27/05/2026
Безбар’єрність – це не лише про доступність приміщень. Це також про щоденну комунікацію, у якій кожну людину бачать і поважають.
Освітнє середовище має бути простором, у якому кожна людина відчуває повагу, прийняття та можливість повноцінно брати участь в освітньому процесі. Адже якість освітнього середовища визначається не лише безпечними й доступними приміщеннями, а й тим, як у закладі освіти спілкуються, підтримують і взаємодіють.
Безбар’єрна мова – це не набір складних правил і не про страх помилитися. Це про простий принцип: у центрі завжди має бути людина, її гідність і право бути собою. Тому важливо дотримуватися головного правила: спочатку бачимо людину, а не її ознаку, стан здоров’я чи життєву обставину.
Наприклад, коректно говорити:
📌 людина з інвалідністю;
📌 людина, яка користується кріслом колісним;
📌 дитина з особливими освітніми потребами;
📌 ветеран / ветеранка;
📌 старша людина.
Варто уникати слів, які можуть звучати зневажливо або неточно: «інвалід», «колясочник», «особлива дитина», «людина з обмеженими можливостями», «люди похилого віку». Такий людиноцентричний підхід пропонує стандарт державної мови «Термінологія безбар’єрності».
Якщо не знаєте, як сказати правильно, можна запитати саму людину, як їй комфортно, щоб до неї зверталися. Це не незручно – це уважність і повага.
Детальніше про правила безбар’єрної мови – у довіднику «Без бар’єрів»: https://bf.in.ua/rules/
Підготовлено в межах Національного тижня безбар’єрності, що проводиться в межах реалізації Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні до 2030 року за ініціативи першої леді України Олени Зеленської.
#безбарєрність
