Бібліотека на Вишгородській, 29 - м. Київ

05/06/2026

ГЕТЬМАН ПЕТРО ДОРОШЕНКО: ВІЙНА ЗА СОБОРНІСТЬ УКРАЇНИ 1665-1676 РОКІВ
💙💛

04/06/2026

Сьогодні завідувачка бібліотеки на Вишгородській Леся Луцюк мала чудову приємність відвідати надзвичайно актуальний захід — засідання за круглим столом «Зелена безбар’єрність: бібліотека як екопростір для всіх», організований науково-методичним відділом Публічна бібліотека імені Лесі Українки, м. Київ . А гостинно приймала нас найкраща та взірцева екобібліотека Бібліотека на Пріорці для дітей
​Обговорення екологічної тематики — це вже давно не просто про «виставки книг до Дня Землі». Це про створення доступного, безпечного, «зеленого» та комфортного простору для кожного відвідувача.
​Що обговорювали?
​Як поєднати принципи безбар'єрності та екологічності в роботі сучасних бібліотек.
​Реальні кейси та крутий досвід колег з різних районів та міст (і нам справді є чим пишатися!).
​Нові формати «зелених» заходів та бачення майбутнього бібліотек як еко-хабів.
​Щиро дякуємо організаторам за запрошення, чітку програму та можливість не лише послухати інших, а й поділитися власним баченням. Такі зустрічі неймовірно заряджають на зміни та нові проєкти!
​Працюємо далі, робимо наші бібліотеки ще більш відкритими, доступними та екологічними.

04/06/2026

Сьогодні відбулася четверта зустріч з підлітками в межах проєкту в супроводі психологині, арттерапевтки Леся Луцюк і була присвячена темі резильєнтності — внутрішньої здатності відновлюватися, адаптуватися до змін і знаходити опору навіть у непростих обставинах.
Під час заняття учасники досліджували, як різні емоції проявляються в тілі, вчилися помічати їхні сигнали та краще розуміти себе.
Найбільший відгук викликала вправа зі створенням власного Дому емоцій. Кожен будував свій особливий простір, у якому знайшлося місце і для радості, і для смутку, і для хвилювання, і для надії. Адже внутрішня стійкість починається там, де ми перестаємо ділити емоції на «хороші» і «погані» та вчимося жити з ними в мирі.
Зустріч пройшла тепло, щиро і творчо. А створені будиночки стали відображенням внутрішнього світу кожного учасника — різного, унікального і по-своєму сильного.

04/06/2026

Дорогі читачі! Запрошуємо вас 05.06 о 14:00 на прямий ефір з нашою фахівчинею, авторкою історичних романів про епоху Гетьманщини Оксаною Зененко.

На основі наукових історичних джерел поговоримо на тему:

"ГЕТЬМАН ПЕТРО ДОРОШЕНКО: ВІЙНА ЗА СОБОРНІСТЬ УКРАЇНИ 1665-1676 РОКІВ "
💙💛

03/06/2026

3 червня в клубі психологічної підтримки "Кольори" під супроводом модераторки клубу, психологині, арттерапевтки Леся Луцюк , відбулася натхненна зустріч "Голос. Проявленість. Власне Я або як я звучу у світі". Обговорювали голос — не лише той, який чують інші, а й внутрішній, який супроводжує нас щодня. Про те, як часто ми стримуємо себе, замовчуємо свої бажання, приховуємо справжні почуття, боїмося проявлятися та бути почутими.
Через письмові практики, роздуми, спільні обговорення та взаємодію з музичними інструментами кожна мала можливість дослідити власне звучання, свій ритм життя, свої внутрішні сили та обмеження.
На завершення учасниці створили власні музичні інструменти, що стануть нагадуванням про необхідність чути себе серед щоденного шуму життя. Кожен інструмент вийшов неповторним, наповненим особистими сенсами та намірами.
Коли ми дозволяємо собі звучати собою — життя теж починає звучати інакше.

03/06/2026

💙💛



6 червня 1875 року на хуторі Олександрівка Лубенського повіту на Полтавщині народився СЕРГІЙ ШЕМЕТ – борець за незалежність України у 20 столітті, діяч «Просвіти», «Братства Тарасівців», один із засновників Української Партії хліборобів, співфундатор позапартійної організації «Український союз хліборобів-державників»; журналіст, особистий секретар гетьмана Павла Скоропадського.

Походив із давнього роду литовської шляхти Шеметів-Кежгайлів, який згадується в ще на початку 15 століття. Батько його, Михайло Казимирович Шемет був учасником Кримської кампанії 1853 — 1856 рр. Після закінчення військової служби одружився з дочкою полтавського поміщика Наталією Кучеровою. Мав трьох синів – Володимира, Сергія, Миколу – та доньку Єлизавету. Усі сини стали відомими діячами українського політичного і культурного відродження першої половини ХХ століття.

Сергій Шемет закінчив Технологічний інститут у Петербурзі, де очолював Українську студентську громаду. Попри російське оточення, брати Шемети зберігали українську ідентичність і спілкувалися українською.
Із 1902 року став провідним діячем Української Народної Партії (УНП) Миколи Міхновського. Після революції 1905 року в Україні почалося політичне і культурне пожвавлення. Користуючись цим, брати Шемети започатковують першу україномовну газету на Лівобережній Україні «Хлібороб». Також у Лубнах вони створюють українські гуртки, виступають фундаторами місцевого осередку таємного товариства «Братерство Тарасівців», очолюють товариство «Просвіта».

Разом із майбутнім діячем Української Народної Республіки Андрієм Лівицьким брати Шемети стали одними із «батьків-засновників» «Лубенської республіки» — політико-адміністративного комітету, проголошеного в грудні 1905 року й вигнав з території Лубен і околиць органи влади Російської імперії і дбав про самоуправління в Лубнах аж до 1907 року. У Лубенській республіці були навіть власні мілітарні сили — Лубенська самооборона, яка протидіяла арештам революціонерів царською владою, зупиняла єврейські погроми та взагалі підтримувала правопорядок на території «Республіки». Частина істориків називає «Лубенську республіку» «першою українською державою» у новітній історії.

У 1917 році Сергій Шемет став співзасновником Української партії хліборобів-демократів. У квітні 1918 року був серед ініціаторів скликання Хліборобського конгресу, на якому Павла Скоропадського проголосили Гетьманом України. Наполегливо виступав за українізацію гетьманського уряду.
Після перемоги антигетьманського повстання опинився на еміграції. Мешкав у Відні, Тарнові, Берліні, Парижі. Разом з Вячеславом Липинським і Дмитром Дорошенком заснував у Відні монархістський Український Союз Хліборобів-Державників. Був співредактором журналу «Хліборобська Україна» та інших гетьманських видань.

На початку 1930-х активно займався організацією роботи Гетьманської Управи і виконував різноманітні доручення гетьмана. Був особистим секретарем Гетьмана та членом Ради Присяжних. За дорученням Скоропадського намагався налагодити контакти з представниками емігрантських осередків в інших країнах, зокрема в Чехословаччині, Литві, Латвії, Естонії, Польщі, Чехословаччині, Австрії, щоб об’єднати їх на спільній платформі боротьби проти радянської окупації України. Лише в 1936 році Шемет здійснив низку поїздок до Варшави, Львова, Праги, де зустрічався з Андрієм Лівицьким, Євгеном Коновальцем, Василем Мудрим та іншими визначними діячами української еміграції.

На честь братів Шеметів названі вулиці в Києві та Лубнах, провулок у Полтаві.

©️Джерело:
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/cherven/6/7377

03/06/2026

Наш сезонний ТОП-5: книги для літнього читання ☀️

У нашому новому відео знайомимо з виданнями, що подарують цікаві сюжети, незабутні враження та приємні години читання. Обирайте свою літню книгу та вирушайте у подорож сторінками цікавих історій разом із нами!

🎥 Діліться в коментарях, які книги входять до вашого особистого літнього ТОПу.

01/06/2026

01/06/2026

💙💛



ЄВГЕН ПЕТРУШЕВИЧ: ПРЕЗИДЕНТ ЗУНР

3 червня 1863 року в містечку Буськ на Львівщині у родині греко-католицького священика Омеляна Петрушевича, історика, організатора українського шкільництва, народився син Євген – майбутній президент Української Національної Ради ЗУНР, один з ініціаторів проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР.

Навчався в Академічній гімназії у Львові та на правничому факультеті Львівського університету, здобув ступінь доктора права. Уже в студентські роки бере активну участь у громадському житті, очолює товариство студентів-українців «Академічне братство». По завершенні навчання працює адвокатом, бере активну участь у діяльності Товариства «Просвіта», бореться проти москвофільства, стає одним із чільних діячів Української національно-демократичної партії.
На виборах 1907 року Петрушевича обирають одним із українських послів до Державної Ради (парламенту Австро-Угорської імперії). У Відні стає одним із лідерів Української парламентської репрезентації, його виступи із парламентської трибуни в обороні галицьких українців мають широкий резонанс і гарячу підтримку. Паралельно його обирають послом до Галицького крайового сойму.

Із початком Першої світової війни Петрушевич входить до Головної української ради – широкої міжпартійної організації, яка ставила за мету боротьбу за самостійну українську державу на теренах підросійської України та широку національно-територіальну автономію українських земель у складі Австро-Угорщини. З початком розпаду імперії Габсбургів стає одним з ініціаторів скликання у Львові української Конституанти (постала 18 – 19 жовтня 1918 р.) – представницького зібрання українських послів та громадських організацій, яка ствердила право підавстрійських українців на створення незалежної держави та обрала її законодавчий орган – Українську Національну Раду. Її президентом став Євген Петрушевич.

В лютому 1918-го очолив галицьку делегацію на мирних переговорах у Бресті, а в другій половині жовтня – на переговорах із представниками австрійського уряду у Відні. У Галичину повернувся після захоплення поляками Львова і 3 січня у Станіславові (Івано-Франківськ) відкрив першу сесію УНРади, де було схвалено закон про злуку із УНР. Після урочистого проголошення у Києві Акта злуки УНР та ЗУНР Петрушевич увійшов до складу Директорії.

З червня 1919 року поєднує обов’язки президента і голови уряду, отримавши спеціальні права Диктатора (найвищого військово-політичного очільника під час війни) ЗУНР. У липні 1919 року разом із УГА та урядовими структурами ЗУНР переходить Збруч і переїжджає до Кам’янця-Подільського – тимчасової столиці УНР. Там проявляється різниця поглядів Петлюди і Петрушевича: другий категорично не сприймав ідеї союзу з Польшею, натомість схилявся до угоди з російськими білогвардійцями, яких підтримувала Антанта. Після союзу армії УГА з Денікіним та загрози захоплення Кам'янця-Подільського виїхав до Відня.

В еміграції продовжив боротьбу за відновлення незалежності ЗУНР, очолював уряд в екзилі. Після рішення в березні 1823 року Ради послів країн Антанти про приналежність Східної Галичини до Польщі розпустив урядові структури ЗУНР і переїхав до Берліну, фактично припинивши активну громадсько-політичну діяльність.

На еміграції до останнього співпрацював з Українським національним об’єднанням та іншими емігрантськими організаціями.
Соратники характеризували його як типового максималіста і безкомпромісного політика.

Помер у Берліні 29 серпня 1940 року. У 2002-му його прах перевезено до Львова та перепоховано на Личаківському цвинтарі.

©️Джерело: https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/cherven/3/1863-narodyvsya-yevgen-petrushevych-prezydent-ukrayinskoyi-nacionalnoyi-rady-zunr