02/06/2026
Напередодні третьої річниці Каховської катастрофи хочемо порадити вам саме цю книгу – книгу історій, книгу свідчень, книгу спогадів. 🏡
Коли ти відкриваєш цю книгу і читаєш першу ж історію, одразу стає боляче, навертаються сльози. Хочеться закрити її і покласти на полицю. Але ж – ні! Не треба піддаватися першим емоціям. Треба читати далі. Бо це історії людей, які сьогодні живуть поруч із нами, які пережили важкі події, які втратили свій дім, місце, де народилися, де прожили своє щасливе життя… Мабуть тому, як пише у передмові Катерина Єгорушкіна, авторка-упорядник до книги сповідей «І тоді наш будинок став кораблем», майже кожна історія повертає до теми дому – дому реального: фізичного або метафоричного. 🏠
Пані Катерина упродовж трьох років збирала свідчення українців про війну. На сторінках книги ми зустрічаємося з різними людьми – це діти і дорослі, бібліотекарі, вчителі, військові і цивільні, ті, хто пережив окупацію чи полон. Діти з Маріуполя, Чернігова, Харкова, Херсона, Київщини, Миколаївщини… Діти, які нині в безпеці за кордоном, але дуже сильно відчувають самотність, діляться тим, що для них означає «серце дому»: квіти на підвіконні, улюблена книжка, м’яка іграшка, плакат старшого брата…
Це не така книжка, яку можна прочитати за вечір. Історії тут непрості, інколи трагічні. Але ж це наші історії. Вони перегукуються із досвідом багатьох читачів – особистим або почутим від близьких.
На кожній сторінці ми знаходимо слова підтримки, слова які зцілюють, надихають та відгукуються у серці. Слова та вчинки:
🟢Цей світ не вартий життя, якщо в ньому не буде культури, творчості, таланту, любові та єдності.
🟢Свій дім, край, де народився – це місце сили, без якого дуже погано.
🟢Як багато може зробити одинокий воїн, який побачив велике у малому і спробував змінити життя дітей.
🟢Часом змінювати мовну ідентичність не так просто, і це стає одним із викликів для дорослих, які виховують дітей у часи війни. Українські діти не зобов’язані вчити жодну з іноземних мов заради слів «не вбивай мене».
@Катерина Єгорушкіна працювала зі свідками війни, фіксуючи їхні історії не лише як письменниця, а й як бібліотерапевтка. Такий підхід допомагає людині проговорити пережите. У бібліотерапії історії стають інструментом роботи з травмою: вони дають змогу побачити власні почуття збоку, знайти слова для складних переживань, відчути, що ти не один. Тому ця книга більше, ніж документальні свідчення. Ця книга – про пам’ять. Про досвід, який важливо зберегти й осмислити.
18+ #книжковийблікфанг #влучно