04/06/2026
ХУДОЖНИКИ-ЮВІЛЯРИ. ЄВГЕН БИКОВ
Рубрика «Художники-ювіляри» представляє публікацію до 85-річчя від дня народження відомого українського майстра монументально-декоративного мистецтва, живописця, графіка і педагога Євгена Івановича Бикова (18.05.1941 - 08.12.2010)
У колекції ХХМ зберігаються живописний твір жанрового характеру «З онукою» (1980) і пейзаж «Левади» (2001).
Євген Іванович Биков народився 18 травня 1941 року у місті Харків. Закінчив Харківське художнє училище (1961), Інститут живопису, скульптури та архітектури ім. І.Ю.Рєпіна у Ленінграді (1968). Працював учителем малювання й креслення у Колківській середній школі на Волині (1961-1962), викладав у Харківському художньо-промисловому інституті (1968-2001, нині ХДАДМ). Член ХО НСХУ з 1973 року. Організатор і керівник харківської творчої майстерні «Боттега». Серед вихованців митця - відомі художники-монументалісти і живописці С.Єгоров, О.Садовський, художник-ілюстратор О.Верещак та інші. З 1969 року учасник регіональних, республіканських, всесоюзних та міжнародних виставок. Мав персональні виставки. Твори знаходяться у музеях і приватних колекціях України та за кордоном.
Є.І.Биков відомий своїми значними здобутками у галузі монументально-декоративного мистецтва. Вільно оперуючи різноманітними матеріалами і техніками, він поряд з іншими харківськими художниками активно працював над формуванням візуального образу міста. Йому належить чимало вітражів, розписів, мозаїчних панно радянського часу, деякі з них і досі прикрашають фасади та інтер’єри будівель. Роботи автора вирізняються тематичною широтою і змістовністю, багатством композиційних рішень, майстерністю виконання, умінням органічно вписувати їх в оточуючий простір. Биков особливо цінував і розвивав традиції вітражного мистецтва, його важливі образно-тематичні завдання, що викликає неповторний емоційно-духовний настрій і потребує певного архітектурного середовища (декоративний вітраж в учбовому комбінаті профорієнтації школярів Дзержинського (нині Шевченківського) району Харкова, композиція «Мистецтво і життя» на фасаді Будинку культури у селі Коробочкине, Чугуївського району, 1970-ті). Художньому методу майстра притаманний аналітично-пошуковий процес творення, композиційна дисципліна, розв’язання складних тонально-колористичних завдань, копітка робота з матеріалом. Ці риси яскраво демонструє вітраж «Історія Харкова» (кольорове скло, лиття, полімер, бетон, 1974). Чіткий геометризм, симетричність і раціональність зображення, закономірне чергування оптичних складових - ліній, форм, кольорів, об'ємів з включенням геральдичних знаків, умовно відтворених культурних пам’яток, текстових заставок, що розкривають основні етапи розвитку міста, надзвичайно ритмічно організовують простір, справляють потужне враження на глядача. Постійними супутниками Бикова на творчому шляху монументально-декоративного мистецтва були суто професійні, пов’язані із цією сферою проблеми взаємодії площини й простору, здатності досягати їх цілісності і гармонії з компонентами міського довкілля. Прикладом успішного рішення художником подібних завдань може слугувати панно «Будівельники» (комплексу кінотеатру ім.О.Довженка, мозаїка, смальта, мармур, 1973). Його твори позначено різнобічністю інтересів, зверненням до народного мистецтва, використанням художніх засобів примітиву. В оформленні фасаду харківської дитячої музичної школи №9 автор майстерно інтерпретує фольклорні сюжети (композиція «Музична казка», мозаїка, смальта, 1971). Декоративні елементів рослинного орнаменту у сукупності з фігурками півників, зайців, ведмедів, котиків, які грають на різних музичних інструментах, підкреслюють фантастичність того, що відбувається. Биков став одним з перших серед харківських монументалістів, хто сміливо опанував у 1970-ті роки техніку холодної енкаустики. Саме у ній 1972 року виконано розписи «Здрастуй, життя!» і «Пори року» (у співавторстві з художником В.І.Варецею) для Палаца одруження і реєстрації новонароджених Новобаварського району Харкова. Головна тема творів - людина і природа, як невичерпний світ краси та гармонії. «Пори року» - це поетична алегорія, органічно поєднана з витоками національної культури: зображення постатей жінок, які символізують природні цикли, оповиті рослинними візерунками з квітами і плодами, зображенням тварин, птахів, морських мешканців. Живопис твору декоративний, оксамитовий, м’який у колориті і відтінках, створює святковий, урочистий настрій.
Невід’ємною частиною спадку митця є станкове мистецтво. Биков працював у живопису і різних графічних техніках. У його арсеналі - пейзажі, портрети, натюрморти, жанрові картини. У роботах простежується монументальне мислення: тяжіння до узагальнених форм, лаконізму, площинності, локальним плямам кольору, двомірному простору. Живописні пейзажі мають здебільшого етюдний характер з домінуванням того чи іншого кольору («Левади». 2001, колекція ХХМ). Предметом дослідження автора у портретах стають образи близьких та друзів. Композиція творів гранично проста, але в них відчутно певну гаму людських переживань («Лєна», «Портрет Л.Васнецової», темпера, 1973). Невеличкі за розміром портрети, виконані у техніці графіту і сангіни прикметні віртуозністю живого рисунка, чіткістю і пружністю ліній, вільним штрихуванням («Портрет батька», графіт, 1970). Цікавими є роботи митця у жанрі ню. В них простежується прагнення до масштабності - написані широким пензлем жіночі моделі монолітні, мають вагомі, міцні форми («Оголена». 1973). Своєрідною лабораторією для майстра були і натюрморти, в яких він пізнавав взаємозв'язок великих і малих мас, їхню збалансованість та особливості розташування у просторі, об'єм і те, як предмети тримають площину аркуша. В акварелі «Груші» художник експериментує з кольором, надає об’ємності зображенню плодів, його ретельною проробкою у світло-тіньових переходах і відтінках. У 1990-х, на початку 2000-х років Биков виявляє схильність до створення глибоких філософських, метафоричних образів, ставить фундаментальні позачасові питання буття, будує інтелектуально-чуттєвий простір («Притча», 1991, «Череп і лялька». 1995).
Своєю художньою та викладацькою діяльністю Є.І.Биков сприяв розвитку і розширенню кордонів українського монументального мистецтва, що у творчій долі автора було тісно пов’язано із активними експериментаторськими пошуками станкової сфери. Твори митця завжди несли в собі надзвичайну енергію і натхненність, сміливість думки і справжній професіоналізм.
