12/09/2025
#МіжнароднийДеньВязанняГачком
#12вересня
12 вересня творче свято – Міжнародний день в’язання гачком (International Crochet Day) відзначають всі рукодільниці світу.
Дивно, але ініціаторами запровадження цього свята стали не самі в’язальниці, а блогер зі Штатів, який захопився виробництвом в’язальних гачків. У своєму блозі він чи жартома, чи серйозно закликав провести міжнародне свято, присвячене в’язанню.
В'язання гачком має тисячолітню історію, починаючи від знайдених в Єгипті дитячих шкарпеток IV-V століть до н.е. та перших мідних гачків VII-VI ст. до н.е. в Україні.
В'язання гачком вважається терапевтичним заняттям, що допомагає зняти стрес, та способом створення унікальних речей, які неможливо відтворити машинами.
У 1986 році жителька Нідерландів Рія ванн дер Хонінг зв’язала гачком «косичку», яка мала довжину понад 62 кілометри. Рекорд був внесений у Книгу рекордів Гіннеса.
У ХХ столітті з’явилося вуличне мистецтво – прикрашання в’язаними полотнами різних кольорів дерев, телефонних будок, споруд, автомобілів. Мистецтво «в’язаного графіті» зародилося в США, його представники прикрашають таким чином вулиці у багатьох країнах світу.
В’язання гачком – один із найпоширеніших видів рукоділля, що існує понад три тисячі років. Перші в’язані речі належать до III–IV ст. н.е. і виявлені вони в різних місцях, причому досить віддалених одне від одного. Знайдені на території Нового Світу (Перу) знахідки, що свідчать про розвиток в’язання, датуються III ст. н.е., а в Старому Світі – IV–V ст. н.е. Ці вироби свідчать про наявність уже в той час високорозвиненої техніки в’язання, складання візерунків, вибору кольору, але ж період більш раннього розвитку був, безсумнівно, дуже тривалим. Тому багато дослідників прагнуть довести, що люди задовго до нашої ери володіли технікою в’язання. У країнах Сходу знайдені побічні докази використання в’язаних предметів одягу в давні часи.
Основними джерелами інформації про історію в’язання є стародавні зображення та старовинні в’язані речі різних епох, знайдені археологами.
Усі ці знахідки старовини є свідченням того, що культура і майстерність в’язання, а також складання візерунків, уміння поєднувати кольори були розвинені віддавна.
В’язанням в Україні активно займалися з часів Трипільської культури (на уламках трипільської кераміки було знайдено залишки в’язаних фрагментів). Згодом почали в’язати ритуальні вироби, жіночі головні убори тощо. Археологи знайшли перші мідні гачки для в’язання, датовані VII-VI ст. до н. е. У цей час найпопулярнішими матеріалами для в’язання були льон, коноплі та вовна. В’язані вироби продавали грецьким колоніям, купцям з Індії та Персії. У Х ст. в’язання стало повноправним ремеслом із центром у Києві. Сільські ремісники виготовляли в’язаний одяг для жителів сіл, а міські орієнтувались не лише на місцеве населення, а й на приїжджих. Наприкінці ХІХ – у першій третині ХХ ст. цей вид рукоділля набув особливої динаміки, розмаїття та самобутності, особливо у виготовленні за допомогою гачків і спиць елементів народного строю. Своїми виробами ручної роботи – одягом, шарфами, шкарпетками, хустками, шапочками, рукавицями – українські майстри відомі в усьому світі. Окрім того, народні умільці виготовляють і в’язані предмети інтер’єру – серветки, покривала, килими і навіть ікони.
Сьогодні в’язання є популярним хобі серед багатьох рукодільниць. Особливо широко користується попитом в молоді – в’язання гачком.
За допомогою гачка можна створювати прикраси, наприклад, браслети, намиста, а також предмети інтер’єру, зокрема, серветки, фіранки.
Також популярними є в’язанні іграшки.
Слід сказати, що в’язання гачком зародилося в Аравії, поширилося на схід до Тибету і на захід до Іспанії, звідки проходили арабські торговельні маршрути до інших країн Середземномор’я. У Південній Америці первісні племена як символ статевої зрілості використовували прикраси зв’язані гачком.
У Китаї першими відомими зразками були об’ємні ляльки, зв’язані гачком. В’язання гачком було відоме в Італії ще у 1500 р. під назвою «чернеча робота» або «чернечі мережива», оскільки так черниці в’язали церковний текстиль.
В Україні в’язання – популярний вид домашніх жіночих занять. Учені не можуть точно сказати, коли з’явилося в’язання на території сучасної України. Археологи знайшли перші мідні гачки для в’язання, датовані VII-VI ст. до н е. В’язання існувало з давніх часів, але до нашого часу зразки цього виду народного мистецтва не дійшли. Однак літературні джерела засвідчують наявність в’язаних виробів уже в XI ст. Витвори пізніших часів (ХІХ-ХХ ст.) зберігаються у музейних колекціях. Ручне в’язання виконувалося за допомогою гачка (дерев’яного, кістяного або металевого).
Матеріалом для в’язання слугували прядені вручну лляні, конопляні, вовняні, а згодом фабричні – бавовняні, вовняні, шовкові, металеві та синтетичні нитки.
Техніки ручного в’язання в західних областях України, зокрема на Гуцульщині, називають плетінням. Цим доволі поширеним видом ремесла і художньої творчості споконвіку займалися в домашніх умовах жінки й дівчата. Вони розробили численні варіанти технік плетіння. Найпоширенішими техніками ручного в’язання гачком є: «ланцюжок», «стовпчики», «зубці» тощо. Застосовуючи різноманітні техніки ручного в’язання, українські жінки здавна виготовляли компоненти народного вбрання.
Отже, досліджуючи техніку в’язання гачком, можна сказати, що вона є одною із найпопулярніших видів мистецтв, якою захоплюються в усьому світі.
