12/09/2026
🎶 ПІСНЯ, ЩО НЕ ЗНАЄ ВІКУ
Історія хору ветеранів Новограда-Волинського – Звягеля
Є в історії кожного міста люди, чиї імена не завжди написані на пам’ятниках і меморіальних дошках. Але їх можна почути – у пісні. Саме такою піснею вже понад чотири десятиліття звучить історія хору ветеранів Новограда-Волинського – Звягеля, нині відомого як народний аматорський хор ветеранів «Осіннє золото».
Це історія не лише про музику, це історія про людей. Про тих, хто пройшов Другу світову війну, пережив важкі повоєнні роки, працював, виховував дітей, будував місто, а потім, маючи вже поважний вік, знову виходив на сцену – співати.
🌿 ПОЧАТОК – 1982 РІК
Історія колективу розпочалася 1982 року. Саме тоді у Новограді-Волинському було організовано хор ветеранів. А перші сторінки його біографії пов’язані з Гарнізонним Будинком офіцерів. 12 вересня 1982 року місцеве радіо повідомило про створення нового колективу. Почалися репетиції, формування складу, пошук репертуару. І невдовзі відбувся перший виступ.
Серед перших солістів називали Івана Шевлю та Григорія Мазура. А далі були роки творчої роботи, виступів, репетицій, нових пісень і нових друзів. Слухачі сприймали виступи хору надзвичайно тепло, адже репертуар добирався дуже прискіпливо й вимогливо, а репетиції тривали «до сьомого поту».
Поступово змінювався склад колективу. Та незмінним залишалося головне – пісня і дружба, адже у хорі співали люди, яких об’єднувала не тільки любов до музики – багато з них разом пройшли найтяжчі випробування ХХ століття. Серед учасників різних років згадуються Марія Строганова, Антоніна Шеленіна, Іван Толстіков, Захар Лейбовський, Лідія Рафальська, Євгенія Халова, Рахім Агільбаєв, Микола Куртов, Григорій Кравченко, Сергій Пугачов та інші. Для кожного з них була своя війна. Своя пам’ять. І, можливо, саме тому, коли вони ставали поруч на сцені, це був уже не просто хор.
🍂 ВІД «ХОРУ ВЕТЕРАНІВ» ДО «ОСІННЬОГО ЗОЛОТА»
З роками змінювалася назва, склад, керівники, змінювалися покоління. Але хор жив. Згодом його діяльність пов’язалася з Палацом культури імені Лесі Українки, а колектив отримав назву «Осіннє золото». І ця назва виявилася напрочуд влучною. Бо золото – це не про вік. Це про досвід, мудрість та тепло, яке людина здатна подарувати іншим. Нові покоління учасників продовжили традицію своїх попередників.
У 1990-х роках хор переживав новий етап свого творчого життя. Його художнім керівником стала Надія Чехова – людина, яка вкладала у колектив не лише професійні знання, а й частинку душі. Поруч із нею залишався Петро Фатенко – відомий у місті співак, один із тих, хто стояв біля витоків створення хору. Для нього цей колектив був не просто місцем, де звучала пісня, а справою, якій він віддав багато років. Його голос, талант і відданість залишили помітний слід в історії «Осіннього золота» та в пам’яті тих, хто співав поруч із ним.
Вже під професійним керівництвом заслуженого працівника культури України Миколи Куркача хор «Осіннє золото» здобував визнання на обласному рівні. У 2011 році колектив посів третє місце серед хорових колективів Житомирської області. У 2016 році «Осіннє золото» стало переможцем обласного фестивалю ветеранських колективів. Наступного, 2017 року, хор знову виборов перше місце – цього разу на обласному фестивалі військово-патріотичної пісні «Перемога одна на всіх».
Пам’ятним для «Осіннього золота» став 2015 рік, коли колективу присвоїли почесне звання «народний» – визнання його багаторічної творчої праці, високої виконавської майстерності та відданості хоровому мистецтву.
У 2022 році, відзначаючи 40-річчя, хор отримав Грамоту Новоград-Волинської міської ради та Подяку міського голови. Ці відзнаки стали знаком пошани за багаторічну творчу діяльність і вагомий внесок у культурне життя громади.
💛 ПІСНЯ, ЯКА ЗАЛИШАЄТЬСЯ
Сорок чотири роки – це два людських покоління. За цей час виросли діти й онуки перших хористів. Змінився Новоград-Волинський. Місто стало Звягелем. Змінилася країна. Але хор продовжує співати. І сьогодні це вже не тільки хор ветеранів. Це жива традиція, яка передається далі.
І поки звучить «Осіннє золото», у ньому живуть голоси тих, хто створював цей хор у далекому 1982 році, хто співав на його перших концертах, хто збирався на репетиції, хто виходив на сцену у 1980-х, 1990-х, 2000-х… – всіх тих, хто вже не може заспівати разом із нами. Але кого ми можемо пам’ятати. І нехай ще довго звучить ця пісня над Звягелем. Бо поки звучить пісня – живе пам’ять.
