УІНП Харків

31/05/2026

Український інститут національної пам'яті 20 років!

20 РОКІВ УКРАЇНСЬКОМУ ІНСТИТУТУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ

Український інститут національної пам’яті було створено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 764.

Вже 20 років ми зберігаємо пам’ять про те, хто ми, звідки прийшли і що пережили як народ. За цей час змінилося багато: країна, світ і ми самі. Але наша пам’ять залишається. Вона допомагає нам розуміти, хто ми є і чому стоїмо.

Ми пишаємося цим шляхом і дякуємо всім, хто був поруч: партнерам, колегам, науковцям, педагогам і всім українцям, яким важлива наша спільна пам’ять. Та понад усе ми вдячні нашим військовим – тим, хто щодня власними руками творить нашу переможну історію.

Відзначення 20-річчя Українського інституту національної пам’яті триватиме протягом 2026 року. Головні події заплановані на осінь.

29/05/2026

29 травня 1994 року у Кривому Розі народився Георгій Павлов, воїн, який усе своє доросле життя присвятив захисту України.

Після строкової служби Георгій підписав контракт і продовжив військову службу у Чернігові. Із 2017 року воював проти російського агресора на Донеччині та Луганщині. У 2020 році був нагороджений відзнакою командувача Об’єднаних сил «Козацький хрест» III ступеня.

З першого дня повномасштабного вторгнення боронив Чернігів. Після звільнення Чернігівщини був відзначений нагородою Президента України «За оборону України». Згодом у складі 110 окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка захищав Донеччину.

У лютому 2024 року під час боїв за позицію «Зеніт» в Авдіївці Георгій Павлов дістав поранення. Через постійні обстріли евакуація була неможливою. Разом із побратимами він залишився на позиції. 15 лютого російські військові захопили її та стратили поранених українських захисників.

«Виховай гідно сина, я вас люблю», — такими були останні слова Георгія до дружини.

17 квітня 2024 року воїна поховали у Чернігові. У нього залишилися батьки, брат, дружина та син.

Указом Президента України від 21 лютого 2025 року Георгію Павлову посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

28/05/2026

ДО СТОРІЧЧЯ З ДНЯ ЗАГИБЕЛІ СИМОНА ПЕТЛЮРИ

Ольга Петлюра разом із донькою Лесею стали для Симона Петлюри родинною опорою і внутрішньою рівновагою в часи великих потрясінь. У вирі війни та політичних потрясінь саме сім’я залишалася для нього тим простором, де можна було знайти спокій і відновити сили.

«Перша леді» УНР

Ольга Більська народилася 23 грудня 1885 року в селі Мала Дівиця Полтавської губернії. Рано осиротіла, вихованням дівчинки займалася бабуся. На відмінно, зі званням домашнього вчителя закінчила Прилуцьку жіночу гімназію. Перебралася в Київ, де працювала у приватній гімназії Жеребецької.
У 1908 році на гостині в далеких родичів у Києві дівчина познайомилася з Петлюрою. Вдруге зустрілася з ним на вечірці українського земляцтва в Москві. Між молодими людьми, студенткою університету Ольгою і бухгалтером транспортного товариства, видавцем журналу «Українське життя» Симоном спалахнуло кохання. Пара брала активну участь у житті української діаспори в Москві: влаштовували концерти, літературні вечори тощо. З 1910 року жили в цивільному шлюбі. 25 жовтня 1911 року народилася донька Леся. Повінчалася пара 18 січня 1915 року.

З 1917 року родина в Києві. Ольга разом із чоловіком пірнули у вир Української революції. Брала участь у діяльності жіночих товариств, доглядала за пораненими у шпиталях. У січні 1918 року, незадовго до загарбання армією совєтської Росії, керівництво УНР покинуло столицю. Ольга із семирічною донькою лишилася в Києві. Жили під чужим прізвищем, часто змінювали місце проживання, рятуючись від переслідувань.

У 1919 році друзі Петлюри допомогли його родині емігрувати. Спочатку Ольга жила в Кракові, пізніше перебралася у Варшаву до чоловіка. 16 жовтня 1924 року Петлюра переїхав у Париж, але дружина з донькою прибули туди за рік, коли Леся закінчила третій клас середньої школи. Для навчання доньки з приватними викладачами Ольга заробляла вишиванням.

Вбивство чоловіка підкосило її здоров’я: вона швидко втрачала слух і зір… Відійшла у засвіти 23 листопада 1959 року. Похована поруч із чоловіком.

Поетеса Леся

Єдину доньку подружжя Петлюр назвало Ларисою (Лесею) на честь Лесі Українки. Дівчинка зростала в середовищі, де панували українські традиції. У дитинстві Леся вбиралася в традиційний український одяг, була вихованкою «Пласту».
У 1920‒1922 роках навчалася у Празі, де опанувала чеську.

Тяжко пережила вбивство батька. Життєві поневіряння спричинили туберкульоз. Мати перевезла доньку до санаторію в Камбо-ля-Бен у надії, що повітря Піренейських гір допоможе подолати недугу. Найболючішим було те, що лікарі заборонили вчитися. Довелося взятися до науки заочно. У листах і нотатках фіксувала цікаві подробиці життя тогочасної Європи, зокрема Чехії та Франції, спостереження про культуру і літературу. Дописувала в український журнал «Молоде життя». Неабияку обдарованість Лесі Петлюри засвідчує її творчий доробок: поезії, статті, епістолярій, малюнки.

Померла Леся Петлюра 6 листопада 1941 року. Похована разом із батьком на цвинтарі Монпарнас у Парижі.

27/05/2026

25 травня співробітниця Українського інституту національної пам’яті Ірина Рева провела просвітницькі бесіди з курсантами.

Дата зустрічі збіглася зі 100-річчям загибелі Голови Директорії УНР та Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри. 25 травня 1926 року в Парижі його вбив Самуїл Шварцбард.

Під час зустрічей говорили про політику Директорії, діяльність Симона Петлюри та його зусилля, спрямовані на відновлення прав поневолених народів колишньої Російської імперії. Разом із курсантами розмірковували над постаттю Петлюри, його життєвим вибором і роллю в українському державотворенні.

Окрему увагу приділили тому, як боротьба Симона Петлюри, заснована на здатності українців до самоорганізації та збройного опору, викликала страх у керівництва радянського режиму. Саме тому протягом десятиліть радянська влада продовжувала антипетлюрівську пропаганду та переслідувала учасників реальних і вигаданих підпільних організацій.

Також військові отримали видання Українського інституту національної пам’яті.

Дякуємо Центру підготовки підрозділів за запрошення, а концертно-польовому гурту «НАЗУСТРІЧ СОНЦЮ» Військового оркестру Оперативного командування «Схід» — за чудове товариство та спільну працю заради спільної мети.

27/05/2026

ДО СТОРІЧЧЯ ЗАГИБЕЛІ СИМОНА ПЕТЛЮРИ

Козацького роду

22 травня 1879 року в родині з історією, що сягає кількох століть, народився Симон Петлюра. Симонів прапрадід — Остап Петлюра був отаманом Платнірівського куреня. Після розорення Січі 1775 року за наказом імператриці Катерини ІІ, за дослідженням полтавського краєзнавця Анатолія Чернова, Остап «зумів перебратися дніпровськими плавнями до Самарського монастиря.

Остапів син Омелько малював ікони Самарського запорозького собору». Після заснування в Павлограді кінного заводу Омелько Петлюра влаштувався туди на роботу. Згодом народився син Павло — дід Симона Петлюри. Той перебрався до Полтави, де організував візницьке підприємство, а його син Василь успадкував родинну справу та розширив її. Василь Петлюра помер 1909 року.

Бабуся по батьковій лінії — Ганна Петлюра, у дівоцтві Чоловська, походила зі священицького роду. Після смерті чоловіка постриглася в черниці та стала ігуменею Топловського жіночого монастиря в Криму. Згодом у тому самому монастирі стала черницею і Симонова сестра Єфросинія, яка трагічно загинула 1918 року.

Дідусь Олексій по материній лінії, овдовівши, теж пішов у чернецтво. Він долучився до заснування Київського Іонинського скиту. Помер у сані ієромонаха.

Мати Ольга виросла у священицькій родині з козацьким корінням Марченків. Жінка присвятила себе вихованню 9 дітей і веденню господарства. У 1919 році її заарештували більшовики, але коли відпустили, на третій день жінка померла.

Брати і сестри

У Симона було 8 сестер і братів. Усі діти здобували початкову освіту в парафіяльній школі. Брати Іван, Федір, Олександр і сам Симон навчалися в Полтавській духовній семінарії. Тільки Іван пішов далі, закінчивши Київську духовну академію. Помер від сухот 1900 року.

Федір став агрономом у Кобеляцькому повіті, належав до Революційної української партії. Загинув за нез’ясованих обставин 1907 року. Молодший Олександр став воїном. Дослужився до полковника Армії Української Народної Республіки. Після совєтської окупації українських земель опинився в Канаді, де спочив 1951 року.

Долі сестер Петлюр склалися по-різному. Тетяна стала дружиною власника свічкового заводу. Марина і Феодосія все життя мешкали в Полтаві. У 1924 році їх вперше заарештували чекісти, але відпустили. У 1927 році сестрам вдалося повернути націоналізований раніше батьківський будинок. У 1937 році сестер знову заарештували, а разом із ними й племінника Сильвестра Скрипника — Маріанниного сина, брата патріарха Київського і всієї України Української автокефальної православної церкви Мстислава (Степана Скрипника). 19 листопада того ж року всіх трьох розстріляли за рішенням «трійки».

26/05/2026

ДО СТОРІЧЧЯ З ДНЯ ЗАГИБЕЛІ СИМОНА ПЕТЛЮРИ

Символ у бронзі і граніті

Перший пам’ятник Симону Петлюрі встановили 14 жовтня 2001 року у Рівному. Цей тривалий час був єдиним у нашій країні. 24 серпня 2018 року погруддя Симону Петлюрі з’явилося на однойменному бульварі Тернополя.
14 жовтня 2017 року у Вінниці біля будинку, де перебувала Похідна Канцелярія Головного Отамана, урочисто відкрили пам’ятник лідеру УНР. Скульптура відтворює історичне фото, зроблене у 1919 році в Кам'янці-Подільському.

Історія встановлення пам’ятника Симону Петлюрі у місті його народження Полтаві, нараховує вже кілька десятиріч. Розпочалася вона 1992 року, коли під час перших Петлюрівських читань останній резидент УНР в екзилі Микола Плав’юк та шістдесятник Микола Кульчинський виступили з ініціативою спорудження монументу. Після багатьох невдалих спроб нарешті 2021 року визначилися, що пам’ятнику Симону Петлюрі бути у сквері, поруч із домом, де він народився і провів дитинство. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну загальмувало, але не зупинило цей процес.

До сторіччя Варшавської битви у польську місті Скерневіце встановили колективний монумент присвяченій одразу чотирьом політикам: лідеру УНР Симону Петлюрі, керівнику Польщі Юзефу Пілсудському, прем’єру Угорщини Палому Телекі та Шарлю де Голлю, який на тоді був військовим радником. Сьогодні це єдиний пам’ятник Петлюрі за межами України.

Пам'ять про Симона Петлюру увічнено у низці меморіальних дощок в різних містах і містечках Україна. В столиці – Києві, як і у Полтаві, є зараз по дві. Також меморіальні дошки на честь особисто Петлюри, чи подій у яких він брав участь є у Хмельницькому, Старокостянтинові, Кам’янці-Подільському, Вінниці, Білій Церкві, Тернополі, Фастові тощо.

Символ у топоніміці

Сьогодні ім’я Симона Петлюри увічнено у понад 90 топонімів по всій країні. Повернення його імені у символічний простір відбувалося переважно з 2014 року, тобто під впливом реформ декомунізації та деколонізації.

Символ у війську

З 2017 року петлюрівський тризуб став частиною однострою українських військовослужбовців.
Цей тризуб носять й бійці 152-гої окремої єгерської бригади. 6 грудня 2025 року вона отримала почесну назву – імені Симона Петлюри.

Символ у вічності

У вічність лідер української народної республіки відійшов у клініці «Шаріте» у Парижі, що засвідчують меморіальні таблички українською і французькою мовами обабіч входу у храм Святого Володимира, що зараз діє там. Відспівали Петлюру у румунській православній церкві.
Вбивство Симона Петлюри справило неабияке важення на українську еміграцію. Член екзильного уряду, дипломат Олександр Шульгін згадував, що подія об’єднала до того розрізнені кола української еміграції. Симон Петлюра своїм життям і своєю смертю засвідчив, що тільки в єдності українці здатні вистояти та перемогти.

25/05/2026

ДО СТОРІЧЧЯ З ДНЯ ЗАГИБЕЛІ СИМОНА ПЕТЛЮРИ

25 травня 1926 року близько 13 години Симон Петлюра йшов на обід у ресторан "Бульйон-Шартьє" на вулиці Расін – неподалік готелю, де він жив. Через годину він вийшов і розглядав книжкову розкладку магазину.

Раптом до нього підійшов чоловік і розстріляв із револьвера. Із семи випущених вбивцею куль, п'ять потрапляють в тіло.
Ще живого Петлюру відвезли до найближчої клініки "Шаріте", де він невдовзі помер. Відспівували Симона Петлюру в румунській православній церкві св. Архангелів, що неподалік готелю. 30 травня 1926 року Симона Петлюру поховали на цвинтарі Монпарнас.

Убивця Самуїл Шварцбард у поліції на допиті заявив, що вбивство було помстою за єврейські погроми в Україні у 1917-1920-х роках. Натомість жодного документа, жодного свідчення про участь Симона Петлюри в погромах чи в їх організації не існує. Навпаки, Головний Отаман вживав усіх можливих заходів, щоб зупиняти і не допускати погромів.

Вирок оголосили 26 жовтня 1927 року. Рішення присяжних: «Виправдати обвинуваченого». Фактично Шварцбарда визнали «месником» і звільнили. Французька публіка зустріла рішення оплесками.

Серед тих, хто підтримував Шварцбарда, були Альберт Ейнштейн, Ромен Роллан та Максим Горький. Французькі газети описували Петлюру як «українського генерала, винного в різанині», що формувало громадську думку не на користь Петлюри, а радянські спецслужби активно поширювали ці матеріали в іноземній пресі.

21/05/2026

Співробітники Український інститут національної пам'яті долучилися до Дня вишиванки

Цьогоріч українці зі всього світу відзначають 20-річницю Всесвітнього дня вишиванки.

Для українців вишита сорочка – не просто елемент національного одягу. Вишиванка – це маркер ідентичності та оберіг 💙💛

Команда Українського інституту національної пам’яті вітає усіх з Всесвітнім днем вишиванки та долучається до глобальної кампанії Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України і Ukrainian World Congress - Свiтовий Конґрес Українців #ВишиванкаЄднає.

21/05/2026

Український інститут національної пам'яті в Києві презентував виставку присвячену Симону Петлюрі

На Хрещатику триває експонування виставки, яка створює цілісний образ Симона Петлюри як політика та одного з ключових діячів українського державотворення початку ХХ століття, а також показує його життя як частину ширшої історії боротьби України за свободу і суверенітет.

З вітальним словом виступили заступник Голови УІНП Володимир Тиліщак , дослідниця культурної дипломатії УНР Тіна Пересунько, представник 152-ої окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри Василь Левченко, керівниця Другого міжрегіонального відділу УІНП Maria Takhtaulova
Модерувала Olena Okhrimchuk

Експозиція комплексно висвітлює його шлях від родинного середовища з глибокими козацькими й духовними традиціями до ролі політичного і військового лідера, який опинився в центрі боротьби за незалежність України.
Перші розділи виставки знайомлять із походженням Петлюри, його сім’єю та середовищем, що формувало світогляд майбутнього діяча: від семінариста й публіциста до активного учасника революційних процесів початку ХХ століття, Першої світової війни та Української революції. Значну увагу приділено його найближчому колу — дружині Ользі та доньці Лесі, які розкривають приватний вимір його життя.

Блок, присвячений діяльності Петлюри як голови Директорії та Головного Отамана Армії УНР, висвітлює його політичні рішення, зусилля зі збереження державності та складні міжетнічні й міжнародні контексти війни за незалежність. Також розкрито тему культурної дипломатії УНР і роль української культури як інструменту боротьби.
Завершальна частина виставки охоплює період еміграції, продовження державницької діяльності в екзилі, трагічну загибель у Парижі та формування образу Петлюри в історичній пам’яті.

Додатково представлено радянські пропагандистські міфи та інтерпретації його постаті, а також вшанування як символу боротьби за незалежну Україну.