08/04/2026
Умови воєнного стану суттєво змінюють не лише безпекову ситуацію в країні, а й підходи до правосуддя. Одним із показових прикладів оперативного реагування судової системи стала справа, розглянута головуючою суддею Тетяною КОМПЛЄКТОВОЮ щодо громадянина рф М., якого обвинувачували у виправдовуванні збройної агресії проти України. Хронологія розгляду справи демонструє швидкий для кримінального процесу темп:
• 3 березня 2026 року - обвинувальний акт надійшов до суду
• 4 березня 2026 року - суд призначив підготовче засідання
• 17 березня 2026 року - справа призначена до судового розгляду
• 2 квітня 2026 року - ухвалено вирок
Таким чином, від моменту надходження обвинувального акта до винесення вироку минуло менше одного місяця. Відповідні процесуальні рішення підтверджені матеріалами суду.
Справу розглядали за статтею 436-2 Кримінального кодексу України - виправдовування, визнання правомірною або заперечення збройної агресії РФ проти України. За даними суду, обвинувачений М. систематично розміщував у соціальних мережах (зокрема в Telegram) коментарі, які виправдовували агресію РФ, поширювали проросійські наративи та дискредитували Україну та її союзників
Умови повномасштабної війни формують нову правову реальність: інформаційна безпека стає складовою національної безпеки, пропаганда агресора прирівнюється до загроз державності, а судова система демонструє підвищену оперативність у справах, пов’язаних з агресією РФ.
Фактично, йдеться не лише про кримінальне правопорушення, а про елемент гібридної війни, де інформаційний вплив може мати не менші наслідки, ніж фізичні дії. Під час судового розгляду обвинувачений повністю визнав вину, пояснив свої дії впливом російської пропаганди, заявив про зміну позиції після спілкування з українськими військовими та підтвердив підтримку ЗСУ (зокрема фінансову допомогу).
Ці обставини суд визнав такими, що пом’якшують покарання. Суд визнав М. винним та призначив 5 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки. Судом застосовано спеціальну конфіскацію (мобільного телефону як знаряддя злочину), покладено обов’язки контролю з боку пробації та встановлено обмеження громадянину М. на виїзд за кордон.
Цікавим елементом вироку стало зобов’язання обвинуваченого прочитати низку книг про війну та історію України, як інструмент ресоціалізації.
Ця справа є показовою з кількох причин:
1. Оперативність правосуддя: менше місяця на повний цикл розгляду - сигнал про здатність судової системи діяти швидко в умовах війни.
2. Баланс покарання: суд поєднав сувору кваліфікацію (тяжкий злочин) із гуманізацією (врахування каяття та поведінки).
3. Нові підходи до виправлення:вирок містить не лише каральні, а й виховні елементи.
4. Фокус на інформаційній безпеці: суд прямо реагує на загрози інформаційного характеру як частину війни.
Розгляд справи щодо громадянина М. демонструє, що в умовах воєнного стану правосуддя в Україні адаптується до нових викликів. Швидкість розгляду, принциповість у кваліфікації дій та водночас індивідуалізація покарання свідчать про формування нової судової практики, де інформаційні злочини розглядаються як частина ширшого контексту протидії агресії.
Це не лише юридичний процес, а й сигнал суспільству: виправдовування війни проти України не залишається без реакції держави, навіть у публічному просторі та цифровому середовищі.
