28/05/2026
"На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь... Це вогонь у кузні мойого батька . І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя",- Іван Франко.
28 травня 1916 року відійшов у Вічність Іван Якович Франко — видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), доктор габілітований (1895), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906).
Якби я хотіла, щоб дитина, прочитавши про Івана Франка, офігіла і захотіла прочитати його твори, то написала б так:
Іван Франко – це супергерой з розумовими надздібностями і феноменальною пам’яттю з королівства Галичини і Володимирії (сучасна Львівщина і Франківщина). Мікс геніальності і фантастичної працездатності.
Перший український професійний письменник, який заробляв літературною діяльністю дуже немалі гроші, а почав з того, що ще в дитинстві сам в себе інвестував – в свою освіту і розум. Спочатку звичайна початкова школа, потім школа з німецькою мовою викладання, далі гімназія з польськомовним викладанням. В 9 років помер батько.
Малий вчився так, щоб знань вистачило підробляти репетиторством, а на зароблені гроші купував книжки, читав, вчився, заробляв і т.д. Зрештою ще юнаком зібрав фантастичну бібліотеку українських і європейських авторів, став ходячою енциклопедією і фінансово незалежним красунчиком.
Друзі-гімназисти розказували, що Франко після годинної лекції вчителя міг дослівно її переказати. Знав напам’ять всього товстелезного Кобзаря, домашку з польської робив у віршах, почав писати свої вірші, прозу і історичні драми, перекладав Гомера і Софокла. В 15 перекладав Гомера і Софокла! В 15. Гомера і Софокла. Без гугл-перекладача. (Шо ви робили в 15? Я, наприклад, щовечора оплакувала Цоя під під’їздом і мені тоді точно було не до Софокла). Дівчатам Іван подобався.
Підлітком, коли за гроші «підтягував» сина священника, закохався в його доньку. Ольга Рошкевич. Роман був взаємний і тривав досить довго. Франко запропонував Ользі вийти за нього, але коли батько нарешті дав згоду, Івана як назло посадили в тюрму «за участь у таємній організації» і батько передумав.
Далі були ще жінки, університети і арешти за громадську і політичну діяльність. Інтелектуальний рок-н-ролльщик.Ще два сильних кохання. Три універи: Львівський, Чернівецький, Віденський. У Віденському захистився на доктора філософії. Ще два арешти.
Франко знав 14 (ЧОТИРНАДЦЯТЬ!!!) мов на рівні перекладача. Переклав Гомера, Платона, Шекспіра, Діккенса, Золя, Гюго, Флобера, Гете, Твена, Сервантеса, Алігієрі і ще довгий вражаючий список авторів світової класики і античної літератури.Письменник, поет, драматург, перекладач, критик, політик, історик, мистецтвознавець, економіст, доктор філософії, ГЕНІЙ.
Ще й до всього мав ідеальний слух і прекрасний голос – Микола Лисенко писав музику з його співу.
Друге кохання – Юзефа Дзвонковська. Взаємне і трагічне. Юзефа відмовила у шлюбі, бо мала смертельний на той час діагноз – туберкульоз.Третє – Целіна Журовська -«женщина чи звір». Цинічна і холодна. Франко присвятив їй вірші у збірці «Зів’яле листя», але вона їх навіть не читала. Правда згодом їй зачитали вірші-присвяти, і Целіна зауважила, що найбільше в тих віршах їй запам‘ятався опис квартири, бо він нагадував їй квартиру, яку вона мала на вулиці Вронських у Львові.
Одружився з Ольгою Хоружинською. Ольга народила трьох синів і доньку. Франко для сім’ї побудував великий будинок у Львові. Родина Франків щоліта виїжджала на відпочинок на Гуцульщину у компанії Лесі Українки, Михайла Грушевького, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського – норм компанія!)Прожив 60 років. Поліартрит спочатку паралізував руки.
Залишив по собі 100 томів власних творів українською, польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами. Номінант на Нобелівську премію. Займав 4-те місце серед номінантів, але помер в рік проголошення лавреата (Ромена Ролана, до речі), тому був виключений зі списку.
Перед смертю покликав священника на сповідь, але вигнав його до біса «за нетактовність», так і не сповідавшись. Все. Про твори жодного слова. Їх треба читати. Хоча б для того, щоб не ржати зі слова «побіда» під час перегляду «голлівудського» кіно «Захар Беркут».
Автор: Natasha Kulbachuk
Ілюстрація: Mykola Prystash
