17/10/2022
Надзвичайно важливим для сучасників є висловлене В'ячеславом Липинським у «Листах до братів-хліборобів» розуміння таких термінів, як «аристократія» і «лицарство». Перший термін вчений вживає не у традиційному
означенні спадкової, родової знаті, а прикладає його до тієї групи людей, які є в певний конкретний історичний момент «організаторами, правителями і керманичами нації». Це найбільш активна провідна верства суспільства:
«...Вживаю слово аристократія не... для означеня нащадків тієї чи иншої посідаючої свою історію верстви (яку зрештою все можна і слід називати її власним іменем: шляхта, козацтво, патриції, лицарство, самураї і т. д.), а в значінню первісному того слова, так би мовити в його значінню граматичному, для означеня тієї групи найкращих в даний історичний момент серед нації людей, які найкращі серед неї тому, що власне вони в даний момент являються орґанізаторами, правителями і керманичами нації.
Рішаючим тут єсть факт, що ці люде стоять в даний момент на чолі нації, що нація їх провід признає і, під їх проводом орґанізована, вона живе, росте і розвивається. Значить ці люде серед своєї нації найкращі, без огляду на це, чи в порівнанні з аристократією инших націй, вони стоять на вищій чи низчій степені цивілізацийного, морального і політичного розвитку. І тому в цім значінню аристократією треба називати і лицарів-феодалів за часів розвитку феодалізму, і двірську французську шляхту за часів абсолютизму, і офіцерів Наполєона, і пруських "юнкерів" часів розвитку Ґерманської Імперії, і фінансову буржуазію, що править сучасною Францією чи Америкою, і російську бюрократію часів Петербурґської Імперії, і англійську робітничу аристократію, зорґанізовану в англійських робітничих орґанізаціях, яка поруч старої аристократії починає грати все більшу ролю в національнім життю Анґлії. Так само, як... предками нової української аристократії стали-б сучасні українські інтеліґентські соціялісти та демократи, коли-б вони своїми республікансько-демократичними політично-орґанізацийними методами зуміли перетворити і зорґанізувати українську етноґрафічну масу в свідому і незалежну націю, коли-б вони здатні були стати тим, чим вони хочуть бути: провідниками і орґанізаторами нації, тоб-то власне національною аристократією!...»
Таке ж осучаснення застосовувалося В. Липинським і щодо терміна «лицарство». Для нього цей термін пов’язаний насамперед з характером організації земельновласницької провідної верстви, яка володіє і землею, і зброєю і завжди виявляє готовність «кожної хвилини, як один», стати в обороні держави. Ця лицарськість ставала зразком для інших продукуючих класів і таким чином забезпечувала суспільну рівновагу між ними і консолідацію суспільства в цілому.
Тобто давні соціальні терміни, пов’язані з монархічною системою, набували цілком прагматичного змісту і виконували надзвичайно важливі державотворчі завдання. У листі до Адама Монтрезора від 1 травня 1926 р. В’ячеслав Липинський зауважує, що «лицарство полягає перш за все в точнім виконуваню власне в найтяжчих умовах життя взятих на себе добровільно і під присягою обов’язків» (Докладніше див.: В'ячеслав Липинський та його доба. - Кн. 3. - К.: Темпора, 2013. - С.190; кн.4. - К.: Темпора, 2015. - С.12, 240).
Дмитро Дорошенко, гетьман Павло Скоропадський і В’ячеслав Липинський. Райхенау, 1925 р. Архів Східноєвропейського дослідного інституту ім. В. К. Липинського (США).
