25/05/2026
ЗНАЙОМТЕСЬ ІЗ ПУБЛІКАЦІЯМИ МИКОЛИ ВАСИЛЬОВИЧА ШАРЛЕМАНЯ (ч.2)
У 1919 року М. В. Шарлемань планував видати в «Трудах» Сільськогосподарського вченого комітету України серйозну працю про охорону природи у світі, що мала розпочати цілий цикл науково-популярних природоохоронних книжок за його авторством. Книжка «Охорона природи» вийшла друком лише за два роки (у зв’язку із тимчасовим припиненням діяльності Сільськогосподарського наукового комітету, на час денікінської влади у Києві Книжка отримала теплі відгуки від колег М. В. Шарлеманя. Сьогодні вона є однією з най більших бібліографічних рідкостей серед природничої літератури в Україні. Достовірно відомо лише наявність примірників у Бібліотеці ім. Максимовича (пошкоджений примірник) та НБУ ім. В. В. Вернадського.
Більше читайте у посиланнях в першому коментарі⬇️
________________________________________________________
ШАРЛЕМАНЬ М. ОХОРОНА ПРИРОДИ / М. ШАРЛЕМАНЬ. – КИЇВ, 1921.
(ЧАСТИНА 1)
Війна та революція завдали природі нашої країни глибоких ран. Порубано більше половини загальної площі лісів, розорано останні куточки степів, постріляно багато цікавих і рідких звірів та птахів, знищено та й тепер ще нищиться багато риби в річках. Все це примусить нас, коли ми почнемо гоїти рани, звернути пильну увагу на справу охорони природи. І уряд, і громадянство безперечно почнуть проводити в життя ідеї охорони природи. Американці давно вирішили, що охорона природи проводиться в життя не стільки шляхом відповідних законів, скільки шляхом відповідного виховання людности. І ми повинні, стати на цей шлях. Дати матеріал до праці в цьому напрямі це мета моєї книжки.
Гадаю, що зібрані в книжці відомости дадуть змогу людині, яка схоче працювати на полі охорони батьківщини (охорона природи – Naturschutz – складає тільки частину охорони батьківщини – Heimatschutz) влаштувати читання, закласти природоохоронний гурток, товариство і т. и. Скупчення фактичного матеріалу зробило мою книжку трохи сухою, але, додержуючись популярно-наукового змісту, зовсім запобігти цьому було неможливо. Далі я маю на меті випустити ще кілька книжок з ріжних галузів природоохорони, які вже матимуть популярніший зміст. Крім того, складаючи цю книжку, яка спочатку призначалася для «Трудів» Вченого Комітету України, я вважав і на те, що українських, цілком популярних книжок з охорони природи, вже трохи є, а більш наукових – майже зовсім немає. При складанні цієї книжки мені у великій допомозі стали К. Осьмак, О. Курило і О. Яната, за що висловлюю їм щиру подяку. Київ, 6 жовтня 1919 року.
ЯК ЛЮДИНА НИЩИТЬ ПРИРОДУ І ЩО З ТОГО ВИХОДИТЬ.
"А чутка досі ще жива,
Що лісу тут стояла сила
Ще і тоді як татарва
У нас з кибитками ходила.
В бору плодились кабани,
Ведмідь і сарна прудконога,
Тепер зосталися одні
Вовки і зайці, більш нічого.
Тетеря й рябчик, що колись
Було і ліку їм не знали,
Як мир намножився, кудись
У інший край позалітали
©️Я. Щоголів
Природа есть великое багатство, которое должно быть общенациональным достоянием, подлежащим охране
©️Проф. В. И. Талиев.
«Людина має розум і творчу силу, щоб збільшувати те, що дано їй, але до цього часу вона не творила, а тільки руйнувала. лісів стає менше, ріки сохнуть, дичина перевелася, підсоння погіршало, і з кожним днем земля стає все біднішою й гіршою». Цими словами лікаря Астрова в «Дяде Ване» Чехова можна в загальних рисах охарактеризувати стосунки людини з природою, яка її оточує. Індустріялізм, що місцями вже розвинувся до крайніх меж, а місцями намагається до сягнути такого розвитку, жадобо набутий в той час, коли серед широких народніх мас нема свідомости про бережливе відношення до дарів природи, призвели до того, що натуральні багацтва землі, яких, здавалось би, могло стати на віки вічні, марно рострачено за жахливо короткий час. Повільний закономірний хід еволюції в природі на всій земній кулі грубо порушений втручанням людини, переважно європейця, і «лоно землі» стало мінятися надзвичай но швидко. Занепадає флора й фавна, погрозливо швидко зменшуються запаси мінеральних багацтв.
В Європі й Америці зменшується площа стародавніх лісів, цілинних степів, якими ще так недавно пишалася Україна, степів, які ще дуже мало досліджені і які надзвичайно цінні, як об‘єкт дослідження багатьох питань чистої та застосованої ботаники, кліматології і т. и., од них тепер залишилися тільки нужденні ще не розорані клаптики. Щоб ілюструвати, в якому антагонізмі перебувають успіхи культури та інтереси природи, можна навести безліч прикладів. Найзвичайніший і дешевий папір до друку, як відомо, виробляється з дерева, отже вживання деревини досягає величезних розмірів. Сама Америка щорічно потрібує одинад цять мілійонів кубичних метрів дерева, щоб виробляти папір. Дерево те дістають з Канади й Сполучених Держав Північної Америки; одна лісова фірма утримує цілу армію дроворубів, які рубають протягом десятьох годин не менш 800 тисяч дерев. Одна велика газета в Нью Йорку, що має тираж у 800 тисяч, випустила одного разу спеціяльне число з додатками – разом 80 сторінок.
Вирахували, що для виробу паперу для цього числа газети треба було зрубати 9.970 дерев кожне приблизно у 20 метрів заввишки. Вирахували також, що коли вживання паперу до друку буде йти таким темпом, то вже через 20 років на всій території Сполучених Держав не залишиться ні одного дерева. Кілька десятків літ тому багатомілійонові гурти бізонів (Bison americanus) блукали по безкраїх преріях Північної Америки. Здається, м’яса тих бізонів стало б на вічні часи для всіх вигвамів індійців. В 70х роках, коли спорудили залізниці в преріях, почалося надзви чайне винищення бізонів. Акційні підприємства улаштували справжні різниці. Щорічно вбивали коло мільйону, а 1876 року було забито три мільйони бізонів виключно заради шкур. На 1889 рік живими залишилося тільки 835 бізонів.
За нашого часу збереглося тільки кілька сот цих величезних тварин. Декілька десятків їх живе під охороною в Іеловстонському Національному Паркові Сполучених Держав. Близький до бізона рід зубр європейський (Bison bonasus), колись широко розповсюджений і дуже численний, зберігся до наших днів тільки в знаменитій Біловізькій Пущі Гродненщини, де на початках він перебував під охороною литовських та польських королів, а потім - російських царів. Світова війна 1914–1919 року торкнулася й цього останнього притулку зубрів. Частина їх загинула при військових подіях, частина розбіглася, багато їх винищила також і місцева людність, отже нині, як свідчить німецький професор Реріг, замісць 724 зубрів, що жили в Пущі 1914 року, зосталося тільки 121 зубр. Ще рідший, ніж європейський зубр, є його кавказький підрід (Bison bonasus Caucasians), що жив по верхів’ях допливів Кубані лаби й Зеленчука, в літні місяці 1919 року був винищений через дорожнечу м’яса, а також, і через революцію і звязану з нею відсутність охорони в верхів’ях Кубані. яскравий приклад того, як швидко винищує людина все те, що може, дає історія морської корови Стелера (Rhylinia gigas). Ця величезна тварина вперше знайдена 1741 року експеди цією Берінга коло берегів Камчатки й острова Берінга й описана зоологом Російської Академії Наук Н. Стелером, була цілком винищена промисловцями протягом тільки 27 ровів, не вважа ючи на те, що в рік знайдення вона зустрічалася в названих місцевостях у великому числі.
За наших днів, через китобойний промисел зник велетень тваринного царства, знаменитий гренландський кит (Balaena mysticetus); швидко зникне також і величезний кашалот (Phyaseter macrocephalus). Швидко зникають моржі, більшість так званих хутряних звірів; сливе знищено морських котиків і т. і. Колись широко розповсюджений на суходолі европи та Азії бобер (Castor fiber), давно вже став раритетом. Без сумніву, цей рід, що до обширу свого розповсюдження, роз поділявся на кілька географичних форм, а проте ці останні лишилися для нас невідомими. Американський бобер, якого ще до недавна вважали тільки за підрід європейського бобра, за нашого часу поділений на два роди і кілька географичних форм. Приклади винищення птахів не менш вражаючі. Український термін «рід» відповідає російському «вид» (species) В естляндії під час революційних рухів 1905-6 року винищено величезну кількість лосів. До революції в лісах нараховували 1200 лосів, після неї – тільки 400. вересня 1914 року в Зоологічному саді міста Цинцинаті вмер останній, що прожив в не волі 22 роки, екземпляр мандрівного голуба (Ectopistes migratorius).
Проте, оскільки численний був цей птах нещодавно, красномовно свідчать знаменитий американський зоолог Одюбон. Одного разу, під час перелету цих голубів, він протягом 21 хвилини нарахував 163 зграї. І що далі їхав Одюбон, то більш він бачив голубів. Повітря було наповнене птахами, і було темно, як під час затемнення сонця. Там, де птиці спускалися ночувати, під їх вагою ломалися віти або й цілі дерева. Голубів били, всі в кого була охота палицями, кілками, з рушниць. їх м’ясом та жиром харчувалися більш тижня. Там, де голуби мостили собі гнізда, винищення їх набирало ще більш жахливих форм. На одному дереві птахи мостили від 50 до 100 гнізд. Добуваючи пташенят, обрубували гілки з гніздами. Гілки падаючи збивали гнізда з сусідніх дерев. Голубами одгодовували цілі ватаги свиней. Року 1885 в Нью-Йорку мандрівних голубів продавали по одному центові (2 коп.) за штуку. Олександер Вільсон свідчить, що місцева людність, щоб полювати на колодах голубів, юрбами переселялася в ліси. Багато дроворубів зрубували дерева з гніздами. Кожне таке дерево давало до 20 пташенят. Останнє велике вивищення голубів було 1878 рову, коли на ринки вивезено більш, як 18.500 пудів цієї птиці. Птахи не витримали такого масового винищення і швидко зменшилися в числі. 1895 року їх бачили тільки маленькими зграйками, 1906 року спостережено було останню зграю.
Пізніш їх не стрінули зовсім, хоч і була обіцяна велика нагорода тому, хто покаже місце перебування бодай одного птаха, і, нарешті, 1914 року дожив свого віку останній екземпляр мандрівного голуба. Багато родів птиць винищують на прикраси до жіночих капелюхів. Скрізь зникає майже космополітична біла чапля (Herodias alba), що була дуже численною. Чудові пера її шлюбного убрання дають відомі султани «егретки». Остаточне винищення загрожує чудовим райським птахам (Paradis eidae), з яких пера йдуть до капелюхів на «парадізи». З одної тільки голандської частини Нової Гвинеї, батьківщини райських птахів, 1910 року вивезено пташиних шкурок на 684 тисячі франків. Зникають колібрі (Trochili). Через жіночі прикраси спустіла дельта Волги. Тільки за один 1903 рік якась французька фірма скупила в Астрахані 100.000 шкурок, головним чином крячків. На підставі приблизних підрахунків, в жертву модам щорічно гине 300 мілійонів птахів. По де яких містах Західньої европи є фірми, що спеціально добувають рідкі роди птахів. З їх чудового пір’я, на радість золотим лантухам, роблять жіночі черевики, вартістю в 3000 карб. (по ціні, що була до війни 1914-1917 р.р.). (…) В сучасний момент y Сполучених Державах є 17 національних парків загальною площею в 22.080 кв. верстов та значна кількість національних пам’ятників. Перший національний парк Спол. Держав утворився, згідно з постановою конгресу, 1863 року в Каліфорнії. Це Іосемитський парк (The losemite). За наших часів він охоплює Іосемитську долину в С‘єра Неваді і приєднаний до неї 1905 року «Маринозний гай великих дерев» (Mariposa Bid Tree groves). Що до обшару свого, Іосемитський парк займає в Спол. Державах третє місце, його площа виносить 2334 верстви. Іосемитська долина дістала свою назву від індійського слова losemite, що означає ведмідь грізлі; вона утворилася через по глиблення грунту річкою Мерцед, а також через те виорювання, яке зробив льодовик, що колись тут проходив. Ця долина має простопадні скелі до 4.000 стіп. Долиною течуть дуже численні струмки, з гір спадають водоспади. Надзвичайно цікавий Іосемитський водоспад, який спадає трьома каскадами з височини 2500 стіп.
Варті уваги в цьому паркові знамениті дерева з родини кипарисуватих – секвої, «мамутові» дерева (Sequoia gigantea). Секвою відкрив 1831 року ботаник Дуглас і в 50х роках ендліхер назвав її на честь See qiioya, пів кровного ватажка індійського племени чероки, який вигадав для свого племени абетку. Секвоя досягає заввишки до 300 стіп, а іноді й до 350, навіть 380 стіп, при діаметрі коло землі в 30 стіп і більше. Вік де-яких з цих дерев визначають в 3000, 5000 і навіть, як каже Давід Стар Джордан (David Starr Jordan) 8000 років. Одно дерево має таку товщину, що його можуть обхопити тільки 48 людей, кругом другого можуть одночасно їхати 6 верховців не бачучи один одного. «Панове, скиньте шапку», пише один американський письменник про таке величезне дерево, якому нараховують 5000 років, «панове, скиньте шапку! Коли Мойей писав свої закони, – на цьому дереві птахи вже мостили свої гнізда. Коли греки були ще дикунами – між його гіллям шепотів уже вітер»! Для того, щоб охоронити мамутові дерева, Спол. Держави заснували ще два парки: Секвоя-парк (Sequoia National Park) площею в 672 кв. верстви, утворений згідно з поста новою Конгресу 1890 року, і Парк генерала Гранта (General Grant National Park), площею в 8 кв. верстов. Секвой парк складається з 12 гаїв, які мають в собі 12.000 великих маму тових дерев. Найбільші дерева в зазначених парках носять окремі назви. Визначаються такі дерева: Гигант грізлі (Grizzli gіgant), який має 250 стіп заввишки і 94 ст. обіймища. Він нижче за інших велетнів, що ростуть круг його, бо блискавка кілька вже століть тому спалила йому вершок. Дерево Вовона (Wowona – індійська назва секвої) частіш від ваших малюють на ріжних фотографіях і гравюрах. В його середині прорубано тополь у 10 стіп завширшки, через який вільно проїздять вози. Телескоп – з вигорілим до 200 стіп у гору дуплом. Крізь це дупло і при денному освітленні можна бачити зорі. Феліція (Felicia) в 335 стіп (футів) заввишки. З тих секвой, що підлягають охороні, ця є найвищою, але й найстрункішою за инші. Декотрі дерева вже попадали, їх величезні труни вражають подорожнього. Такий от «Повалений монарх» та інші. Значна кількість мамутових дерев вже винищена промисловцями в сусідніх з Іосемитською долиною лісах. Кожне таке дерево дає лісового матеріалу на суму від трьох до восьми тисяч карбованців (по ціні, що, була до війни).
Деякі дерева знівечено найдикунським способом. В гаю Калаверас (Calaveras grove) стоїть величезна всохла секвоя – «Мати лісів» (Mother of the Forest), позбавлена кори на 50 сажнів, від основи дерева. 1854 року з неї здерли кори на 200 стіп-футів заввишки і переслали в Crystal Palase до лондона. Кора була поставлена так, що було вражіння, наче б найвище дерево було посаджено в землю. А через кілька років «Мати лісів», позбавлена кори, засохла. Гігантська секвоя росте виключно в горах С’єра Невади на височині 58 тисяч стіп. В надбережних частинах Каліфорнії росте другий рід Sequoia semper virens (Redwod, червоне дерево американців). Вона іде на виготовлення деревляної частини олівців. Всесвітньою славою користується Ієловстонський Національний Парк (Iellowstone, жов тий камінь). Що до простороні своєї це є перший національний парк. Його площа виносить 760 кв. верстов. Лежить він в північносхідньому кутку держави (штату) Уайомин, а почасти поширюється також і на штати Айдахо і Монтана. Це вулканична країна, де є багато гайзерів, гарячих джерел, озер і льодовиків; прилягає вона до Скелястих гір; відкрив її ще 1805 року ловець Культер. Оповіданням ловця довго не хотіли вірити, називаючи в жарт відкриту ним країну «пеклом Культера».
Національним парком Ієловстон був оголошений дякуючи заходам геолога Гейдена, який побачив цю країну 1871 року. Акт Конгресу 1 березня 1872 р., яким утворено цей національний парк, каже так: «Ця територія обернена в громадський парк чи сад для добра і втіхи нації. Той, хто оселиться чи займе частину просторіні, крім випадків, завбачених статутом, буде вважатися яко переступник статуту і буде негайно вигнаний. Статут має собі за мету запобігти шкоді й плюндруванню цього майна і зберегти в натуральному вигляді ліси, геологичні поклади, природні раритети і пам’ятники, які містить в собі парк». Знаменитою річчу Ієловстона є гайзери, їх в паркові 82. Вони викидають струмені води від 30 до 250 стіп заввишки з перервами від одної хвилини до двох тижнів. Класична країна гайзерів, Ісландія, на думку де-яких авторів, тільки слабенька мініатюра Ієловсто на. Чудові також 49 гарячих джерел. Мамутові гарячі джерела з щоденним видатком 45 тисяч куб. метрів гарячої води.
Дуже цікаві також скелі з обсидіану (смоличу), поклади з окам’янілостями, гірські верховини, які досягають 1400 стіп височини, прегарні долини ріки Ієловстона (каньони) з стрімкими скелястими берегами, що мають колір жовтого відтінку. В паркові починаються три великі ріки: Місурі, Колумбія і Ієловстон. Для зоолога та ботаника парк також може дати багато цікавого. Тут під охороною живе сливе винищений уже по ваших місцях бізон, далі сірий американський ведмідь Гризлі, що став рідкістю в Спол. Держ., далі чорний ведмідь, три роди оленів, гірські барани, вилорога антилопа, скунс, бо бер, видниха, пума, вовк-койот і гага. Два останні шкідливі звірі дуже винищуються лісовою сторожою. В паркові також багато птахів. Ріки й озера повні риби, яка штучно тут заведена. На мій погляд, таке втручання в природу, як акліматизація риб, винищення хижаків ледве чи погоджується з науковою ідеєю заповідного парку. Самих оленів-вапіті в паркові живе до 15.000. Ієловстонський парк, так само як і Іосемитський, охороняється комонними патрулями. Отамани загонів є й адміністративними начальниками парків.
Утримання Ієловстону коштує урядові мілійони доларів на рік. Правила для одвідувачів Ієловстона, а також Іосемита й инших парків дуже суворі. Забороняється будьщо виносити з парків, робити написи, їздити на автомобілях, водити собак, продавати спірт, мати при собі вогнепальну зброю, купатись без костюмів і т. и. Вудити рибу можна при умові споживання її на території парка, але до зволяється вудити не більш 20 штук на день, а розміром, щоб риба була не менш 8 дюймів завдовшки. Недодержання правил карається штрафом не більш як у 1000 доларів або замкненням у в’язницю не більш, як на два роки. Для мандрівників, туристів на території парка споруджено сім готелів, проведено бурковані шляхи, побудовано мости. На Ієловстонському озері рейсує пароплав. Американці вміли не тільки детально вивчити свій парк, але й рекламують і по ширюють славу про нього по всьому світі. Особливо багато зроблено для популяризації чудес Іеловстона через видання книжок, мандрівних покажчиків, альбомів, мап, малюнків парку на листівках і т. и. Парки буває одчинено протягом тільки кількох літніх та осінніх місяців і за наших часів число мандрівників, що відвідують їх, досягає ста тисяч на рік. Прибутки від одвідувачів значно зменшують видатки на утримання парків. Одно слово, практичні янки вміли допильнувати й інтересів науки та естетики, а так само влаштувати з своїх чудесних пам’яток природи «великий атракціон», як висловився француз Матої.
