04/06/2026
📔Антикорупційна програма – це стратегічний документ органу або організації, який встановлює комплекс правил, стандартів та процедур та спрямований на виявлення та запобігання корупції у діяльності такого органу або організації.
Закон України «Про запобігання корупції» (далі – Закон) передбачає два види таких програм: антикорупційні програми органів публічної влади та антикорупційні програми юридичних осіб.
🔷Антикорупційні програми органів публічної влади, приймаються, зокрема, у міністерствах, державних адміністраціях, державних цільових фондах, обласних радах (перелік інституцій визначений у статті 19 Закону https://cutt.ly/NtMKs6gu).
За своїм змістом така програма є документом відомчої антикорупційної політики. Вона визначає засади запобігання та протидії корупції у відповідній сфері, містить оцінку корупційних ризиків, причини й умови їх виникнення, заходи для їх усунення, відповідальних осіб, строки, необхідні ресурси, а також процедури моніторингу, оцінки виконання та перегляду програми.
Інакше кажучи, це «дорожня карта» органу щодо того, як саме він запобігатиме корупції у своїй діяльності та у яких спосіб він буде впроваджувати загальнодержавну антикорупційну політику всередині такого органу.
🏦 Будь-який орган, який підпадає під перелік суб’єктів, визначених у статті 19 Закону, перед прийняттям антикорупційної програми проводить оцінку корупційних ризиків, для того аби встановити, які саме функції органу є вразливими до корупції та в подальшому, визначає заходи впливу для усунення/мінімізації виявлених корупційних ризиків. Для якісного проведення оцінки корупційних ризиків НАЗК затвердило Методологію управління корупційними ризиками (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0219-22 ), яка детально описує як процедуру оцінювання корупційних ризиків, так і процедуру прийняття та перегляду антикорупційної програми.
Антикорупційні програми органів публічної влади та зміни до них підлягають погодженню НАЗК. Це важливо для того, щоб такі програми не були формальними, а відповідали вимогам законодавства, враховували реальні корупційні ризики та містили практичні заходи для їх мінімізації або усунення.
🔷Антикорупційні програми юридичних осіб, які затверджуються в обов’язковому порядку у суб’єктах, визначених у статті 62 Закону (https://cutt.ly/mtMKcxUq), зокрема, у державних та комунальних підприємства, господарських товариствах, у яких державна або комунальна частка перевищує 50%, якщо вони відповідають установленим законом критеріям щодо кількості працівників і обсягу валового доходу.
Також антикорупційна програма обов’язково затверджується юридичними особами, які є учасниками публічних закупівель, якщо вартість закупівлі товарів, послуг або робіт дорівнює чи перевищує 20 млн грн.
Така програма є комплексом правил, стандартів і процедур щодо виявлення, протидії та запобігання корупції у діяльності юридичної особи.
Антикорупційна програма юридичної особи може визначати правила етичної поведінки працівників, порядок повідомлення про корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, процедури захисту викривачів, правила врегулювання конфлікту інтересів, проведення навчання, процедуру проведення внутрішніх розслідувань та застосування заходів реагування тощо.
Юридичні особи приймають власну антикорупційну програму на основі Типової антикорупційної програми юридичної особи, затвердженої наказом НАЗК (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1702-21). Такі антикорупційні програми не підлягають обов’язковому погодженню НАЗК.
📌 Отже, антикорупційна програма органу публічної влади більше спрямована на формування відомчої політики з урахуванням вектору нульової толерантності до корупції, управління корупційними ризиками та виконання державної антикорупційної політики, в той час як антикорупційна програма юридичної особи – це насамперед внутрішня система правил і процедур доброчесної роботи організації.
Однак попри різне правове регулювання, обидва види програм мають спільну мету – зробити запобігання корупції не декларативним, а частиною щоденної управлінської практики.
Ефективна антикорупційна програма не повинна бути формальністю. Вона має відповідати реальним ризикам, бути зрозумілою для працівників, підтримуватися керівництвом і регулярно переглядатися. Бо доброчесність працює лише тоді, коли вона закріплена не тільки в документах, а й у реальних рішеннях, процедурах та діях.
👉 Слід зазначити, що Україна взяла на себе зобов’язання провести низку реформ для вступу до Європейського Союзу. Комплекс цих реформ визначений у Дорожній карті з питань верховенства права. Зокрема, вона говорить про необхідність посилення спроможності органів виявляти корупційні ризики у своїй діяльності та розробляти дієві заходи з їх мінімізації чи усунення. НАЗК, своєю чергою, також працює над покращенням такої спроможності.
