Громадянське суспільство

30/06/2014

О, спорт! Ти — мир! Малі олімпійські ігри
Минулої суботи на території Національного університету ДПС України відбулися Малі олімпійські ігри, в яких взяли участь дошкільнята, школярі, студенти, спортивні й танцювальні колективи. На урочистості відкриття ігор прибуло багато гостей та жителів міста. Як повідомив редакцію перший заступник Ірпінського міського голови Микола Головкевич, Малі олімпійські ігри стали вже традиційними і проводяться у місті вп’яте. Організаційні проблеми щодо проведення ігор взяли на себе міський відділ культури і спорту, Податковий університет, а фінансові — спонсори, в першу чергу ГО «Нові обличчя».
Фото С.Іванов
#НовіОбличчя #Ірпінь #Карплюк

30/06/2014

Ірпінська традиція – Свято Героїв
11 травня в ірпінському парку Героїв відбулося традиційне Свято Героїв. Тут розташована братська могила 57 радянських воїнів, які загинули в 1943 році під час визволення Ірпеня, і могила двох цивільних ірпінців, убитих окупантами. Ірпінська міськрада попереднього скликання віддала парк під забудову. Місцеві жителі обурилися. Біля братської могили зібралося понад 200 людей. Ініціаторами боротьби виступили адвокат Лаврентій Кухалейшвілі і голова жіночої організації «Лада» Тетяна #Ледньова. Парк вдалося відстояти. Тепер тут щороку відзначають Свято Героїв. Але недостатньо один раз захистити парк. На жаль, вистачає людей, які неситим оком позирають на куточок зелені і підраховують: одні — скільки грошей можна отримати за цю землю, інші – скільки грошей можна отримати від продажу квартир у багатоповерхівках, споруджених на місці парку.
Нерідко люди тільки розводять руками: «А що я можу? Влада зробить, що захоче». Але владу обираємо ми. Звичайно, одна чи кілька людей у протистоянні з владою програють. Та коли виступає громада, влада мусить рахуватися з думкою виборців.
Учасники свята поклали квіти на братську могилу і згадали добрим словом полеглих солдатів. Молодий письменник Микола Кузьменко розповів про чорнобильських пожежників та інших ліквідаторів, які ціною свого здоров’я і життя врятували Україну та й весь світ від атомної катастрофи. Володимир Завертанов і Петро Шевчук говорили про героїв Майдану. Пролунали слова пошани на адресу Наталі Мойсеєвої-Домбровської, жінки солідного віку, яка невтомно бореться за збереження ірпінських парків. Її енергії і наполегливості мають позаздрити юні.
Лаврентій #Кухалейшвілі заявив, що влада навмисне не прибирає сміття з лісопаркової зони, щоб потім під, приводом впорядкування, знищити її. Однак зауважимо, що й пересічні громадяни не повинні засмічувати свої відпочинкові зони.
Колись #Ірпінь мав славу курортного завдяки лісовим насадженням. Тепер лісопаркову зону нещадно вирубують. А замість дерев, які забезпечували людей киснем, виростають багатоповерхівки, які збільшують навантаження на міську інфраструктуру. Люди, засліплені жадобою наживи, не думають про те, що знищують середовище людського існування, що прирікають наступні покоління на хвороби. Та й селяться в цих будинках переважно не ірпінці.
Чи збережемо ми хоча б рештки курортної слави Ірпеня? Якщо будемо діяти всією громадою, то це нам вдасться.
Анатолій #ЗБОРОВСЬКИЙ

30/06/2014

25 травня — всі на #вибори президента!
25 травня ми обираємо президента. Цей день вихідний, і кожен з нас може безперешкодно виконати свій обов’язок і здійснити своє право — особисто взяти участь у визначенні долі держави. Запам’ятаймо, чим більше людей прийде до виборчих урн, тим вагомішим буде зроблений ними демократичний вибір, тим стабільнішою стане політична ситуація в Україні, тим скоріше ми зможемо вирішити непрості соціально-економічні проблеми на шляху реформ.
Це наша країна, і всі ми відповідаємо за неї. Ми впевнені, що всім читачам «Громадянського суспільства» не байдужа доля України і її майбутнє.

30/06/2014

Ірина Геращенко у Бучі
Минулої неділі в амфітеатрі Бучанського міського парку відбулася зустріч жителів регіону з народним депутатом України від партії УДАР Іриною #ГЕРАЩЕНКО.

Зустріч проходила в рамках передвиборчої кампанії кандидата в президенти України Петра Порошенка. Пані Ірина свій виступ розпочала з компліментів на адресу прекрасного Бучанського парку, а далі говорила про те, що політична сила #УДАР і особисто В. #Кличко підтримує і поділяє погляди кандидата в президенти Петра Порошенка. Фракція УДАР у ВР підтримала свого лідера, коли той підставив плече Петру Олексійовичу, адже програми обох політичних сил співпадають.

Далі народний депутат України зупинилася на складній суспільно-політичній ситуації в державі і наголосила на необхідності обрання президента в першому турі, щоб не давати ворогові додаткового часу для дестабілізації ситуації в Україні. «Побудова зрозумілої і легітимної вертикалі влади сприятиме наведенню ладу і стабілізації ситуації. Проведення виборів в один тур допоможе заощадити кошти, які держава зможе спрямувати на українську армію, лікарні чи школи».

І.В.Геращенко нагадала присутнім основні пункти передвиборчої програми проєвропейського політика П.О.Порошенка, донесла присутнім позицію кандидата в президенти щодо перемовин з сепаратистами й терористами. Вона наголосила, що Петро Олексійович категорично проти будь-яких перемовин з цими людьми: «Сильна держава має навчитися розмовляти сильною мовою». Депутат ВР України Ірина Геращенко відповіла за запитання присутніх.
#Буча

24/06/2014

Вийшов з друку 7(105) номер газети #ГромадянськеСуспільство

24/06/2014

Назад — в #СССР!
Це одна з фотографій, що ілюструють святкування 1 травня у Москві. Розміщена вона була на напівзабороненому сайті Росії .ru. Повірте на слово, що це не найбільш яскрава картинка. Є, наприклад, така: сивий чоловік з плакатом «Ушастая черная обезьяна пытается править миром». Що тут скажеш? Така вона, суверенна демократія у нашого сусіда, і дай Бог, щоб вона там і залишилася, а не вдерлася у наш дім.
А те, що така загроза існує, можна переконатися, відвідавши сайт компартії Росії, наприклад. Ось які заголовки на першій сторінці:
— Трагедия Одессы требует возмездия! Заявление Президиума ЦК КПРФ;
— Г.А. #Зюганов: «Ситуация на Украине напоминает фашистскую Германию тридцатых годов. Только там были штурмовики Рэма, а здесь наследники Степана Бандеры»;
— Янки, руки прочь от Украины! 6 мая в 14.00 депутаты-коммунисты проведут встречу с гражданами возле посольства #США в Москве;
— Депутаты-коммунисты Ставрополья потребовали от В.В. Путина незамедлительных и решительных действий по защите русскоязычных граждан Украины;
— И спросил я хохла: «Как, браток, твои дела? Как Америка с Европой Украине помогла?». Депутат-коммунист И.И. Никитчук рассказал о своей поездке в Одессу.
Тема про «хохла» прикрашена яскравим колажем: Спиною до нас стоїть чолов’яга з оселедцем на, залитій салом як у кабана, голові. Щоб ніхто не сумнівався, що це і є «хохол» — комірець його сорочки розфарбований у синьо-жовті кольори. Зліва, в темряві, можна розгледіти чорта рогатого вкупі з Гітлером та парою гомосексуалістів. Праворуч, в червоному світлі, танки, три богатиря роботи художника Васнецова, космонавт Юрій #Гагарін, ангел з крилами вбраний у косоворотку, порти (штани), «сафьянові» чобітки, але без балалайки.
Ось як бачить майбутнє України #КПРФ. Або в пекло, або під колеса радянських танків.
Не дочекаєтеся, гади! Ще не вмерла #Україна!
Сергій #ІВАНОВ

24/06/2014

Помер Шевченківський лауреат – наш земляк Леонід #Череватенко
В цей трагічний для України час наша культура зазнала тяжкої втрати. 9 травня на 76-у році життя перестало битися серце лауреата Національної премії України імені Тараса #Шевченка, члена Історичного клубу « #ХолоднийЯр», поета, кіносценариста, літературо- і кінознавця, перекладача, археолога, бучанця Леоніда Васильовича Череватенка.
Л.В.Череватенко народився 31 жовтня 1938 року в сім’ї інженера-залізничника в Дніпропетровську. У 1955 році батько отримав земельну ділянку в м. #Буча і розпочав будувати хату. Щоб заробити гроші на будівництво, молодий Леонід Череватенко подався працювати на шахту в містечку Ровеньки на кордоні з Росією. Перша професія майбутнього лауреата — шахтар-прохідник. Але шахтар Череватенко зацікавився творчістю Євгена Плужника та інших українських письменників «розстріляного відродження» — покоління літераторів і митців, знищених під час комуністичних репресій 1920-30-х років. Їхні долі і творчість стали наскрізною темою творчого життя Леоніда Васильовича. Леонід Череватенко вступив на українське відділення філфаку Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Хоча юнак перебував переважно в сферах, де українською мовою користувалися мало, однак проблем із рідною мовою не мав. Леонід Васильович дивувався, коли після проголошення Незалежності України почалися нарікання на «велике горе» — необхідність вивчати українську мову.
В Радянському Союзі прагнення робітника здобути вищу освіту заохочувалося. Але незабаром студент Череватенко отримав двійку на екзамені із історії #КПРС і втратив стипендію. Причина полягала не у відсутності знань. Студент розмовляв українською мовою і виявляв цікавість до творчості замовчуваних в СРСР письменників. Л.Череватенко, щоб мати кошти, влаштувався на роботу в журнал «Новини кіноекрану». Декан факультету дозволив здібному студенту не відвідувати перші пари. Леонід Череватенко познайомився з багатьма режисерами та акторами і після університету закінчив ще й Вищі сценарні курси в Москві. Там Череватенко, зокрема, ознайомився з шедеврами світового кіномистецтва, про які пересічний радянський глядач навіть не чув. Ставши дипломованим сценаристом, Леонід Череватенко не захотів залишитися в Москві і приїхав на Київську кіностудію ім. Олександра Довженка. Однак над митцем тяжіла підозра в націоналізмі. Років 15 трудового стажу Череватенка припадає на роботу в археологічних експедиціях. Він розкопував скіфські кургани з такими відомими українськими археологами, як Борис #Мозолевський, Віталій #Отрощенко та ін. У 42-річному віці Леонід Череватенко видав першу книжку своїх поезій – «Скіфський степ». Два роки по тому — поетичну збірку «Відкритий звук».
У творчому доробку Череватенка низка сценаріїв, за якими було знято фільми «Лицар Вася», «Канал», «Скляне щастя» тощо. Після проголошення Незалежності України Леонід Васильович написав сценарій історико-пригодницького фільму «Дорога на Січ». А за документальний фільм «Я камінь з Божої пращі» про одного з провідних діячів ОУН, археолога і поета Олега Ольжича, закатованого в німецько-фашистському концтаборі, режисер Аркадій Микульський і сценарист Леонід Череватенко в 2002 році були відзначені Національною премією України імені Т.Шевченка. За сценаріями Леоніда Череватенка також знято документальні фільми про Юрія Коцюбинського, Леоніда Первомайського, Сергія Бондарчука і заслуженого художника України, ірпінця Володимира Сидорука, екранізовано деякі оповідання Валер’яна Підмогильного.
Л.В.Череватенко — упорядник творів Є.Плужника, Ольжича, спогадів про Лукаша. Багато статей Леоніда Васильовича розкидано по різних виданнях і книгах. А телефон йому поставили тільки тоді, коли журналіст і поет Станіслав Бондаренко написав у газеті, що Шевченківський лауреат не має цього засобу зв’язку. Череватенко написав передмову до першої книги власних віршів ірпінця, перекладача Дмитра Паламарчука. Завдяки Череватенку до українського читача дійшли твори Багряного і Липи. З ініціативи Леоніда Череватенка в Ірпені було названо одну вулицю ім’ям Паламарчука.
В різний час Л.Череватенко керував Державним департаментом кінематографії і Київською організацією Національної спілки письменників України.
Остання книжка Леоніда Череватенка — збірка віршів «Закляте залізо» була відзначена премією «Українська книжка року».
Смерть обірвала роботу Леоніда Васильовича над підготовкою до видання 15-томного зібрання творів перекладача, поета і літературознавця Миколи Лукаша.
Анатолій #ЗБОРОВСЬКИЙ

24/06/2014

Тетяна #ЛЕВДАР: «Великий будинок — великі клопоти»
Колишній економіст, Тетяна Валеріївна зараз працює головою правління #ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків) житлового комплексу, що знаходиться в м. #Буча на Тарасівській. Немаленька будова справляє приємне враження. Чисто, охайно, зелені ще не дуже багато (будинок досить новий), але для зручності мешканців зроблено все, або майже все. На думку пані Тетяни це стало можливим, завдячуючи саме новій формі управління багатоквартирними будівлями — ОСББ. Саме про це й буде наше інтерв’ю.
— Що хорошого в ОСББ?
— Ми можемо витрачати кошти саме на те, що для нас найголовніше зараз (від ремонту покрівлі до проведення дитячих свят). Це по-перше. По-друге, мешканці будинку беруть у цьому активну участь. Не тільки в обговоренні нагального питання, а й в його вирішенні. Також спільна робота об’єднує людей, робить їх сусідами, а не байдужими квартирантами.
— Достатньо правової підтримки для діяльності?
— Уся діяльність ОСББ юридично оформлена, строго відповідає діючому законодавству. Проблем немає.
— Які стосунки з владою та її підприємствами?
— Коли виникає необхідність, ми звертаємося до комунальних підприємств, відмови ніколи не було. Правда стосунки такі: ми платимо — вони швидко й добросовісно виконують. Якщо говорити про владу у більш звичному контексті, то нам Буча подарувала кілька тренажерів. Дякуємо за це, адже у нас близько 300 дітей.
— Скільки мешканців будинку в ОСББ?
— З 213 квартир (близько тисячі мешканців) лише 20 формально не є членами. Люди, які в них живуть, є активними учасниками ОСББ, а повноцінними членами об’єднання вони стануть коли уладнають усі свої особисті юридичні проблеми.
— Були проблеми при організації ОСББ?
— Важко було зібрати збори, на яких було б не менше ніж 51 відсоток мешканців. Але в жовтні 2010 року ОСББ було створено (будинок введений у експлуатацію в 2009 році).
— Зараз є незадоволені?
— Самою формою самоуправління — ні. А ось рішеннями, які приймаються — так. Деяким не подобаються затрати на парковки та дороги, іншим — занадто велика увага дітям. Але невдоволення зникає з появою зручної доріжки, або красивого дитячого майданчика.
— Рішення ви приймаєте одноосібно, як голова правління?
— До 10 тисяч гривень — моя компетенція, на більшу суму скликається правління, або проводиться опитування усіх мешканців.
— Окрім вас, хто ще працює?
— Я не тільки голова, але й бухгалтер. Також члени ОСББ утримують двірника та електрика, є угода з паспортисткою, вона працює по суботах.
— Кому люди платять за газ, воду, тепло тощо?
— Рахунки за воду, опалення, квартплату виставляються ОСББ, усі інші — безпосередніми постачальниками послуг. За електрику, наприклад, наші мешканці платять залізниці.
— Чи можете ви якось впливати на постачальників послуг?
— Як можна вплинути на енергетиків? Ніяк. А ось того, хто буде вивозити сміття, можна вибрати. Що ми й зробили, і дуже цим задоволені. Сміття не просто вивозиться, а повністю переробляється, що для довкілля — спасіння.
— Яке ставлення до ОСББ з боку людей?
— Загалом хороше. Найголовніше те, що з питаннями не треба йти до якогось ЖЕКу з невідомими годинами прийому, а просто спуститися з поверху вниз, зайти в офіс ОСББ і поговорити з людьми, яких ти бачиш щоденно і добре знаєш.
— Ваша робота напряму пов’язана з людьми, а це не завжди приємно. Бажання її змінити не виникало?
— Так, без конфліктів не буває. Але, зазвичай, порозумітися завжди вдається. Інша справа, коли я бачу байдужість людей самих до себе, до власного дому, до довкілля. Це мене виводить з рівноваги, і тоді, дійсно, хочеться цю роботу полишити. Але до такого справа ще не дійшла.
— Дякую.
Спілкувався Сергій ІВАНОВ

P.S. По закінченню розмови я обдивився уважніше господарство Тетяна Валеріївни. Коробки при вході в офіс виявилися наповненими відпрацьованими батарейками та люмінісцентними лампами. Пані Левдар за власною ініціативою збирає їх, та передає на утилізацію. В підвалі, куди ми спустилися, було сухо та чисто, труби та інші елементи були пофарбовані та теплоізольовані. Недоліки, які виявилися в процесі експлуатації, ОСББ власноруч виправило. Так, коліна труб каналізації, які забивалися, були замінені на менш круті, що ліквідувало затори. А найбільше мене вразили сміттєві контейнери, які ви бачите на фото. Вони лише ззовні такі маленькі. Насправді вони розраховані на п’ять тонн сміття кожний, і розміщуються в землі! Їх кришки такі надійні, що зовсім відсутній неприємний запах.

24/06/2014

Пожежа ледь не сталася. #Ірпінь
27 квітня, в неділю, активісти Правого сектора, не запитуючи ні в кого дозволу, повісили на двох вікнах Ірпінського історико-краєзнавчого музею великі банери з написами: «Правий сектор» і «24 сотня». Потім мені пояснили: «Ці банери показують всім, що в Ірпені за порядком пильнує ». Сказали, що це особливо потрібно, бо в Михайлівці-Рубежівці, розташованій біля Ворзеля, невідомі обстріляли з автоматів маршрутку.
Однак вже на четвертий день банери довелося зняти, тому що їх намагалися спалити. Про що думали палії? Адже вогонь крізь вікна міг проникнути в музей, і колекція експонатів, дбайливо зібрана вчителем-інвалідом О.М.Передерієм спільно з учнями і потім поповнена нашими краянами, могла б згоріти! А за музеєм - управління Пенсійного фонду, яке вогонь теж міг спопелити! А над нами вісім поверхів квартир. Хтозна, яких бід могла завдати пожежа. На щастя, банери виготовлені із важкозаймистого матеріалу. Вогонь на них згас сам. Але музейний фасад (ще й року не минуло після того, як його гарно відремонтували коштом бюджету) забруднений.
Хочеться вірити, що хуліганили не ірпінці. А нам усім треба пильнувати, щоб у нашому краю не було вчинено якоїсь диверсії.
Анатолій #ЗБОРОВСЬКИЙ, директор Ірпінського історико-
краєзнавчого музею

24/06/2014

8 Травня — День пам’яті жертв Другої світової війни.
На вересень 1939 року, коли розпочалась Друга світова війна, українці де-факто не мали власної держави і опинились затиснуті між двох, на той час не ворогуючих, тоталітарних режимів — СРСР та Німеччини. Згодом, коли між ними розпочалась війна, Україна стала об’єктом зазіхань обох окупантів, і не була самостійною силою, що могла відстоювати інтереси власного народу. У висновку мала місце перемога одного режиму над іншим, але не перемога України.
Для нас Друга світова розпочалась у 1939 р. з окупації незалежної Карпатської України та тривала до середини 1950-х років, доки підпілля чинило спротив радянському режиму. Тому трактування Другої світової війни як «Великої Вітчизняної» для українців є некоректним і являється рудиментом ідеологічних штампів.
Радянська та минула українська влада нав’язували ототожнення подвигу вояків з подвигом тоталітарного режиму. Але переважна більшість наших дідів у цій війні захищали свої домівки та рідних, а не воювали за комуністичний лад та його верхівку.
Акт про капітуляцію нацистської Німеччини підписано 8 травня, о 23:43 за київським часом, а тому прив’язка дати 9 травня до цього акта є безпідставною, та й святкувати нема чого.
Абсолютна більшість країн учасниць Другої світової у травні не святкують, а саме вшановують пам’ять загиблих. І українцям, яких найбільше полягло в часи війни, варто берегти історичну пам’ять і закладати традицію вшанування, а не святкування чиєїсь перемоги.
Іван ЛИСЕНКО, керівник Бучанського штабу кандидата в Президенти України Петра #Порошенко

23/06/2014

Міста України зробили вибір
Звичайно, подібний заголовок дещо перебільшений, але Асоціація міст України, про яку мова, є певним відображенням справжнього життя сіл, міст та містечок держави.
Асоціація міст України (в подальшому — #АМУ) заснована в червні 1992 року, і на той час до її складу входило 35 міст. На міжрегіональній нараді керівників міських рад, що відбулася тоді в Дніпропетровську, було визначено основну мету діяльності Асоціації — підтримка курсу ринкових перетворень, розширення горизонтальних зв’язків між містами на грунті економічного співробітництва, захист законних прав та інтересів членів Асоціації в органах влади та управління, взаємодія з владними структурами і громадськими об’єднаннями в справі перетворення України на країну з соціально орієнтованою ринковою економікою. Сьогодні Асоціація міст України об’єднує 557 міст, селищ і сіл, в яких проживає понад 80% населення України.
АМУ є потужною організацією, що довела свою спроможність захищати інтереси місцевого самоврядування на національному та європейському рівнях.
Протягом років своєї діяльності АМУ бере активну участь у формуванні законодавчої бази місцевого самоврядування, реформуванні бюджетної політики та міжбюджетних відносин, надає інформаційну, організаційну та консультативну допомогу своїм членам, опікується проблемою підготовки і перепідготовки муніципальних кадрів, налагоджує міжнародні побратимські зв‘язки між містами.
Зрозуміло, що чим кращі стосунки АМУ з керівництвом країни, тим вагоміші результати її роботи. Сьогодні, коли відбувається переформатування влади, кожен українець та кожна громадська організація має визначитися у виборі майбутньої влади. Асоціація вже зробила свій вибір — майбутнім президентом вона бачить Петра #Порошенка.
Про це було заявлено на засіданні Правління АМУ 29 квітня 2014 року, на якому був присутній кандидат. Сторони обговорили умови співпраці і підписали декларацію про підтримку реформування місцевого самоврядування. Зокрема в ній зафіксовано, що:
1. Кандидат у Президенти України #Порошенко П.О. після обрання на посаду Президента України забезпечить виконання завдань, спрямованих на розвиток місцевого самоврядування, а саме:
1) реалізація Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні;
2) зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування шляхом:
— збільшення частки власних доходів у загальних доходах місцевих бюджетів;
— забезпечення місцевих бюджетів коштами для здійснення видатків на виконання делегованих повноважень;
— удосконалення казначейського обслуговування місцевих бюджетів;
— оптимізація процедур бюджетного планування:
3) створення законодавчих передумов для ефективного функціонування житлово-комунальної інфраструктури територіальних громад, підвищення якості комунальних послуг.
2. Асоціація міст України всіляко підтримуватиме та сприятиме реалізації повноважень Президента України, спрямованих на виконання вищезазначених завдань.
Від нашого регіону таке рішення підтримали Анатолій #Федорук, голова Київського регіонального відділення АМУ, та його виконавчий директор Гаррі #Мартін, колишній міський голова Ірпеня. Анатолій Петрович погодився відповісти на деякі запитання стосовно цього.
— Зараз особливий час?
— Так, нинішня влада не тільки декларує зміни в місцевому самоврядуванні, але й робить рішучі кроки у цьому напрямку. Впевнений, 2014 рік стане вирішальним.
— Про самоврядування говориться роками...
— Але реального, дієвого механізму немає. Чого вартий лише інститут казначейства, коли зароблені кошти вилучаються в центр, а потім нешвидко і не у повному обсязі повертаються назад. Для оперативного управління територіальною громадою цього замало. А вже про серйозні проблеми та проекти і говорити нічого. Тобто, без дозволу згори нічого не зробиш.
— Попередня влада ігнорувала місцеве самоврядування?
— На словах ні. Особливо великі обіцянки дати свободу громадам давалися під час виборчих кампаній. Потім усе забувалося. Наведу приклад. На одній із зустрічей з тодішнім Прем’єр-міністром хтось із селищних голів поскаржився, що у нього навіть трактора немає, щоб зорати город старенькій одинокій бабці. Реакція була миттєвою: виділити усім селам по трактору. Хіба це системне рішення, а не взірець ручного управління державою?
— Тепер уже буде інакше?
— Я у це вірю. По-перше, я про це вже говорив, відбулися кардинальні зміни у суспільстві. По-друге, Петро Порошенко, якого ми підтримуємо, завжди був послідовний щодо передачі максимальних повноважень місцевим громадам. Вірю, що у якості Президента України, він зможе втілити задумане в життя.
— Дякую.
Спілкувався Сергій ІВАНОВ
Використані матеріали http://auc.org.ua/

завершилась інформаційно-пізнавальна акція Представництва ЄС в Україні

23/06/2014

Перезахоронення останків воїнів і кримські священики.
4 травня в Спасо-Преображенському монастирі, що біля хутора #Петрівськ Вишгородського району на Київщині, відбулося з воїнськими почестями і за православним обрядом перезахоронення останків 75 радянських бійців. Тут у 1943 році був Ясногородський плацдарм. Урочище сім разів переходило з рук у руки. Не всі загиблі солдати були поховані належним чином. Щороку пошуківці знаходять в цьому районі останки воїнів і перезахоронюють їх.
На нинішнє перезахоронення приїхала група людей із Києва на двох автобусах. У низці садиб і навіть на крамниці Петрівська майоріли прапори України.
В монастирі влаштовано меморіал. Пошуківцям, зокрема нашому земляку командиру спеціалізованої пошукової групи імені отамана Орлика Володимиру Короті, було вручено подячні грамоти Вишгородської райдержадміністрації.
Раптом було оголошено, що на урочистості прибули православні священики із Криму і слово надається одному з них. Кримський священик сказав коротко: « #СлаваУкраїні!»
Кримських священиків було двоє. Один із них в українській вишитій сорочці. Поруч з натільним хрестиком у нього був жетон із тризубом. Я попрохав їх дати інтерв’ю для газети про становище в Криму. Священики погодилися, але просили їхніх імен не називати і не фотографувати. Обидва отці із Московського патріархату, але уточнюють, що їхню конфесію слід називати Українська православна церква Київської митрополії. Говорять, що і в Росії більше половини священиків — українці. Ми розмовляли російською мовою.
— Якими були настрої жителів Криму до окупації?
— Раніше люди терпимо ставилися до всіх, незалежно від їхніх поглядів, конфесії і національності.
— Коли відбулися зміни?
— В Севастополі базується Чорноморський #флот Росії. Там завжди велася російська пропаганда. А коли в Криму з’явилися зелені чоловічки, росіяни почали говорити: «Буде Росія, і все буде добре». Навіть українці теж. Один хвалився, що його дід воював в #УПА і називав себе бандерівцем. А коли прийшли російські військовики, то він бігав спільно з іншими блокувати українську військову частину.
— Які настрої зараз?
— Варто сказати щось хороше про Україну і тебе називають бандерою, майданутим та ще й матюкають. Поширюють чутки, що на #Майдані люди були під впливом наркотиків. Наприклад, така вигадка: в кримську лікарню привезли жінку, якій стало зле. Лікарі їй сказали: «Жіночко, та ви наркоманка зі стажем». Хвора згадала, що була на Майдані, де й харчувалася. Мовляв, там у їжу додавали наркотики. (Відразу зазначу, що багато ірпінців були на Майдані. Тому для нас таку нісенітницю не треба навіть спростовувати). Членів «Свободи» й інших українських організацій викликають у міліцію. Мені теж погрожують таким викликом. Парафіяни запитують мене: «Коли ми будемо Російською православною церквою?» Я їм відповідаю: «Що вас не влаштовує? Патріарха Кирила ми поминаємо» — «Так, але, щоб не поминати митрополита київського». Я запитую у парафіян, коли вони приїхали в Крим? Один у 1957 році, інший у 1960 і т.д. Однак вони говорять: «Я росіянин, я живу тут, значить, тут Росія». Але ж у Криму є корінне населення — кримські татари, караїми, кримчаки.
— Яке економічне і політичне становище Криму?
— Вийти на демонстрацію з гаслами, які не співпадають з думкою влади, вже не можна. Асортимент товарів зменшився. Ціни виросли. Із Краснодарського краю приїздять і автомобілями вивозять харчі. Оголошено, що нинішнього року посівної кампанії не буде. Води з України #Крим не отримує з вини російської влади. Путін хоче, щоб люди залишали Крим.
— А я здивувався, коли Путін, замість того, щоб закликати росіян їхати на відпочинок у Крим, заявив, що він не радить цього робити, бо санітарний стан кримських пляжів поганий. Сказав, що шахтарі Донбасу вихилять по півсклянки, то їм байдуже, в якому стані пляж.
— Так, вже зрозуміло, що курортний сезон зірвано. Крим було передано Україні з економічних причин. Тепер він стає тягарем для російської економіки.
— Які перспективи Криму?
— Якщо везти товари із Росії, то вони коштуватимуть дорожче, ніж українські. Говорять про будівництво моста і водогону через Керченську протоку. Але Росія не має досвіду будівництва подібних споруд. Іноземні компанії відмовляться, оскільки світ визнав Крим окупованим. Путін сподівався захопити південь і схід України. Але там ситуація інша. #Путін своєю політикою добився, що #Росія опинилась в ізоляції від світу. В Криму вже теж починають по-іншому дивитися на анексію півострова. Восени погляди жителів Криму зміняться. Рано чи пізно Крим повернеться до України.
Анатолій #ЗБОРОВСЬКИЙ