті медичних працівників, які загинули під час повномасштабної війни було започатковане у 2025 році з ініціативи команди Відзнаки «Орден Святого Пантелеймона».

Сьогодні хочемо згадати про подвиг саніструктора 3-го батальйону 80-ї окремої Десантно-штурмової (аеромобільної) бригади, Героя України (посмертно) молодшого сержанта медичної служби Ігоря Зінича - Лауреата Відзнаки «Орден Святого Пантелеймона» 2017 року.
Він загинув на руїнах Донецького аеропорту, серед вибухів і диму, до останнього залишаючись там, де був найбільше потрібен — поруч із пораненими. 33 дні військовий медик у надскладних умовах без сну й відпочинку рятував побратимів.

Народився Ігор 6 вересня 1989 року у селищі Коротчаєво (Ямало-Ненецький автономний округ), там батько працював на заробітках. Коли Ігорю було 3 роки повернулись в рідне Рокитне, в лікарні виявилось, що в нього порок серця. В 5-му класі неправильно зістрибнув з турніка і важко травмував собі п’яти. Довго лікувався, спортом займатися було заборонено.
У 2009 році закінчив Білоцерківський медичний коледж за спеціальністю «лікувальна справа», отримавши кваліфікацію спеціаліста – «фельдшер». Працював медичним братом в КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2» у відділення гемодіалізу.
У 2010–11 проходив строкову військову службу в лавах Державної спеціальної служби транспорту України. Спочатку навчався в Чернігові у 8-му навчальному центрі, потім служив в Києві у 195 центральній базі ДССТ України. Після служби Ігор влаштувався на швидку в Рокитному у кабінет психіатра. Звідти і пішов його позивний – "Псих". Їздив з нарядами забирати особливих пацієнтів. Дуже хотів вчитися далі. Але в медичний університет у Києві не поступив, а платно було дорого. Тому вступив до Київського інституту фізкультури вчитися на реабілітолога (навчався заочно).
У серпні 2014-го пішов добровольцем на війну. Спочатку пройшов навчання на Новояворівському полігоні, там натівські парамедики вчили діяти в умовах максимально наближених до бойових дій.
В грудні 2014 року в складі 3 батальйону 80 окремої аеромобільної бригади, як військовий фельдшер прибув в с. Піски. На територію аеропорту заїхав 17 грудня 2014 року.
Понад сто врятованих людей. Реанімації в темряві, без належного обладнання, Ігор Зініч працював на рівні досвідчених лікарів. В складних умовах бою та морозів, він робив хірургічні втручання, витягав кулі, рятував бійця якому відірвало руку, рятував бійців з пораненнями голови, кінцівок, хребта і внутрішніх органів.

Заключна хвиля протистояння в аеропорту почалася після Різдва. 13 січня, внаслідок масованих обстрілів, впала диспетчерська вежа. 19 січня відбувалися особливо запеклі бої на території аеропорту, термінал, прострілювався з усіх сторін, поранених було дуже багато. В цей день Ігоря самого було поранено. Куля зачепила голову, але пройшла по дотичній. Він сам себе перемотав та прийняв рішення залишатися доти, поки не вивезуть останнього хворого бійця. Спроби вивезти бійців були зроблені 19 та 20 січня, але ворог не дав можливості під'їхати транспорту.
Ввечері 20 січня, у вівторок, аеропорт вибухнув. Бетонна плита травмувала Ігоря, зламавши хребет. Після вибуху з-під завалів Ігоря витягнув хлопець зі Львова, а помер він від поранення уламком від снаряду - йому пробило легеню, це трапилось вже після того, як його винесли з-під завалів. Судмедексперт сказав, що з пораненням Ігор прожив ще 6 годин.
Тільки 16 лютого, після оголошення чергового «перемир'я», тіло загиблого «кіборга» вдалося вивезти з терміналу та передати рідним для поховання.
Поховали легендарного медика ДАПу в Рокитному 19 лютого 2015 року. Йому було 25.

Про Ігоря зняли фільм — «Останній медик терміналу».
4 грудня 2015 року, під час урочистостей з нагоди Дня Збройних Сил України, Президентом України було вручено орден «Зірка Героя України» мамі Героя – Зінич Вірі Іванівні (Указ Президента України № 582/2015 від 14 жовтня 2015 року).
Указом № 1 від 4 червня 2015 р. Ігор був нагороджений відзнакою “Народний Герой України” (посмертно).

Вічна і світла пам’ять загиблим медичним працівникам.

Використані матеріали:
1. https://censor.net/ua/r3077418
2. https://rozmova.wordpress.com/2025/02/08/ihor-zinych/
3.https://bcmc.kiev.ua/images/docs/hero-zinich-igor.pdf

10/06/2026

Рубрика «Нові надходження».
Представляємо Вашій увазі реконструкцію спорядження кримськотатарського воїна ХVІІ ст.

Історія винаходу лука і стріл сягає часів мезоліту. Лук і стріли будуть основною зброєю дальнього бою у продовж доби античності і середньовіччя, а з появою вогнепальної зброї у XIV ст. і до початку XIX ст. стає допоміжною.
Найдавніші з відомих луків були знайдені в Скандинавії з датуванням - 8 тис. років до н.е., вони були зроблені із стовбура в’яза довжиною 160 см. Лук являв собою симетрично обточену палицю. Такий тип лука називається – «простий». Тятиву для лука виготовляли з жил тварин або кінського волосся. Форма такого лука з натягнутою тятивою має вигляд букви «С».
З часів неоліту з’являються луки з дерева тиси. Для надання матеріалу еластичних властивостей деревину виварювали. Стріли з кістяними або кам’яними наконечниками таких луків пробивали шкіру великої тварини з відстані 20-30 м.
Приблизно 2 тис років до н.є. традиція стрільби з лука стає візитівкою євразійського степу. Конструкція лука ускладнюється, а стріли оснащуються металевими наконечниками. Складний лук виготовляли з декількох порід дерев, щільно з’єднаних риб’ячим клеєм. Дерев’яна основа лука посилювалася композитними матеріалами, це: сухожилля, роги, кістки та інші матеріали. Форма такого лука з натягнутою тятивою нагадує букву «М». Така конструкція надає луку більшої сили при відносно невеликих розмірах. Тятиву для лука виготовляли з жил тварин, шовку або інших матеріалів.

На фото №1 представлена реконструкцію татарського сагайдаку ХVІІ ст.
Автор роботи львівський козакознавець, коваль, член спілки художників України, член громадської організації «КІШ» - Василь Качмар.
Сагайдак (набір для лучника) складається з самого лука, чохла для лука (налуча), чохла для стріл (колчана) і поясу.
Фото 2. Лук являє собою імітацію складного лука зі спорядженою тятивою кримськотатарського кінного воїна. Виготовлений з дерева, обтягнутий зміїною шкірою. Габаритний розмір – 90х20 см. Налуч, колчан та пояс виготовлені з коричневої твердої шкіри (чепраку), з витисненим на поверхні характерним орнаментом. Також, вони оздоблені металевими приборами: кованими прикрасами й заклепами. Пряжка поясу - металева кована. Налуч і колчан кріпляться до поясу за допомогою ремінців. Габаритний розмір чохла для лука – 53х28 см, чохла для стріл – 34х17 см. В чохлі може розміщуватися до 30 стріл. Довжина ременя – 150 см.
Фото 3. Набір татарських стріл складає 8 різновидів спеціалізованих наконечників. Серед них є вузькі для ураження панцерного воїна та широкі – для ураження воїна без обладунків. Стріли були виготовлені фаховими реконструкторами на замовлення музею; металеві наконечники – ковалем-реконструктором Миколою Атаманчуком, древко з оперенням – провідним науковим співробітником Львівського історичного музею Тарасом Раком.
Довжина древка – 80,5 см. Діаметр древка – 0,8 см. Наконечники різні. Середня довжина наконечника – 5,5 см, ширина – 1,5 см. Матеріал - сталь.
Якщо порівняти татарські лук і стріли з козацькими, то перші більш легкі та коротші, адже основним видом татарської тактики був швидкий, маневрений, дистанційний масований обстріл кінноти. Лук для них основна зброя.
Козацькі луки були універсальними, тому більш довшими і менш вигнутими. Використовувались для кінного, пішого бою, а також, як фортечна зброя. З ХVІ ст. поступово луки стають допоміжною зброєю.
Саме слово «сагайдак» походить від татарської назви шкіри дикого козла, якою обшивали колчани. Згодом ця назва перейшла на весь пристрій лучника.
Прізвисько «Сагайдачний» було досить поширеним серед козаків у середині XVII сторіччя, особливо на Подніпров'ї та Брацлавщині. І навіть гетьман Петро Конашевич Сагайдачний отримав своє псевдо під час перебування серед запорожців, бо стріляв на 500 кроків.

04/06/2026

До Дня українського журналіста.

В нашому музеї демонструється колекція демонстративних прапорів військових частин Збройних Сил України, які побували на Південному полюсі Землі (світлина 1). А доставив їх туди військовий журналіст Андрій Мочурад - учасник Революції гідності, який з 2014 року воював в АТО, після повномасштабної вторгнення сформував підрозділ добровольців для захисту Києва, командир підрозділу аеророзвідки. Військове звання - старший лейтенант.
В 2019 році він здійснив подорож в Антарктиду автостопом і кораблестопом задля створення документального фільму про українських полярників. Встановив світовий рекорд (14 тис. км автостопом). Після приїзду він випустив поштівки з видами української полярної станції “Академік Вернадський”
Під час морського походу до станції він зробив світлину із прапором 10-ї окремої морської авіаційної бригади (світлина 2) на знак поваги до 5-ї річниці подвигу морських пілотів. З'єднання було сформовано 2004 року на базі окремих авіаційних ескадрилій ВМС України. 3 березня 2014 року, під час окупації Росією Криму, особовий склад бригади в режимі радіомовчання евакуювали авіаційну техніку на військовий аеродром під Миколаєвом.
Напередодні різдвяних свят 2020 року Андрій Мочурад п’ять із шести знамен передав у Воєнно-історичний музей 58-го Будинку офіцерів (світлини 3,4). Це прапори добровольчого батальйону «Айдар» (в якому офіцер воював у 2014-2015 рр.), 24-ї механізованої та 128-ї гірсько-штурмової бригад, 36-ї бригади морської піхоти та 10-ї морської авіаційної бригади. Прапор 80 десантно-штурмової бригади був переданий військовослужбовцям на Схід.
За першою освітою Андрій Мочурад інженер інтелектуальних систем та мереж, за другою — культуролог. Військова освіта — психологія. Учасник патріотичних та націоналістичних громадських організацій, засновник ГО «ГРАНІТ».
До 100-річчя Визвольних змагань ЗУНР видав історичну настільну гру «Галичина». Співзасновник студії Igrolad. Під брендом Igrolad вийшла настільна гра «Дроноводи». Зроблена на основі власного досвіду керування БПЛА. Основну частину роботи Андрій виконав за півтора місяці у 2023-ому, перебуваючи на лікуванні після поранення.
Він розробник та організатор тренінгів за методикою MDMP (Military Decision Making Process – процес ухвалення військових рішень, розробка планування та організації бою, взаємодія командирів і їх штабів за стандартами армії США).
Також, з 2022 року Мочурад є депутатом Львівської районної ради від партії «Європейська солідарність», член постійної комісії з питань комунальної власності.

22/05/2026

22/05/2026

22/05/2026

ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ УКРАЇНИ ЮРІЯ КАНЮКА

На початку вторгнення в Україну у 2022 році російська федерація кинула всі сили на блискавичне захоплення Києва. Наприкінці березня бліцкриг остаточно провалився. Російські війська сконцентрувалися на Сході України.
Станом на травень 2022 року село Яковлівка неподалік міста Соледар (Бахмутський район, Донецька область) та прилеглі території були зоною інтенсивних бойових дій. Російські війська активно намагалися прорвати оборону ЗСУ, щоб розвинути наступ на Бахмут. Українські воїни тримали оборону, завдаючи ворогу втрат, після чого окупанти відходили.
22 травня при обороні с.Яковлівка ворог зумів з трьох сторін оточити підрозділ 15-го окремого гірсько-штурмого батальйону 128 ОГШБр, яким командував старший лейтенант Юрій Канюк «Сократ». Незважаючи на важкі умови, взвод Юрія Канюка зберіг боєздатність та спромігся завдати максимального ураження росіянам. Командуванням було прийняло рішення відійти на заздалегідь підготовлений рубіж. Перша спроба відходу була невдалою – ворог, який зайняв вигідну позицію, заблокував рух. Тоді Юрій Канюк запросив підтримку артилерії й підняв своїх бійців в атаку. Під таким напором ворог відступив, майже вся рота вийшла з оточення. Натомість командир взводу залишився з пораненими й продовжував утримувати позицію, допоки не евакуювали останнього бійця.
Прикриваючи відхід евакуаційної групи, він вступив у бій із ворогом і отримав множинні кульові поранення, від яких загинув 23.05.2022 року. Йому було 27 років.
Народився Юрій 13 лютого 1995 року у м.Миколаєві Львівської області.
Навчався у Миколаївській гімназії. Професійну освіту здобував у Миколаївському професійному ліцеї. Проходив вишкіл у Київському ліцеї імені І. Богуна. З 2016 до 2020 рр. навчався в Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного у м.Львові.
У 2020 році лейтенант Юрій Канюк отримав скерування на посаду командира взводу у 15-й окремий гірсько-штурмовий батальйон 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Офіцер був справжнім авторитетом, як для командування батальйону, так і для особового складу свого підрозділу. Постійно проводив зайняття з підлеглими, приймав вмілі рішення під час бою.
Похований на кладовищі у м.Миколаєві, на АЛЕЇ пам’яті загиблих ГЕРОЇВ.
Указом Президента України від 04.03.2022 №105/2022, “За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Указом Президента України від 8 липня 2023 року № 414/2023, “За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові” Юрію Канюку присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
В нашому музеї зберігаються особисті речі Героя України Юрія Канюка: його берет, шеврони і відзнака командира 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.

Вічна та світла пам'ять Герою України!

Низький уклін батькам Юрія Канюка - Стефанії Василівні та Ігорю Володимировичу.

20/05/2026

23 травня українці відзначають День Героїв – неофіційне щорічне свято, запроваджене на честь усіх захисників нашої країни, які боролись та продовжують боротись за рідну землю протягом десяти століть.

В нашому музеї проходять тематичні екскурсії, які присвячені воєнній історії України та історії Українського війська. 23 травня ми вшановуємо пам'ять усіх українців, що присвятили своє життя боротьбі за свободу та незалежність нашої держави. Це день пам'яті лицарів Київської Русі, козаків, Січових стрільців, воїнів УПА і сучасних Героїв - воїнів сил оборони України, медиків, волонтерів та добровольців, які віддали життя у боротьбі проти російської агресії, починаючи з 2014 року.
Цей день нагадує, що Герої не вмирають, поки ми їх пам'ятаємо.

Вперше на державному рівні темою вшанування пам’яті полеглих захисників України почали опікуватись урядові установи Української Народної Республіки. У 1921 році сотник Армії УНР Михайло Обідний запропонував запровадити єдиний день вшанування полеглих захисників України – 22 травня («на Святого Миколая»).
У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив щороку святкувати День Героїв на честь борців за волю та незалежність 23 травня в день трагічної загибелі провідника ОУН Євгена Коновальця, щоб увічнити пам'ять про нього. У травні, також загинули видатні діячі визвольного руху: Микола Міхновський та Симон Петлюра.

Євген Коновалець (1891-1938).
У часи Української революції 1917-1921 років – засновник та командир формації Січових Стрільців, одного з найбільш боєздатних українських військових формувань того періоду. Після революції він продовжував підпільну боротьбу за незалежну Україну. Очолював Українську Військову Організацію, а згодом Організацію Українських Націоналістів. Євгену Коновальцю вдалося об’єднати два покоління борців за незалежність: учасників національно-визвольних змагань 1917-1921 років і молодь, яка долучилася до цієї боротьби у 1920-1930-х роках. 23 травня 1938 року він був убитий за допомогою вибухівки у коробці цукерків радянським агентом Павлом Судоплатовим у Роттердамі. Готується рішення щодо перепоховання останків полковника Євгена Коновальця у Львові.

Симон Петлюра (1879-1926).
Під час Української революції 1917-1921 років – голова Українського Генерального Військового Комітету, Генеральний секретар військових справ, творець Гайдамацького коша Слобідської України, Голова Директорії Української Народної Республіки та Головний отаман Військ і Флоту УНР. В еміграції очолював Державний Центр УНР в екзилі: намагався зберегти українські державні установи та військо, об’єднати українську еміграцію задля продовження боротьби проти московської влади та заручитися підтримкою західних урядів. Був розстріляний 25 травня 1926 року радянським агентом Самуїлом Шварцбардом у Парижі.

Микола Міхновський (1873–1924).
Видатний український політичний діяч, адвокат та публіцист, один із основоположників ідеології українського самостійництва та націоналізму. Він вперше у XX ст. обґрунтував необхідність створення незалежної Української держави, автор брошури «Самостійна Україна» (1900) та «10 заповідей УНП».
Засновник першої самостійницької партії — Революційної української партії (РУП, 1900) та Української народної партії (УНП, 1902). Засновник першого добровольчого полку імені Богдана Хмельницького. Загинув у Києві за загадкових обставин 3 травня 1924 року, ймовірно, вчинивши самогубство після допитів чекістів (примушували до співпраці). За іншою думкою, повішення було інсценоване більшовицькими агентами, як самогубство.

19 травня у Люксембурзі відбулася церемонія ексгумації праху лідера Організації українських націоналістів (ОУН), полковника Андрія Мельника і його дружини Софії. Їх останки планують перепоховати на Національному військовому меморіальному кладовищі (НВМК) на Київщині 24 травня 2026 року.

Запрошуємо відвідати виставку Героїв України російсько-української війни. Тут можна оглянути особисті речі наших земляків, звання яким було надано посмертно.

На фото:
1. Генерал-майор Сергій Кульчицький.
2. Полковник Андрій Соколенко.
3. Майор Андрій Кизило.
4. Старший лейтенант Юрій Канюк.
5. Лейтенант Тарас Чайка.
6. Лейтенант Тарас Матвіїв.
7. Лейтенант Віталій Сапило.
8. Молодший лейтенант Тарас Бобанич.
9. Солдат Сергій Білоус.

15/05/2026

18 травня в Україні відзначають Міжнародний день музеїв. Вітаємо з професійним святом всіх музейних працівників, дослідників та екскурсоводів, які самовіддано рятують, вивчають та популяризують українську спадщину.

Воєнно-історичний музей 58 будинку офіцерів має цікаву історію та кілька локацій, пов'язаних з його існуванням. Це один з найстаріших воєнних музеїв в Україні, в фондах якого зберігаються унікальні експонати козацької доби, двох світових війн, а, також, сучасної російсько-української війни.
Як музей історії військ Прикарпатського військового округу (Прик ВО) був створений 7 травня 1965 року до 20-ї річниці Перемоги у Другій світовій війні. Спочатку він знаходився на вулиці Личаківський, 22, а з 1974 року у Парку культури ім. Б. Хмельницького. У 1995 році у зв’язку з відсутністю фінансування музей перевели на територію військової частини (вул. Стрийська, 88).
В 2020 році в приміщенні 58 будинку офіцерів вул. Театральна, 22 був відкритий відділ музею присвячений сучасному українському війську.
На даний час тут демонструються виставки: «Історія України у військових одностроях», «Героїчна оборона ЛАП», «Герої України Львівщини» та ін. Паралельно проводиться робота по створенню нових експозицй.
Фонди воєнно-історичного музею налічують понад 12 тисяч експонатів. Одна з найбільших колекцій закладу – це колекція зброї. В музеї зберігається велика збірка унікальних документів, листів, спогадів та фотодокументів. Фонди містять унікальну колекцію взірців одностроїв різних історичних періодів, колекцію бойових та демонстративних прапорів, відзнак, нагород та пам’ятних і ювілейних настільних медалей.