31/05/2026
Його позивний — «Х’юстон». Колись це був жарт і відсилання до фрази: «Х’юстон, у нас проблеми». Але з часом цей позивний став про інше — про людину, яка щодня їде туди, де проблеми справжні.
Іван повернувся з Португалії восени 2022 року. До цього були будівництва, оливкові сади, важка робота та життя заробітчанина. Каже, давно думав повернутися додому, але постійно відкладав. Велика війна забрала всі сумніви.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення — я просто поїхав додому».
У військкоматі попросив лише про одне — служити у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Саме тут колись проходив строкову службу, тому хотів бути серед своїх.
Спочатку — ремонтно-відновлювальний батальйон: трали, важка техніка, ремонти, мастило на руках і втома наприкінці дня. Робота без пафосу, але саме така, без якої армія не рухається вперед.
Згодом Іван став водієм-механіком у гірсько-штурмовому батальйоні. Його основна задача — евакуації.
«Це завжди ціла операція. Перевірка маршруту, рація без пауз, постійний ризик. Але якщо треба забрати людину — значить, треба їхати».
Один із найважчих виїздів він згадує спокійно. Того дня потрібно було евакуювати пораненого бійця.
«Погода була така, що все небо “жило”. Але там був трьохсотий — і чекати не можна було».
На зворотному шляху машину атакували FPV-дрони. Шість ударів за одну евакуацію.
«Деякі вибухали поруч, деякі били прямо по машині. Але ми доїхали. Хлопця доставили на стабпункт».
Той військовий вижив. Вони досі підтримують зв’язок.
Івану — 40. Він не називає себе героєм, не любить гучних слів і не женеться за званнями. Каже, просто робить свою роботу. І найбільше хоче, щоб мама ним пишалася.
«Найбільше боюся, щоб вона не розчарувалася в мені».
Саме на таких людях сьогодні тримається все найважливіше.
#мобілізація
🖊 Група комунікацій Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки