10/04/2025
Скільки разів можна прощати? Це запитання є актуальним не лише для кожного з нас у різних ситуаціях буденності, таке ж питання хвилювало і святих апостолів, найближчих учнів Христових майже дві тисячі років тому. Адже вони були звичайними людьми, не без гріха, в усьому подібними до нас. Вони жили теж у непрості часи, сповнені несправедливостей і випробувань, вони слухали Вчителя і намагались зрозуміти: чому вміння прощати є таким важливим і якими є кількісні межі прощення?
Апостол Петро, ставлячи це питання, вже знав про вчення Ісуса Христа щодо необхідності прощення, адже, як говорив Спаситель: «Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6: 14 - 15). Але тепер апостол уточнює щодо можливої кількості прощень щодо іншої людини: чи до семи разів? Напевне, кожен погодиться, що часом простити іншого навіть на другий чи третій раз буває дуже непросто. А як прощати семикратно?...
Варто зауважити, що число «сім» у Писанні часто позначає повноту, вершину досконалості. Так, історія творення світу завершується сьомим днем спокою: «І звершив Бог до сьомого дня діла Свої» (Бут. 2: 2), число «сім» також часто згадується у книгах Старого Завіту тощо. А тут Ісус Христос відповідає Петрові: «Не кажу тобі – до семи, але до сімдесяти разів по сім» (Мф. 18: 22), тобто набагато більше за запропонований апостолом «максимум» прощення. Спаситель вчить нас прощати завжди. Бо коли ти простив комусь насправді, то не будеш рахувати і пам’ятати образи.
Чому людям так важко прощати? Через їхню гординю, самозвеличення, через бажання судити і карати, вважаючи, що вони та їхній «суд» є єдино правильним і виправданим. При цьому часто люди, що судять і відмовляються прощати інших, забувають про власні погані вчинки. Собі вони дають і другий, і третій, і десятий шанс на виправлення помилок, а у вибачення інших не вірять і не прощають, прагнуть одразу покарати, засудити. Часто люди невиправдано поблажливі щодо себе і надто жорсткосердні та категоричні щодо інших.
Промовляючи слова Господньої молитви, ми просимо: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Але, вимолюючи прощення від Бога, чи ми самі прощаємо насправді, на ділі нашим винуватцям? Чи вважаємо, що деякі наші образи є занадто важкими і не заслуговують прощення? Чи не уподібнюємось ми в такому випадку немилосердному позичальнику з євангельської притчі, коли цей чоловік отримав прощення великого невідплатного боргу, бо господар змилосердився над ним і простив йому все, але сам він не схотів простити ближньому своєму значно менший борг?
Притча про немилосердного позичальника завершується тим, що «розгнівавшись, господар віддав його мучителям, доки не віддасть йому всього боргу. Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його» (Мф. 18: 34 - 35).
Прощення ґрунтується на милосерді. Жорстоке, скам’яніле серце, в кому немає любові, не може прощати. Вміє прощати духовно зріла і сильна людина, яка бачить і чужу, і власну гріховність, яка не прагне власноруч карати, але яка не хоче бути заручником власних образ і відпускає їх – на справедливий Суд Божий.
Прощення не є самопожертвою, самоприниженням чи «послугою» нашому кривднику. Насамперед, простити – це допомогти самому собі, звільнитися від тягаря образ, зупинити хвилю гніву всередині, втихомирити злопам’ятство. Не можна навчитися прощати інших, перед цим не зрозумівши власної слабкості, гріховності, недосконалості. Лише усвідомивши власні провини перед людьми і перед Богом, починаєш розуміти потребу у прощенні огріхів й інших людей. Прощайте й отримуйте прощення!
