30/05/2026
30 травня 1876 року російський імператор Олександр ІІ підписав сумнозвісний Емський указ — один із найжорсткіших актів русифікації українського народу.
Документ отримав назву від німецького курорту Бад-Емс, де його було затверджено. Указ забороняв друкувати українською мовою будь-які книги, окрім окремих історичних документів і художніх творів, що проходили спеціальну цензуру. Також заборонялося ввозити українські видання з-за кордону, ставити українськомовні театральні вистави, друкувати тексти до музичних творів та використовувати українську мову в публічному культурному просторі.
Російська імперія добре розуміла: народ, який має власну мову, культуру та історичну пам’ять, неможливо повністю підкорити. Саме тому українське слово стало однією з головних мішеней імперської політики.
Емський указ став продовженням Валуєвського циркуляру 1863 року, автор якого цинічно заявляв, що «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Проте заборони не змогли знищити українську ідентичність. Попри переслідування та утиски, українські письменники, науковці й громадські діячі продовжували свою працю, зберігаючи мову та національну свідомість для наступних поколінь.
Минуло 150 років, але методи імперії залишаються впізнаваними. Історія Емського указу нагадує: боротьба за українську мову — це не лише питання культури, а й питання свободи, гідності та самого існування української нації.
