16/05/2026
Динамічний детектив на фоні автентичного історичного містечка на Тернопільщині українського автора та захисника Віктора Янкевича
___________________________
Фрагмент "на пробу" 📖
«— А де всі? — перелякано запитала та і повернулася до дверей, ні на мить не зводячи погляду зі сходового майданчика.
Жінка одразу ж встала з-за столу і приємно посміхнулася.
— Доброго дня. Мене звати Левицька Юлія. Та можна просто Юля. Я тільки три дні, як тут працюю. Приїхала з...
— Олександра Скрипник, — перебила білявка. — Але можна просто Саша, якщо вже на те пішло. Що читаєте? — запитала, хоча насправді її зовсім не цікавило, що там читає бібліотекарка.
— «Гру у три руки» Олексія Волкова, — відповіла Юля і, дивлячись на книгу, що жінка притискає до грудей, запитала. — А ви?
— Любите детективи? —Олександра начеб не почула запитання.
Нарешті відірвавши погляд від сходів, підбігла до вікна, відсунула вбік жалюзі і подивилася кудись на вулицю. Щось не на жарт налякало її, і вона, відступивши, притулилася спиною до стіни. Потім повернулася до полиці. Вдаючи, що цікавиться книгами, взяла одну з них в руки, погортала й за мить повернула на місце.
— Вони слідкують за мною. Він слідкує, — тихо промовила не повертаючись обличчям до співрозмовниці.
— Хто? — запитала Юля і, підійшовши до вікна, глянула туди, куди ще хвилину тому дивилася білявка.
— Ти бачиш його? — перелякано спитала та.
— Кого? Я нікого там не бачу. Дівчата якісь кудись йдуть. Літнє подружжя прогулюється тримаючись за руки. Так мило, — замріяно мовила Юля і за мить вже серйозно додала. — Кого я маю там побачити?
— Ти нічого не розумієш. Не розумієш! — крикнула Саша і, схопивши Юлю за руку, потягла до столу, на якому лежала розгорнута книга, посадила на стілець, а сама сіла навпроти так і не відпускаючи її долоні. — Це тобі не вигадані детективи, це — життя. Ти повинна мене вислухати. Може вже завтра...
— Вибачте, — їхню бесіду перебив чоловік у чорній бейсболці, яка кидала тінь на його обличчя.
Він зненацька з’явився у дверях читального залу і тим самим трохи налякав жінок. Побачивши його, Олександра різко встала з-за столу. Запала незручна тиша, яка тривала не більше хвилини.
— Ви щось хотіли? — ввічливо запитала Юля.
— Мені б пошту перевірити... електронну, — відповів незнайомець вказавши на один з комп’ютерів. — Можна?
— Взагалі-то ми вже зачиняємося, — промовила бібліотекарка, помітивши, з якою тривогою дивиться на нього Олександра.
— Не хвилюйтеся, — якось неприємно всміхнувся чоловік. — Я швидко.
Раптом Саша рвонула з місця, побігла, ледве не збивши незнайомця з ніг і грюкнувши дверима. Юля почула, як її нова знайома збігає скрипучими сходами. Зиркнула на чоловіка, який усе ще неприємно всміхався.
— Знаєте. Я передумав. Якщо ви й справді зачиняєтеся, то не буду вам заважати. Пошту можна і вдома перевірити. Правда ж? — сказав він.
Юля підбігла до нього і схопила за руку.
— Зачекайте, здається... — почала вона, та чоловік вирвався і вибіг.
Юля, так нічого і не зрозумівши, підійшла до вікна. Відсунула вбік жалюзі. Подивилася вниз. Побачила, як білявка, озираючись, біжить і зникає за мурованим парканом старого костелу. Незнайомець, який навіть не назвав свого імені, квапиться за нею. Він тільки на мить зупинився і подивився на вікна бібліотеки. Побачивши Юлю, помахав їй рукою і продовжив шлях.
— Божевілля якесь, — сказала сама до себе жінка і знову сіла за стіл. Потім різко зірвалася з місця і за мить вже стояла біля вінка. — Бляха! Як я її не впізнала? Це ж та сама хамка, що нагло збила мене з ніг біля супермаркету... А може, я помилилася. Та ні, це точно вона. Але якась... не така, — намагаючись згадати, Юля помалу повернулася за стіл. Відкрила книгу. — Цікаво, а що ж буде далі? — прошепотіла, маючи на увазі зовсім не цей роман.
Відповідь на це питання прийшла через чотири дні в особі старшого слідчого Кременецького відділу поліції Головного управління Національної поліції України Штуки Юрія Сергійовича…»
Повну версію можна придбати за посиланням 😉 - https://bohdan-books.com/catalog/book/226784/