31/05/2026
«Я пережив три етапи війни, два поранення і не втратив жодної позиції»
Микола — командир роти, яка тримає Степногірськ. Сам він провів там на позиціях понад 140 діб. Але його власна війна почалася ще в лютому 2022 року.
«Я добре заробляв на будівництві та ремонті нерухомості. Мені було що втрачати. Але коли побачив, з якою швидкістю російські колони просувалися в перші дні повномасштабного вторгнення, зрозумів: якщо їх не зупинити, мені буде ніде будувати».
За плечима Миколи був досвід служби в прикордонних військах. Та зустріч із великою війною виявилася непростою навіть для нього.
«У перший день, коли ми зайняли позиції, потрапили під шалений мінометний обстріл. У нас були автомати, лопати, щоб викопати собі хоч якесь укриття, і шматок чорної плівки, щоб накрити вириту яму».
Перші місяці війни він згадує як суцільний хаос. Тисячі цивільних людей опинилися в реальному бою й водночас змогли зупинити ворога на Донеччині.
«Уже на другий день у нас були поранені, а потім і загиблі. Ми зрозуміли, що це справжня війна і тут є смерть. Але бойовий дух був настільки високий, що ми відчували себе щитом України».
Перше поранення Микола отримав у 2023 році. Після бою, в якому вдалося втримати відбиту у ворога лісосмугу, автомобіль, яким бійці поверталися з позицій, підірвався на протитанковій міні.
«Я тоді на вісім місяців вибув зі служби. Водія вибухом викинуло через двері. Ми й досі воюємо разом».
Повернувшись після лікування, він побачив уже іншу війну. Якщо раніше головну загрозу становили артилерія та міномети, то тепер небо заполонили дрони зі скидами. Від одного з них Микола отримав друге поранення.
А після переведення бригади на Запорізький напрямок почався третій етап війни — етап домінування безпілотників.
«Нам доводиться постійно вчитися. Знання 2022-го вже не працюють. Знання 2024-го теж швидко застарівають. Сучасна тактика враховує, що після демаскування перший дрон виб'є двері, другий вибухне всередині, а третій полетить добивати. Попри це ми не втратили жодної позиції — ні коли нас накривала артилерія, ні коли дрони почали літати роями».
Із позицій у Степногірську Микола вийшов посеред зими. Тепер його головне завдання — забезпечити хлопців, які залишилися там, усім необхідним. За допомогою вантажних дронів на позиції доставляють воду, їжу, ліки та засоби зв'язку.
Він хоче, щоб його бійці повернулися до своїх побратимів і родин живими.
Сам Микола теж мріє повернутися додому — до дружини і доньки, яка за час його служби закінчила школу та вступила до університету.
«Став мріяти про власний будинок із садом і городом. Колись дружина казала про таке, а я відповідав: ніколи. А тепер мрію. Але реалізувати це можна лише тоді, коли захистимо цю землю».
А поки Микола мріє про гарну погоду. Щоб був туман, дощ, і пориви вітру. Тоді хлопців з його роти зможуть вийти на ротацію і це буде головним святом вже сьогодні.
#ПростіЛюдиНепростаРобота
#ЗахистиСвоєЗапоріжжя
