18/12/2023
Прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації» стало важливим кроком у сфері дотримання конституційних прав та свобод людини в Україні. Особливістю доступу до публічної інформації є набуття органами влади більшої відкритості та прозорості для громадян.
Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Тобто до публічної інформації Законом віднесено всю інформацію, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень. Закон України «Про доступ до публічної інформації» не передбачає у відповідь на запит створювати певну інформацію, надавати роз’яснення або аналітичні довідки.
Розпорядниками інформації можуть бути не лише державні органи та органи місцевого самоврядування, але й бюджетні установи, комунальні підприємства, школи, лікарні тощо. Крім того, розпорядниками інформації є природні монополісти та інші організації/компанії, які домінують на ринку чи мають спеціальні, виключні права, є розпорядниками інформації про ціни на товари та послуги, а також їхнє постачання. Зі зведеним переліком природних монополій 2023 можна ознайомитись на вебпорталі Антимонопольного комітету України за посиланням: https://amcu.gov.ua/napryami/konkurenciya/arhiv-zvedenogo-pereliku-prirodnih-monopolij/zvedenij-perelik-prirodnih-monopolij-2023.
Треба зважати, що розпорядники інформації — це установи, а не люди. Розпорядниками публічної інформації не є народні депутати, депутати місцевих рад, голови районних і обласних р ад, сільський, селищний, міський голова, судді, прокурори, державні виконавці тощо. Натомість розпорядниками є виконавчі органи рад, установ і організацій, і саме до них потрібно звертатися. Рішення про надання інформації у відповідь на запит все одно прийматиме одна людина, але робитиме вона це від імені установи чи органу влади.
Розберемось, яка різниця між запитом і зверненням.
Запит – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (особисто, поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Оформлення запиту може бути довільним (тобто посилання на цей Закон або вживання терміну «запит» не є обов’язковим). Але, зазвичай, розпорядники інформації на власних вебсторінках розміщують форму для подання запиту у письмовому вигляді. Така форма подачі запиту не є обов’язковою і створюється виключно для зручності запитувача.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, електронні петиції.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів
Як правильно написати звернення?
Відповідно до статті 5 Закону України «Про звернення громадян» у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по-батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення має бути підписано заявником із зазначенням дати.
Письмові звернення без зазначення місця проживання, не підписані автором (авторами), а також такі, зі змісту яких неможливо встановити авторство, визнаються анонімними. Анонімні звернення розгляду не підлягають (крім анонімних повідомлень про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції»).
Про строки розгляду звернень.
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Лист, який містить і запит на інформацію, і звернення, у відповідних частинах і за відповідними процедурами має бути розглянутий і як запит, і як звернення.