Перший відділ Миргородського РТЦК та СП - м. Гадяч

30/03/2026

"Добровольці були у 2022 році. А зараз ситуація інша, і треба це розуміти", – Віталій Кривошей вже втретє у війську.

Нині головний сержант Віталій Кривошей – військовослужбовець ТЦК та СП, проте за плечима у нього – участь у бойових діях на різних напрямках і поранення.

Зі своїх 48 років присвятив військовій службі більше 11. Ще під час проходження строкової служби отримав сержантське звання. У цивільному житті служив у правоохоронних органах, працював в охороні. На початку російської збройної агресії отримав повістку.

– У березні 2014 року я отримав повістку, а 19 числа вже був мобілізований до Чутівського райвійськкомату. Мене призначили начальником Служби захисту інформації, – розповідає військовий.

За рік він підписав контракт до кінця особливого періоду. У 2019-2020 роках, коли військовослужбовців військкоматів відправляли на підсилення бойових підрозділів, Віталій був відряджений до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. На посаді стрільця – помічника кулеметника виконував бойові завдання в районі від Рубіжного до Гірського та Золотого. Потім повернувся до виконання своїх обов'язків у Чутівському райвійськкоматі.

Звільнився з військової служби у серпні 2021 року. Поїхав за кордон, влаштувався на роботу. Але повернувся менш ніж за три місяці: розумів, що буде велика війна. Тоді, згадує військовий, багато хто намагався переконати його, що зможе відсидітися за кордоном – мовляв, своє вже відслужив.

– Я 2 грудня повернувся, поки зібрав документи, взяв відношення, все оформив – і з 7 лютого 2022 року підписав контракт на три роки із 22 окремим мотопіхотним батальйоном. Там мій кум служив, я підтягнувся до нього. Став на посаду головного сержанта взводу протитанкових ракетних комплексів. 20 лютого нас на ППД підняли по бойовій тривозі. Ми зібралися і виїхали на виконання. 24 лютого зустріли під Харковом на окружній дорозі – там де траса іде на Циркуни, Липці і далі на Бєлгород.

До початку повномасштабного російського вторгнення встигли окопатися - підготували собі позиції обабіч траси. Коли путін оголосив про початок "сво", почався масований обстріл. Танки, "Гради", "Смерчі", міномети – за словами Віталія ворог бив чи не з усього озброєння.

26 лютого Віталій отримав кульове поранення та був евакуйований з позиції. Першу допомогу отримав у Харкові, далі – лікування та реабілітація в різних регіонах України, після чого повернувся у свій підрозділ вже 31 березня.

Брав участь у звільненні Черкаських Тишків. Восени підрозділ виконував бойові завдання на Куп'янському напрямку, брали участь у звільненні Стельмахівки.

– У Стельмахівці ми були в підвалах. Я скеровував вогонь своїх людей, які були в моєму підпорядкування – мінометні розрахунки тощо. Чергував на ротному спостережному пункті. Також їздили евакуйовувати людей, забирали загиблих – теж брав у цьому участь.

Якось черговий офіцер побачив з дрона тіло загиблого військового і дав завдання Віталію поїхати та забрати його. Разом з мехводом на МТЛБ вирушили на вказану точку. Встигли забрати загиблого, але ворожий дрон помітив транспорт та скоригував на них артобстріл. Тоді дивом вибралися неушкодженими.

У травні 2023 головний сержант, як він каже "дуже близько познайомився з "Піоном"". Потрапив під обстріл, отримав контузію. Спершу не надав уваги – за медичною допомогою не звернувся. Та незабаром стан здоров'я став погіршуватися, окрім проблем із судинами ще й погіршився стан опорно-рухового апарату – ледве ходив.

Отримав направлення на лікування, яке тривало майже п'ять місяців. По закінченні пройшов ВЛК.

– Восени повернувся до свого підрозділу. Подзвонив ротний і сказав, шо для бойової роботи я непридатний. Щоб шукав місце для переведення. Я в декілька частин подавав документи. Але висновок ВЛК не влаштовував їх. Тому вирішив пробувати попроситися до ТЦК в Чутовому, де я колись проходив службу. Мене взяли на посаду головного сержанта роти охорони.

Згодом головний сержант був переведений на посаду інструктора Дев'ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП. Відповідає за службу РАО, службу військ, веде документацію, займається питаннями автотранспорту.

До виконання заходів оповіщення військовозобов'язаних Віталія також залучали неодноразово. Каже, ставився до цього як до будь-якого іншого завдання – отримав наказ, поїхав і виконав.

За його словами, реакція людей буває різною. Часто доводиться вислуховувати обурення, запитання, чому саме їм вручають повістки, чому "не йдуть депутати" чи інші посадовці. У таких ситуаціях, говорить військовослужбовець, намагається пояснювати спокійно і без конфліктів.

– Я сторонник того, що кожна людина відповідає сама за себе. Не треба дивитися на когось і казати: а чого він не йде. Спочатку кожен має вирішити за себе, а вже потім когось оцінювати. Добровольці були у 2022 році. А зараз ситуація інша, і треба це розуміти, – говорить головний сержант. – Коли мене питали, чому я не залишився за кордоном, я відповідав просто: а як я потім буду дивитися людям в очі, коли все це закінчиться? Я для себе вирішив, що мені не повинно бути соромно ні перед ким і ні перед самим собою. Кожна людина відповідає сама за себе і сама робить свій вибір. Так, на війні страшно, ніхто цього не заперечує. Але треба робити свою роботу і триматися разом, підтримувати один одного. Бо без підтримки дуже важко. І коли ти знаєш, що не ховався, не тікав, а був тут і робив те, що мав робити, тоді з цим відчуттям і живеш. Це і є моя мотивація служити.



© Група комунікацій Полтавського обласного ТЦК та СП

23/03/2026

"Коли я пішов – у вас не вистачило духу" - колишній протитанкіст вважає, що вже настав час інших захищати Батьківщину

– Добровольцем я пішов. Спершу був два місяці від початку повномасштабної війни у нас в Заводській громаді у самообороні, а потім поїхав до найближчої частини – в Пирятин, взяв відношення. Пройшов повторну ВЛК: сховав медкартку, щоб потрапити в бойову частину, бо спочатку був визнаний обмежено придатним. 20 травня був уже призваний на службу. Дружина трохи плакала, але ми з нею поговорили. Пояснив, що це мій громадянський обов'язок і я все одно вдома не всиджу, коли війна в країні, – починає розповідь 54-річний Сергій Кириченко.

Так цивільний інженер-землевпорядник став командиром відділення протитанкових ракетних комплексів у лавах 209-го окремого протитанкового дивізіону. На той момент уже мав звання головного сержанта – свого часу відслужив два роки строкової служби у прикордонних військах, звільнився у званні старшини в 1991 році.

Позивний "Богун" отримав у перші дні служби. Оскільки Сергій цікавиться історією козацтва, розповідав про історичних персонажів своїм товаришам по підрозділу, ті нарекли його на честь видатного полководця козацької доби.

Спеціальна підготовка в лавах підрозділу тоді тривала два тижні: оператори ПТРК Javelin на симуляторах відпрацьовували до автоматизму свої дії. Реальних стрільб не було – надто дороге озброєння, каже Сергій. Тож перший свій постріл він зробив у бойових умовах.

Перший бойовий вихід Богун разом із другим номером здійснили 6 вересня. Виконували завдання у складі ОТУ "Соледар" – неподалік Лисичанського НПЗ. Працювали, каже військовий, "як снайпери по танках". Виходили на напрямки ймовірного прориву, займали позиції і чекали. Часто – не годинами, а тижнями. На одній точці могли перебувати по 10-12 днів.

Позиції визначали самі. Облаштованих укриттів не було – доводилося буквально зариватися в землю і ховатися в тому, що залишилося після боїв.

– Перший раз, коли я вийшов на позицію, це були відбиті російські окопи. Усі бліндажі були розбиті – залишилася якась яма, фактично сміттєва. Там і сиділи, щоб не видати себе. До ворожих окопів – близько 300 метрів, – згадує Сергій.

Зрештою після понад тижня спостереження на цій ділянці розрахунок виконав завдання: двома пострілами вдалося знищити танк і БТР противника.

Пізніше вийшли на режим 5/5: п'ять днів на позиціях, п'ять – на відпочинок, рекогностування та підготовку до наступного виїзду. В такому ритмі працював до лютого 2023-го, коли був призначений на посаду головного сержанта батареї, якій підпорядковувалися три взводи.

– Стало в рази більше відповідальності. Раніше я відповідав за своє відділення – за своїх 10 людей. А тепер у кожному взводі своя специфіка. Гусенична та автомобільна техніка, інші ракетні комплекси, – розповідає Богун

За місяць по тому головного сержанта призначили на офіцерську посаду – виконувати обов'язки командира взводу ПТРК. У жовтні 2023 року отримав первинне офіцерське звання та став повноцінним командиром взводу.

Про свої здобутки на посаді командира неохоче говорить. Каже, для нього найважливіше – люди і те, що за час служби не втратив жодного зі своїх підлеглих. Одного разу ледве не загинув його водій.

– Була страшна ситуація – думав, що втратив свого водія, який постійно зі мною їздив, вивозив на позицію. Він сам військовий контрактник, в нього дружина військова, і син їх теж військовий, був у полоні після Азовсталі. І раз, як ми заїжджали на позицію, одна машина осколками пробила колеса. Він залишився з нею. Я поїхав іншою по запаску, – згадує офіцер. – А в нашу машину було три прильоти – від неї нічого не лишилося. І ті хвилини, що я їхав туди, поки не було зв'язку – були для мене найстрашніші. Слава Богу, він залишився живий – встиг вискочити. Ми знайшли його годин за п'ять.

Як для командира, зізнається Богун, найважчим було заводити підлеглих на позицію і чекати їх назад. А от самому бути на позиціях та виконувати бойову роботу – не страшно. Бо в такий момент все на адреналіні, є задача, яку треба виконати.

Після Соледарського напрямку восени 2023-го його підрозділ продовжив роботу на Харківщині. Липці, Вовчанськ, Великий Бурлук, Білий Колодязь – там перекривали танковий прорив противника на ділянці від Куп'янська до Золочіва. Позиції для роботи підлеглих щоразу визначав особисто.

– Проходив службу в 209-му, тільки в залежності від ситуації на лінії фронту був прикомандрований до різних бригад і катався по всій лінії фронту. Тобто, для виконання визначених задачі я переміщався постійно. Після Харківщини був Покровський напрямок, куди нас перемістили у вересні 2024-го. Це Велика Новосілка, Новоочеретувате, Шахтарськ, Ясна Поляна – за два місяці змінили дев'ять підрозділів, – уточнює військовий.

Одного дня сам Сергій став ціллю ворожого удару. Повернулися з бойового виїзду, екіпаж встиг вийти, а він залишився за кермом – коли в авто прилетів ворожий FPV. Поцілив у мотор. На диво, офіцер не отримав поранень. Однак унаслідок контузії його стан здоров'я різко погіршився.

По евакуації військового відправили на лікування в тил. Думав, що підлікується – і повернеться до бойової роботи. Але після лікування за висновком ВЛК Богуна визнали придатним до служби в тилових підрозділах. Командування поставило перед фактом: треба шукати переведення.

Найближчим до дому підрозділом, до якого міг перевестися, став Другий відділ Миргородського ТЦК та СП. І вже 17 березня 2025 року був призначений на посаду офіцера відділу. З липня став начальником відділення ЦВС.

До його обов'язків належить робота з родинами загиблих, зниклих безвісти та полонених військовослужбовців: оформлення виплат, організація поховань і нагороджень, постійна комунікація та супровід.

У взаємодії з органами місцевого самоврядування вирішуються питання забезпечення і підтримки таких сімей. Окремий напрям роботи – супровід поранених і вирішення всіх пов'язаних із цим питань.

Але найважче – приносити родинам звістки про втрату та проживати їхній біль разом із ними. Попри емоційні зриви і звинувачення людей, він розуміє їх стан і намагається максимально підтримати кожного.

Та попри емоції від рідних, коли він приносить їм погані новини, особистих звинувачень не отримує. Бо люди знають його бойовий шлях, ставляться до нього з повагою, зазначає старший лейтенант.

– Люди знають, що я був бойовим офіцером, розуміють, що хтось повинен виконувати цю роботу. Коли родини приходять сюди, наприклад, оформляти виплати, вони вибачаються за емоції. Та я їх розумію, адже вони втратили своїх близьких, – зізнається офіцер.

Сергій Кириченко не романтизує війну. І волів би ніколи не бути до неї дотичним. Але коли обставини так склалися, що країна, яка мала би гарантувати безпеку України, пішла на нас війною, українцям єдине що залишається – це зі зброєю в руках відстоювати своє право на життя.

І на жаль, нейтральна позиція не врятує в такій ситуації, підкреслює Богун. Як приклад наводить історію однієї родини в селі неподалік Соледара, яке опинилося на лінії бойового зіткнення.

– У селі жили мати й донька. Ми їм продуктами допомагали, пропонували виїхати. Але вони дуже чекали на росіян. І от коли в село зайшли "освободітелі", з цими жінками вони два тижні робили що хотіли. Коли ми це село відбили, вони розповідали про пережите зі сльозами на очах. Українці мають зрозуміти: єдина можливість вберегти своїх близьких від такої, а то й гіршої долі – зупинити росіян якомога далі від власного дому. Відсидітися дійсно не вийде, – наголошує старший лейтенант. – А у тих, хто досі не наважується піти до війська, я хочу спитати: на що ви розраховуєте? Хочете, щоб я у свої 55 років знову три роки воював, поки ви тут ходите на дискотеки і живете краще життя? Коли я пішов – у вас не вистачило духу. Але зараз ваш час захищати країну.



© Група комунікацій Полтавського обласного ТЦК та СП

19/03/2026

13/03/2026

В Україні з 1 січня триває вступна кампанія-2026 до вищих військових навчальних закладів

Згідно із Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу", курсанти вищих військових навчальних закладів є військовослужбовцями.

Відтак, під час навчання отримують не лише якісну освіту, а й перебувають на повному державному забезпеченні та користуються усіма відповідними правами і соціальними гарантіями. Серед яких – безкоштовне проживання та триразове харчування, речове забезпечення, медичне обслуговування. А також стабільне грошове забезпечення.

При цьому стипендія курсантів вже на першому курсі сягає майже 10 тис. грн на місяць, у той час як мінімальна академічна стипендія студентів цивільних вищих навчальних закладів становить 2 000 грн і зросте до 4 000 грн з вересня.

👉Розмір стипендії курсанта залежить від:
☑ курсу навчання,
☑ успішності курсанта,
☑ наявності соціального статусу (наприклад, діти-сироти),
☑ обійманої посади.

Тому, наприклад, виплати на одному курсі можуть відрізнятися.

Міністерство оборони України оприлюднило інформацію про те, яким є грошове забезпечення курсантів у 2026 році.

➡ I–II курс: від 9 646 до 10 320 грн
(для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування – від 14 561 до 15 109 грн);

➡ III–IV курс: від 9 970 до 10 524 грн
(для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування – від 14 759 до 15 508 грн).

☝При цьому на IV курсі відмінники та ті, хто проходить стажування, отримують до 22 854 грн, а відмінники з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування – до 27 838 грн.

Сучасна військова освіта в Україні відкриває нові горизонти для молоді, пропонуючи не тільки безкоштовне навчання, всебічне забезпечення, а й фінансові гарантії.

Нагадуємо, що для оформлення особової справи вступника необхідно звернутися до ТЦК та СП за місцем реєстрації.

13/03/2026

В Україні триває вступна кампанія до вищих військових навчальних закладів

☝На навчання до ВВНЗ можуть вступити цивільні громадяни України віком від 17 до 30 років.

Обираючи військову кар'єру, молодь отримує низку значних переваг, порівняно з навчанням у цивільному виші – від в рази вищої стипендії (грошового забезпечення) до соціальних гарантій військовослужбовця, включаючи гарантоване забезпечення житлом і працевлаштування.

👉Пояснюємо про кроки, які має зробити вступник, щоб успішно подати документи на вступ до ВВНЗ:

☑ у ТЦК та СП за місцем реєстрації напишіть заяву* та отримайте направлення на проходження ВЛК;

☑ пройдіть ВЛК та професійно-психологічний відбір, отримайте висновок про придатність до навчання в обраному ВВНЗ;

☑ надайте в ТЦК та СП необхідні документи** для оформлення особової справи вступника;

☑ отримайте інформацію в ТЦК та СП, що особова справа вступника відправлена до приймальної комісії ВВНЗ;

☑ отримайте повідомлення з ВВНЗ (особисто або через ТЦК та СП) про дату реєстрації на проходження вступних випробувань;

☑ у визначений час складіть вступні випробування у ВВНЗ;

☑ очікуйте на оприлюднення рейтингових списків;

☑ подайте оригінали документів для зарахування на навчання за обраною спеціальністю.

*У заяві ✍до ТЦК та СП треба вказати:

▪ прізвище, власне ім'я, по батькові,
▪ дату народження,
▪ адресу місця проживання та номер телефону;
▪ найменування обраного ВВНЗ, код і назву обраної спеціальності;
▪ відомості про наявність сертифікатів ЗНО (НМТ) з визначених конкурсних предметів.

**До заяви потрібно додати

✔ автобіографію,
✔ характеристику з місця навчання чи роботи,
✔ шість фото 3х4,

➡ а також копії:
✔документа, що посвідчує особу та громадянство України;
✔ документа про освіту, на основі якої здійснюється вступ на навчання, та додатка до нього;
✔ документа, який підтверджує право для вступу на пільгових умовах;
✔ військово-облікового документа;
✔ довідки про присвоєння РНОПП.

Вступ до ВВНЗ – це не лише здобуття диплома, а й усвідомлений вибір професії, захист своєї держави та гарантований старт кар'єри у секторі безпеки і оборони.

10/03/2026

Військова освіта – складова загальнодержавної системи освіти в Україні. Вона включає військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти України, заклади фахової передвищої військової освіти та військові ліцеї.

Система військової освіти забезпечує надання освітніх послуг з підготовки офіцерського складу, сержантів та старшин, офіцерів запасу, перепідготовки і підвищення кваліфікації, мовної підготовки військового та цивільного персоналу.

Система військової освіти в Україні побудована на основі принципів доступності, неперервності та наступності ступеневого навчання військових фахівців з урахуванням специфіки їх військової служби.

Професійна військова освіта – нова складова структури військової освіти, яка функціонує шляхом запровадження багаторівневої системи L-курсів (L1-L5) для офіцерського складу Збройних Сил України та інших складових сил оборони з метою здобуття тактичного, оперативного та стратегічного рівнів військової освіти.

1️⃣ Тактичний рівень – основа військової освіти, де вивчаються тактичні прийоми та методи ведення бойових дій, включаючи планування і виконання бойових операцій на місцях.

На цьому рівні офіцери отримують знання та навички, необхідні для керування підрозділами (взводами, ротами, батальйонами) у бойових умовах.

2️⃣ Оперативний рівень – підготовка офіцерів для керування великими військовими з'єднаннями на рівні бригад та дивізій. Основна увага приділяється оперативному плануванню та координації дій підрозділів, що діють на великих театрах воєнних дій.

На цьому рівні офіцери вивчають, як керувати ресурсами, забезпечувати логістику та розробляти складні операції, які вимагають взаємодії різних видів військ.

3️⃣ Стратегічний рівень призначений для старших офіцерів, які займаються стратегічним плануванням і управлінням збройними силами на рівні держави. Офіцери стратегічного рівня повинні мати глибокі знання у галузі національної безпеки, міжнародних відносин, а також вміти розробляти довгострокові стратегії для забезпечення оборони країни.

На цьому рівні вони вивчають стратегію війни, військову політику та державне управління оборонною сферою.

👉 Перелік ВВНЗ, які беруть участь у відборі та направленні на навчання, та їх контакти, дивися на сайті Міністерства оборони України за посиланням https://mod.gov.ua/vstupiti-do-vijskovogo-navchalnogo-zakladu

21/02/2026