21/05/2026
“Рукотвори з-за ґрат”
Виставка особистих речей політв’язнів з фондів Національного музею-меморіалу “Тюрма на Лонцького”
Пам’ятки, створені свого часу політув’язненими жінками у виняткових умовах радянських тюрем і таборів, складають унікальну виставку, розгорнуту у стінах колишньої тюрми до Дня вишиванки.
Серед експонованого: хустинки, серветки, мережки, закладки до книжок, комірці, пошивки, вишиті ікони та вервиці. Вони дійшли до нашого часу із колишнього жахіття табірного повсякдення, незважаючи на численні обшуки. Адже особисті речі та предмети релігійного призначення в’язням було заборонено мати. Усе це, в тому числі й натільні хрестики, у них вилучали ще при етапуванні до місць позбавлення волі. Попри те десятки тисяч українок, засуджених за політичними звинуваченнями до тривалого ув’язнення у тюрмах і таборах ГУЛАГу, не зважаючи на голод, холод, виснажливу працю і хвороби, продовжували творити, утверджуючи власні національні й релігійні переконання та нескореність.
Християнська віра була невід’ємною складовою світогляду, релігійна ідентичність становила значущу частину особистості, а релігійні практики були важливим елементом звичного повсякдення. Усе це знаходило свій яскравий вияв у неволі – від моменту арешту і аж до звільнення. І під час слідства (в очікуванні допиту і неминучих тортур, вироку суду), і на етапі, і перед обличчям смерті від виснаження чи хвороби, у таборах жінки звертались у молитві до Бога та Матері Божої за підтримкою та захистом.
Вервиці політкаторжанок радянських таборів 1940-1950-ті рр., виготовлені з м’якуша гливкого в’язничного хліба, передані до музею Самбірською організацією Союзу українок. Ікона Богоматері з Ісусом “О Маріє, Мати Божа Неустанної Помочі, молися за нами” авторства Люби Барабаш-Білинської та її товаришки Ірини (прізвище невідоме) вишита у Тайшеті, у першій половині 1950-х рр.
Серветки та хустинки прикрашені гачкуванням, виконані у Кенгірі, Спаську, Челябінську між 1952-1955 рр. Закладки до книжки Тетяни Плаксій, Альбом-гербарій авторства Ліди, прізвище невідоме. 1950-ті роки.
Ховаючись від пильного ока тюремних наглядачів ув’язненні українки вишивали голками із риб’ячих кісток та кольоровими нитками, витороченими із власного одягу на невеликих клаптиках тканини, що їх вдавалося зберегти під час постійних обшуків. Така робота ставала для них духовним розважанням не просто в аматорській творчості, а насамперед у зосередженій молитві. Про це свідчать християнські мотиви вишитих елементів, серед яких переважає поширена іконографія Богоматері, ангелів, хреста, а також написи зі словами молитви до Бога. Віра підтримувала на дусі ув’язенних українок у важкий час. Вишиваючи свої сподівання на кращу долю, вони просили волі не тільки для себе особисто, а й для своїх дітей, батьків, родини, народу та Батьківщини.
