12/01/2021
Історія Луко-Барської школи.
До другої половини XIX ст. у селі Лука-Барська школи не було. Лише у 1862 році місцевий священик відкрив у своєму домі церковно-приходську школу, де сам навчав дітей селян. Власне приміщення школа отримала лише у 1894 році. У 1897 році власник заводу Френкель у своєму домі відкрив школу грамоти. 1901 року у школі церковно-парафіяльної грамоти (саме так вона тоді іменувалася) на синодальні кошти відкрито першу бібліотеку (Подольські єпархіальні відомості. 1903 р., с.682). 3 1903 року школа іменується як однокласна церковно-приходська школа і в цьому ж році їй «назначено постоянное пособие из казенних сумм 150 рублей в год» (Под.єп.від.. 1903 р.,е. 182). Шкільні приміщення тісні, з глиняними стінами і такою ж глиняною долівкою. Учні сиділи на довгих вузьких лавах.
Учителі школи в основному були приїжджі і проживали у цих же приміщеннях. Вони отримували «жалування» (заробітну плату надзвичайно мізерну, то в основному виживали за сприяння батьків учнів, які забезпечували вчителів хлібом, молоком, яйцями, овочами. Лише в тридцятих роках минулого століття школа здобула хоч і не досить велике, але добротне приміщення.
У 1920 році в селі відкрито радянською владою початкову школу, в якій навчалося понад 80 дітей, яких учили двоє вчителів. Першим учителем і першим директором школи був Мірошниченко Олександр Васильович. Пізніше вчителями школи стали і його двоє дітей Дмитро і Тетяна.
Початкові школи було відкрито і в селах Горяни та Німеччина. З тридцятих років двадцятого століття історія школи тісно пов’язується з будинком поміщика Краузе, який мав французьке походження, не поривав зв'язків з своєю батьківщиною (свідченням тому є присвоєння до його прізвища частки ДЕ, яке офіційно звучало як ДЕ КРАУЗЕ).
1929 року початкову школу переведено у семирічну, її директором призначено Осадчука Петра Даниловича, а в 1937 році школа стає середньою, в ній навчалося 420 учнів з Луки-Барської та навколишніх сіл (Вівсяники. Чернелівці, Клопотівці, Степівка, Гришки,Рожепи, Стодульці, Васютинці).
У 1940 році відбувся перший випуск середньої школи. 21 червня 1941 року отримали атестат про середню освіту 48 випускників школи, юнаки через кілька днів стали воїнами радянської армії, а дівчата - невільницями фашистської Німеччини. Багато їх не повернулося з фронтових доріг. В роки німецької окупації школа не працювала. Діти війни замінили своїх батьків, старших братів і сестер і самовіддано працювали. З визволенням села від німецько-фашистських загарбників з 25 березня 1941 року розпочалася відбудова школи і вже 1 вересня того ж року школа відкрила свої двері перед учнями як семирічна. Багато дітей-переростків, майже всі паралельні класи, наповнюваність їх далеко за 30. Школа працює у дві зміни. Лише у 1958 році, коли було завершено добудову 5 класних кімнат, школа змогла перейти в одну зміну.
Але, щоб створити належні умови в навчальному закладі, потрібне було подальше розширення приміщень, і в 1961 році з ініціативи правління колгоспу Дмитрика Павла Михайловича розпочинається будівництво нового корпусу на вісім класних кімнат, його завершення дало змогу забрати учнів з пристосованих приміщень, які знаходилися від основного корпусу школи на досить далекій відстані. У 1967 році розпочато будівництво спортивного залу, який став одним з найбільших серед спортивних споруд навчальних закладів району, його відкриття було приурочене до 50-річчя Жовтневої революції.
Школа гордиться своїми випускниками. Це доктор юридичних наук, професор Пилипенко П.Д., доктор сільськогосподарських наук, професор Гораш О.С., доктор педагогічних наук, професор Чернілевський Д.В., заслужений артист України, професор Баланко М.Я., кандидат богословських наук, архієпископ Веніамін (Зарицкий В.М.), полковник Юргель О.У., керуючий відділенням Укрексімбанку Посесор А.В., кандидат технічних наук Шабатура Ю.В., Скіфський Іван Васильович, кандидат юридичних наук, професор. Понад двадцять випускників школи нагороджені орденами, 64 випускники закінчили школи з медаллю «За особливі успіхи у навчанні», понад сто здобули професію вчителя.
Основне приміщення школи - колишній будинок поміщика Краузе, який доклав багато старання і вміння в його будівництво і впорядкування території. Маєток розташовувався в межиріччі двох річок: Думки, яка була досить повноводною (по ній плавали човни), і другої невеликої — Безім'янки. Площа садиби становила понад 5 гектарів, де крім будинку розміщувалися стайня, стодола, комора, інші господарські приміщення, великий фруктовий та ягідний сади. Будинок самим господарем був обсаджений липами, сім з яких і сьогодні дивують кожного, хто потрапляє під їхню тінь спекотного літа, коли ламається гілля від квіту, нектару та мільйонів бджіл-трудівниць, які злітаються за щедрим взятком з усіх сільських пасік.
Надзвичайно цікавим було архітектурне рішення будівлі. Господар, він же автор проекту і головний будівничий, відступив від традиційної симетричної забудови, що надало споруді унікального і надзвичайного привабливого вигляду. Ліве крило будинку завершувалося зручним, невеликим флігелем і високим шпилем, який прикрашали металеві ковані елементи: віконні та балконні решітки, орнаменти, флюгер, на металевому прапорі якого було висічено дату 1861 р. - рік завершення будівництва споруди, що переконливо свідчить про вік цієї будови. Праве крило, хоч сам будинок одноповерховий, мало два поверхи, а замість даху була красиво оформлена оглядова площадка, на якій можна було відпочивати не тільки господарям, але й чималій кількості гостей, ця тераса слугувала і оглядовим майданчиком, з якого можна було милуватися сходом і заходом сонця, хмарами в небі, чудовими краєвидами, і слухати плескіт хвиль та весел на річці, яка протікала за сотню метрів від будинку. Сам господар захоплювався різьбою по дереву, тому в усьому інтер'єрі будинку крім ажурної, вишуканої ліпнини гості зачудовувалися різьбленими елементами декору вікон, дверей, парапетів, східцевих маршів, які були виготовлені господарем.
Вікна з внутрішнього боку закривалися складними, надзвичайно тонкої роботи липовими ставнями, підвіконники виготовлені з сірого мармуру, добротна дубова підлога у кімнатах, а в коридорах - з керамічної плитки з чудовими орнаментами, які надавали приміщенню якоїсь особливої урочистості, строгості, але кольорова гама жовтого, оранжевого, коричневого відтінків створювала обстановку затишку, тепла. В усьому відчувався неабиякий смак і разом з тим розумна міра в усьому.
В післяреволюційний час будинок Краузе місцевою владою був проданий назлам, лише завдяки небайдужим жителям села вдалося не дозволити зруйнувати приміщення і передати його в користування школі, яка того часу знаходилася у пристосованих приміщеннях (здебільшого у хатах розкуркулених селян) у різних частинах села.
Матеріал із сайту Луко-Барського НВК https://lykobarskuynvk.ucoz.net/index/nasha_istorija/0-17
