24/05/2026
ІСТОРІЯ СПІВРОБІТНИЦІ ХЕРСОНСЬКОГО СІЗО ТЕТЯНИ ДМИТРЕНКО, ЯКУ ВБИЛИ російські СНАРЯДИ / THE STORY OF TETIANA DMYTRENKO, AN EMPLOYEE OF THE KHERSON PRE-TRIAL DETENTION CENTRE, WHO WAS KILLED BY russian SHELLING
ІСТОРІЯ СПІВРОБІТНИЦІ ХЕРСОНСЬКОГО СІЗО ТЕТЯНИ ДМИТРЕНКО, ЯКУ ВБИЛИ російські СНАРЯДИ / THE STORY OF TETIANA DMYTRENKO, AN EMPLOYEE OF THE KHERSON PRE-TRIAL DETENTION CENTRE, WHO WAS KILLED BY russian SHELLING
Тетяна Дмитренко понад 30 років життя залишалася вірною обраній ще у молодості стезі – працювати у пенітенціарній системі. Так само – аж до моменту трагічної загибелі влітку минулого року – Тетяна Вікторівна була вірною рідній державі. Зі своєю мамою стійко пережила важкі 9 місяців російської окупації Херсону, і щойно Сили оборони України звільнили місто від військ агресора, як жінка повернулася до праці у слідчому ізоляторі, – понівеченому і пограбованому рашистами.
Херсонка все робила, аби якісно виконати доручену їй службою важливу місію, яку підло перервали ворожі снаряди, що влучили по території СІЗО ранком 2 липня 2024-го, ставши фатальними для 53-літньої завідувачки канцелярії ізолятора. Патріотку ховали у вишиванці, адже вона їх просто обожнювала й мала справжню колекцію.
Примітно, що в радянську добу Тетяна навчалася в українській школі в Білозерці – передмісті Херсону. Вона трішки попрацювала на заводі, бо твердо ще не знала, чи справді хоче здобувати вищу освіту. І якось їй запропонували роботу у кримінально-виконавчій системі – місцевому СІЗО, де звільнилося місце друкарки. Дівчина наважилася спробувати, закінчила курси стенографії. Проте в установі її одразу завантажили й іншим функціоналом діловода. Але вона не скаржилася, прагнула бути сумлінною та старанною.
Та згодом таки зрозуміла: аби реалізувати власні амбіції і мрії, варто сісти за студентську парту. І в майже 40 років вступила до Херсонського державного аграрно-економічного університету на факультет природокористування, причому на стаціонар! Довелося вчитися, не кидаючи зовсім роботи: треба було дбати й про сина Сашка, котрий ставав дорослим. Практично водночас з ним стала студенткою. До всього, Тетяну Вікторівну обрали старостою групи, що лише спонукало успішно навчатися у виші.
«Певний час ми жили утрьох – я, Таня, і Сашко, який вчився в школі, а потім поїхав у Київ. Особисте життя в доньки не надто склалося, попри її чудовий характер і те, що вона ідеальна господиня. Як на мене, надто прагнула догодити партнерові, що так і не викликало особливої взаємності», – окреслює деякі нюанси буття дочки її мама Любов Михайлівна.
Тетяна Вікторівна очевидно мала певні ознаки перфекціонізму, прагнучи у всьому довершеності. Її син Олександр розповідає: мама вирізнялася емоційністю, близько до серця брала перипетії робочих ситуацій, переймаючись за те, аби все рухалося у правильному напрямку. І не на жарт переживала, коли у роботі ставалася якась халепа.
Окупація – найдраматичніша сторінка у житті херсонців, які виживали як могли, допомагаючи один одному.
«Ми не чекали тих орків, але й не планували нікуди тікати. Тетяна одразу звільнилася з СІЗО, бо не збиралася працювати на ворога. На літо удвох перебралися до дачі подруги на Дніпрі. З берега з дочкою ловили рибу. Деколи, зазвичай зранку, там пропливали на невеликих баржах російські військові, певно буряти. Причалювали і перевіряли, хто тут мешкає. Слава Богу, нас не зачіпали. На дачі деякі овочі самі вирощували, дещо «пташили» в сусідів, які виїхали й не доглядали за городами. Готувалися до зими, заготовляли дрова на випадок, якби довелося пересидіти тут холоди. Так дотягли до глибокої осені. Росіяни гадали, що прийшли назавжди, проте, дякуючи ЗСУ, їх прогнали. Щоправда, окупанти варварськи вивезли все, що могли нав'ючити на себе. От, із СІЗО спіонерили офісну техніку, документи, багато що поламали», – згадує темні часи пані Любов.
Уже навесні 2023-го Тетяна від колег почула: установа відновлює діяльність, хоч і в контексті припинення роботи. Оскільки вона мала вищу освіту, її призначили керувати канцелярією та залучили в ролі членкині комісії з ліквідації Херсонського слідчого ізолятора.
Пані Тетяні повністю зануритися у відносно нову для себе діяльність посприяли колеги і мама, які вселили надію, що зможе опанувати і цю роботу. Так і вийшло. Причому вона не припинила волонтерити, зокрема, в’язати шкарпетки для військових ЗСУ та допомагати з продуктами нужденним.
Установу ворог вкривав артилерійським вогнем далеко не вперше. Дмитренко розуміла небезпеку, бачила наслідки влучань, але збирала волю і йшла на роботу. Найпевніше вірила, що з нею все буде гаразд.
«Я тоді телефонувала дочці на обидва її номери. Але вони мовчали. Та ось подзвонив онук Сашко з Києва, якому херсонські поліцейські повідомили про трагедію. Таня саме вийшла у двір СІЗО й прямувала по службовим справам, як почався обстріл… Вона так любила Україну. На роботі активно долучалася до патріотичних акцій. А серед найулюбленіших її свят – День української вишиванки. Дочка полюбляла фотографуватися у національному вбранні, часто із колежанками у наші важливі свята. Недаремне її останнє прижиттєве фото – у вишиванці. Дочка зробила його на роботі, коли відзначали День Конституції України. А за чотири дні вона загинула», – згадує трагічні події літа 2024-го її матуся.
Про історію патріотки з Херсона
Тетяни Дмитренко докладніше читайте за посиланням👇
https://kvs.gov.ua/new/note/17264/
________________________________
For more than 30 years, Tetiana Dmytrenko remained devoted to the path she had chosen in her youth – serving in the penitentiary system. Likewise, until the moment of her tragic death last summer, Tetiana Viktorivna remained loyal to her homeland. Together with her mother, she endured the difficult nine months of the russian occupation of Kherson, and as soon as the Ukrainian Defence Forces liberated the city from the aggressor’s troops, she returned to work at the pre-trial detention centre – devastated and looted by russian forces.
The Kherson native did everything possible to fulfil the important mission entrusted to her by her service. However, this mission was cruelly cut short by enemy shelling that struck the territory of the detention centre on the morning of July 2, 2024, claiming the life of the 53-year-old head of the registry office. The patriot was laid to rest wearing an embroidered shirt, as she deeply loved vyshyvankas and had a true collection of them.
