Ізмаїльський ВДВС в Ізмаїльському районі Одеської області ОМУ МЮУ

23/06/2026

"Що таке економічна безбар’єрність: базові принципи"

Економічна безбар’єрність — це підхід, який гарантує рівні умови та можливості для участі в економічному житті кожному та кожній, будь-якого віку, статі, фізичного та психологічного стану, сімейного стану чи соціального статусу. Її мета — усунути дискримінаційні або структурні бар’єри, які заважають людям працювати, розвиватись професійно, відкривати чи вести власний бізнес, отримувати фінансові та інші ресурси для самореалізації.
Цей напрям є одним із шести ключових пріоритетів Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору до 2030 року.

Базові положення економічної безбар’єрності:

Рівний доступ до працевлаштування
Усі мають реальні можливості для пошуку роботи, професійного розвитку, кар’єрного зростання незалежно від досвіду, статі, стану здоров’я, віку чи інших ознак. Підприємства та держава впроваджують політики зайнятості, що враховують потреби різних категорій — молоді, людей з інвалідністю, ветеранів, літніх, батьків маленьких дітей.

Доступність у веденні бізнесу
Всі громадяни можуть розпочати підприємництво на рівних умовах: отримати доступ до фінансових ресурсів, консультацій, програм підтримки й навчання незважаючи на походження чи соціальне становище. Забезпечуються умови для розвитку малого та мікробізнесу, зокрема для вразливих верств.

Відсутність дискримінації на ринку праці та в бізнесі
Будь-які форми дискримінації (за віком, статтю, інвалідністю, родинним станом) заборонені. Роботодавці, інвестори, державні органи мають враховувати інтереси всіх груп та впроваджувати політики рівних можливостей.

Комплекс підтримуючих інструментів
Програми професійної підготовки, перекваліфікації, навчання фінансовій грамотності, менторства; роботодавці заохочуються створювати безбар’єрні робочі місця, можливості для дистанційної або гнучкої роботи — все це допомагає долати бар’єри для найрізноманітніших груп населення.

Фінансова інклюзія та доступність послуг
Громадяни мають можливість отримувати фінансові послуги (кредити, банківські операції, гранти) для розвитку власної справи чи особистого добробуту на рівних умовах.

Мета економічної безбар’єрності
Суспільство, у якому реалізується економічна безбар’єрність, стає сильнішим, згуртованішим, має більше шансів на стале зростання, розвиток і максимальне залучення всіх людей до продуктивної діяльності, а також мінімізує кризові явища та ізоляцію окремих груп громадян

Для кого це важливо
Економічна безбар’єрність потрібна кожному. Зокрема важливо щоб враховували також потреби груп, яких часто можуть дискримінувати:
-Люди з інвалідністю
-Ветерани та військовослужбовці
-Жінки, зокрема матері з маленькими дітьми
-Молодь, що шукає першу роботу
-Люди старшого віку
-Внутрішньо переміщені особи (ВПО)
-Роботодавці та підприємства
-Держава та суспільство в цілому

Економічна безбар’єрність приносить користь усьому суспільству. Коли кожна людина, незалежно від особливостей здоров’я чи життєвих обставин, може реалізовувати свій потенціал у праці та підприємництві, зростає не лише добробут окремих громадян, а й загальний економічний розвиток країни.

https://bbu.org.ua/materials/shho-take-ekonomichna-bezbarernist-bazovi-princzipi/

22/06/2026

"Безбар’єрна грамотність"

1. Безбар’єрність — це коли зручно всім без винятку
Ідея безбар’єрності втілюється у доступності простору для кожного: це широкі ліфти, низькі пороги, пандуси та двері, що легко відчиняються. Такі зміни в інфраструктурі є необхідними не лише для людей з інвалідністю, але й для літніх людей, сімей з маленькими дітьми у візках та всіх, кому потрібна допомога. Наприклад, у багатьох європейських країнах стандартом є наявність інклюзивних зон у громадських місцях — спеціально обладнаних зон відпочинку, де будь-хто може почуватися комфортно.

2. Безбар’єрність — це дитяча кімната в офісі
Робочий простір з дитячою кімнатою забезпечує можливість поєднувати професійну діяльність з батьківськими обов’язками. Це особливо актуально для батьків з інвалідністю, для яких пошук доступної догляду за дитиною може бути складним завданням. Такі офіси створюють умови для рівного доступу до професійної діяльності, підтримуючи батьків і допомагаючи їм не залишати роботу через сімейні обов’язки. Дитячі кімнати також стають місцем соціалізації, де діти вчаться взаємодії в нових умовах.

3. Безбар’єрність — це почуватися захищено.
Психологічний комфорт є не менш важливим аспектом безбар’єрності. Почуватися захищено — це знати, що твої потреби враховані та підтримані на кожному етапі. Це особливо важливо для людей з інтелектуальними особливостями, які потребують зрозумілих та стабільних умов життя. Наявність спеціально навченого персоналу, пільгових програм, доступних ресурсів для комунікації допомагають створити таке середовище, де всі, хто потребує підтримки, можуть отримати її легко та з повагою.

4. Безбар’єрність — це безпечні та зручні дитячі майданчики для кожної дитини
Інклюзивні дитячі майданчики є важливим кроком до створення рівних можливостей для розвитку і розваг для всіх дітей. Спеціальні гойдалки для колісних крісел, тактильні доріжки для дітей з порушенням зору, піскові ігрові зони з низьким рівнем порогу дозволяють дітям з різними можливостями разом проводити час на свіжому повітрі. Завдяки цьому кожна дитина має можливість спілкуватися з однолітками, розвивати свої навички, почуватися рівноправною і повноцінною частиною суспільства.

5. Безбар’єрність — це жити повноцінним життям. Суспільство, що підтримує безбар’єрність, визнає унікальні потреби кожного. Люди з інвалідністю мають право жити повноцінно: отримувати освіту, працювати, брати участь у культурному житті. Інклюзивні школи, доступ до дистанційної освіти, адаптовані програми професійної підготовки дозволяють всім, незалежно від фізичних можливостей, досягати життєвих цілей. Це означає не лише фізичну доступність, але й рівні можливості для кожного у досягненні мрій та життєвих планів.

https://naurok.com.ua/prezentaciya-bezbar-rnist-bezbar-erna-gramotnist-524034.html

04/06/2026

ЕЙДЖИЗМ У СФЕРІ ПРАЦІ: ЯК ЗАКОН ЗАХИЩАЄ ВІД ДИСКРИМІНАЦІЇ ЗА ВІКОМ

Дискримінація за віком або ейджизм є однією з поширених форм порушення прав людини у сфері праці. Законодавство України гарантує рівність прав і свобод кожному незалежно від віку, а отже, будь-які необґрунтовані обмеження трудових прав за цією ознакою є неприпустимими. Правильне розуміння правових гарантій допомагає громадянам ефективно протидіяти ейджистським практикам як під час працевлаштування, так і в трудових відносинах загалом.

Правове визначення та прояви вікової дискримінації
Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінацією є ситуація, за якої особа зазнає обмеження у реалізації своїх прав за певною ознакою, у тому числі віком, без наявності законної та об’єктивно обґрунтованої мети. У сфері праці цей принцип конкретизує стаття 2-1 Кодексу законів про працю України: будь-яка дискримінація при прийнятті на роботу, зміні умов праці або звільненні є прямо забороненою.
Проявами ейджизму можуть бути: відмова у прийнятті на роботу через «занадто молодий» або «занадто старший» вік; встановлення вікових вимог у вакансіях; необґрунтовані рішення про переведення чи звільнення за критерієм віку; відмова у підвищенні або професійному розвитку. Закон «Про рекламу» також прямо забороняє вказувати вікові обмеження у вакансіях, а за порушення передбачає штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати.
Водночас українське законодавство гарантує рівне право на працю для громадян похилого віку, зокрема забороняє звільнення лише через досягнення пенсійного віку або зміну істотних умов праці без згоди особи відповідно до статті 11 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».

Як реагувати на дискримінацію та захищати свої права
Особа, яка стикається з віковою дискримінацією, має право вимагати від роботодавця пояснення причин відмови в прийомі на роботу чи інших рішень, що стосуються трудових прав. Якщо є підозра, що мотивом стало саме питання віку, важливо зафіксувати відповідні обставини — зокрема вести письмове листування або інші способи документування, які можуть бути використані як доказ.
Окрім адміністративних механізмів, дискримінацію можна оскаржувати у суді. Закон передбачає право вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Ще один спосіб боротьби з дискримінацією — звернення до уповноваженого Верховної Ради з прав людини або до регіональних омбудсменів. Подаючи звернення, необхідно вказати свої дані, причину скарги та докази, що доводять порушення ваших прав.

Відповідальність за дискримінацію
Українське законодавство передбачає цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення антидискримінаційного законодавства. Винні особи можуть бути притягнуті до штрафу, громадських робіт або адміністративного арешту. Так, адміністративне стягнення може становити від 1700 до 3400 гривень, а у разі повторного порушення — до 5100 гривень.
Санкція статті 173-6 КУпАП також передбачає громадські роботи на строк від 20 до 40 годин, або виправні роботи на строк до 1 місяця з відрахуванням 20 процентів заробітку. Якщо дискримінаційні дії супроводжуються насильством, погрозами або завдали тяжких наслідків, можливе застосування кримінальної відповідальності.
Постраждала особа має право вимагати відшкодування матеріальної шкоди та компенсації моральної шкоди, завданої протиправними діями. Важливо, що моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від матеріальних збитків і не залежить від їх розміру.

Дискримінація за віком або ейджизм є однією з поширених форм порушення прав людини у сфері праці. Законодавство України гарантує рівність прав і свобод кожному не....

28/05/2026

📢Важлива інформація❗️
Ізмаїльський відділ державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області ОМУ МЮУ повідомляє про зміну офіційної електронної пошти.

📩Актуальна адреса для листування: [email protected].

❌Стара адреса [email protected] більше не використовується для офіційного листування.

Просимо надсилати всю офіційну кореспонденцію, заяви та звернення виключно на нову електронну адресу відділу.

22/05/2026

"Мережа амбасадорів безбар'єрності"

Міністерство юстиції України розпочинає формування мережі амбасадорів безбар’єрності — експертів і лідерів думок, які допомагатимуть популяризувати доступність прав і сервісів для кожного.
Ініціатива реалізується в межах державної політики зі створення безбар’єрного простору та формування суспільства рівних можливостей з урахуванням «Рекомендацій щодо залучення амбасадорів безбар’єрності до комунікаційного супроводу та підтримки реалізації Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року» затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2026 р. № 333-р.
Хто такий амбасадор безбар’єрності?
Це громадянин України, який представляє або є членом громадського об’єднання, молодіжної громадської організації, іншої організації чи професійної спільноти, що в рамках участі громадськості на добровільних та безоплатних засадах сприяє заінтересованим органам у реалізації та популяризації в суспільстві державної політики у сфері безбар’єрності через особистий приклад у власній діяльності, просвітницькій та іншій суспільно корисній діяльності, шляхом участі у публічних, інформаційних та комунікаційних заходах.
Амбасадори просувають філософію безбар’єрності, формують культуру поваги й людиноцентричності та сприяють впровадженню рішень, що роблять середовище, послуги й інформацію доступними для всіх.
Що передбачає участь:
участь у інформаційно-комунікаційних кампаніях;
здійснення просвітницької діяльності та публічних виступів;
популяризація доступних правових сервісів;
сприяння залученню громадськості до впровадження принципів безбар’єрності.
До участі запрошуються:
фахівці у сфері права та правозахисної діяльності;
представники інститутів громадянського суспільства;
експерти з питань інклюзії та доступності;
лідери громадської думки, які користуються довірою аудиторії.
Участь у мережі амбасадорів є добровільною та безоплатною.
Як долучитися:
Надішліть коротку інформацію про себе (контактні дані, посилання на професійну або громадську діяльність тощо) та мотиваційний лист на [email protected] .

Одеське міжрегіональне управління міністерства юстиції України

22/05/2026

"Безбар’єрність і законність: як державна реєстрація нормативно-правових актів захищає права громадян"

Кожне рішення органів влади має вплив на життя людей. Особливо тоді, коли йдеться про доступ до державних послуг, соціальний захист, роботу установ, права внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю, ветеранів чи інших категорій громадян.
Саме тому розпорядження місцевих державних адміністрацій та накази їхніх структурних підрозділів, які зачіпають права та законні інтереси громадян або встановлюють обов’язкові правила поведінки, проходять державну реєстрацію в органах юстиції.
Державна реєстрація нормативно-правових актів є обов’язковою процедурою превентивного правового контролю, що передує набранню чинності рішеннями місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів. Цей механізм допомагає забезпечити відповідність документа Конституції України, законам та іншим нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.
Йдеться про рішення, які:
▪️ зачіпають права та законні інтереси громадян;
▪️ встановлюють обов’язкові правила поведінки;
▪️ регулюють надання адміністративних та соціальних послуг;
▪️ впливають на діяльність установ, громад або бізнесу на регіональному рівні.
У сучасних умовах особливого значення набуває і дотримання принципів безбар’єрності. Під час правової експертизи перевіряється, чи містить документ норми, які можуть створювати дискримінаційні або необґрунтовані обмеження для громадян.
Наприклад:
▪️ чи є процедура отримання послуги доступною;
▪️ чи враховані потреби різних категорій населення;
▪️ чи сформульовані вимоги зрозуміло та юридично коректно;
▪️ чи відсутні положення, які можуть створювати нерівні умови доступу до прав або сервісів.
Акт, який підлягає державній реєстрації, набирає чинності після реєстрації у відповідному територіальному органі Міністерства юстиції України та його офіційного опублікування.
Саме державна реєстрація забезпечує правову визначеність та стабільність управлінських рішень на регіональному рівні.
Рішення, ухвалені на підставі акта без державної реєстрації, мають юридичну вразливість та можуть бути оскаржені в судовому порядку.
В умовах воєнного стану значення державної реєстрації додатково посилюється, оскільки органи влади працюють у середовищі постійних законодавчих змін та швидких управлінських рішень.
Державна реєстрація нормативно-правових актів у таких умовах виконує роль превентивного правового фільтра та сприяє формуванню безбар’єрного, зрозумілого й правового державного середовища для громадян.

Безбар’єрність і законність: як державна реєстрація нормативно-правових актів захищає права громадян - Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиц...

01/05/2026

"Відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації або цивільна відповідальність"

Згідно статті 23 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», статті 15 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» особа має право на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації за ознакою статі, сексуальних домагань чи інших актів насильства за ознакою статі. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальних збитків, які підлягають відшкодуванню, та не пов'язана з їх розміром.
Порядок відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації за ознакою статі, сексуальних домагань чи інших актів насильства за ознакою статі, визначається законом.
Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається Цивільним кодексом України та іншими законами.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, згідно статті 22 ЦК України.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
-втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
-доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відшкодування моральної шкоди, згідно статті 23 ЦК України.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
-у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
-у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
-у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
-у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Офіційна вікі сторінка про правову допомогу

23/04/2026

"Доступ до освіти для кожного: чому це не лише про школу"

Доступ до освіти для кожного — це не лише про школу, а про створення рівних можливостей навчання на всіх рівнях і у різних форматах для кожної людини.
Міністерство освіти і науки України втілює системний підхід, який охоплює не лише школу, а й дошкільну, професійну, вищу освіту та навчання для дорослих. Цей підхід ґрунтується на принципах безбар’єрності, інклюзивності та рівності, де кожен має можливість навчатися відповідно до своїх потреб і реалізовувати свій потенціал.
Чому доступ до освіти — це більше, ніж просто школа
Інклюзивна освіта на всіх рівнях: створюються інклюзивно-ресурсні центри, адаптуються навчальні програми для дітей з інвалідністю, працюють центри підтримки студентів у університетах.
Безбар’єрна інфраструктура: облаштування пандусів, ліфтів, просторих коридорів, доступних санвузлів не лише у школах, а й у дошкільних закладах, профтехах, ЗВО.
Дошкільна освіта: новий Закон України «Про дошкільну освіту» гарантує безбар’єрність і рівні умови для наймолодших.
Професійна і вища освіта: впровадження безбар’єрних рішень для студентів з різними потребами, оновлення інфраструктури, створення спеціалізованих центрів підтримки.
Онлайн та дистанційна освіта: доступ до цифрових навчальних ресурсів із дотриманням принципів інформаційної та цифрової безбар’єрності.
Підтримка вразливих груп: освітні програми для ветеранів, людей з інвалідністю, тимчасово переміщених осіб, дітей у складних життєвих обставинах.
Що означає «доступна освіта»?
Доступна освіта — це система умов, яка дозволяє людині справді брати участь у навчанні, а не лише бути формально зарахованою.
Приклади безбар’єрних рішень:
Відеоуроки із жестової мови або субтитрами. Як створити таке відео – за посиланням.
Приміщення без перепадів висот і вузьких проходів. Як зробити простір доступним для всіх детально описано тут.
Викладачі, що використовують просту, чітку мову
Онлайн-курси з кнопками великого розміру і навігацією для скрінрідерів
Індивідуальні траєкторії навчання для дітей і дорослих.

https://bbu.org.ua/materials/dostup-do-osviti-dlya-kozhnogo-chomu-cze-ne-lishe-pro-shkolu/

23/04/2026

Стандарт державної мови «Термінологія безбар’єрності»

В Україні презентували Стандарт державної мови «Термінологія безбар’єрності».

✔️ Цей документ унормовує і систематизує терміни та визначення понять у сфері безбар’єрності, розширює сферу використання української термінології з питань безбар’єрності, усуває недоліки термінології з питань безбар’єрності.

✔️ Стандарт уніфікує понад 100 термінів, які стосуються прав і можливостей людей з інвалідністю, ветеранів і ветеранок, батьків із дітьми, інших груп. Також він визначає формулювання, від яких варто відмовитися у офіційному мовленні.

26 лютого 2026 року Національна комісія зі стандартів державної мови схвалила другу редакцію Стандарту й надіслала документ до Інституту української мови НАН України та інших наукових установ для надання висновків.

02/04/2026

" Рівність прав чоловіків та жінок на відпустку по догляду за дитиною"

Чоловіки, як і жінки, мають рівне право скористатися відпусткою по догляду за дитиною. Відпустка для догляду за дитиною покликана забезпечити батькам можливість особисто доглядати своїх дітей і щодо права на таку відпустку навіть військовослужбовці обох статей перебувають в однаковій ситуації (рішення Європейського суду з прав людини від 22.03.2012р., заява №30078/06, у справі «Константін Маркін проти Росії», у якій ЄСПЛ визнав порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у поєднанні зі статтею 8 щодо військовослужбовця, який тривалий час не міг реалізувати своє право на отримання відпустки для догляду за дітьми).
Законодавство України дозволяє людині, яка має дитину, незалежно від своєї статі, скористатися правом на відпустку по догляду за дитиною; тобто батьки самостійно за домовленістю між собою вирішують, хто з них фактично здійснюватиме догляд за дитиною.
Але на практиці існує неоднакове застосування роботодавцями норм матеріального права, чоловіки зазнають дискримінації щодо використання свого права на відпустку по догляду за дитиною.
З метою роз’яснення чоловікам (батькові дитини) їх права на відпустку по догляду за дитиною проаналізуємо норми чинного законодавства.
Згідно статті 18 Закону України «Про відпустки» (далі – Закон про відпустки), статті179 КЗпП України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів (далі – батько дитини, інші законні особи).
Стаття 20 Закону про відпустки встановлює порядок надання соціальних відпусток:
-відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або батька дитини, інших законних осіб повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу;
-батькові дитини, іншим законним особам відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).
Згідно статті 21 цього ж Закону про відпустки працівникам, які мають право на соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виплачується державна допомога на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі -–Закон про державну допомогу) та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно статті 11 Закону про державну допомогу для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред’явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за встановленою формою та копія свідоцтва про народження дитини.
Після досягнення дитиною трирічного віку - мати, батько або інші законні особи, (тобто без вимоги до статі) мають право на відпустку без збереження заробітної плати в обов'язковому порядку (стаття 25 Закону про відпустки):
-якщо дитина потребує домашнього догляду. Строк відпустки - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку;
-для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території.
Відпустка без збереження заробітної плати в обов'язковому порядку надається:
-матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
-працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, - тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується. (стаття 181 КЗпП України).
Відповідно до статті 19-1 Закону України "Про відпустки" відпустка при народженні дитини тривалістю до 14 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів) надається роботодавцем з збереженням заробітної плати таким працівникам:
-чоловіку, дружина якого народила дитину;
-батьку дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови що вони спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки;
-бабі або діду, або іншому повнолітньому родичу дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною, мати чи батько якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком).
Скористатися даною відпусткою можливо не пізніше трьох місяців з дня народження дитини.

Офіційна вікі сторінка про правову допомогу