04/06/2026
Коли військовослужбовець 147 окремої артилерійської бригади з позивним «Кіт» згадує свій шлях до війська, він усміхається. Каже, що того дня просто їхав на роботу.
Попереду був черговий проєкт, звичайний робочий день і звичні турботи. Думав, де купити щось перекусити дорогою. Але життя вирішило інакше. Замість чергового замовлення — мобілізація. Так він опинився у війську.
До війни «Кіт» змінив кілька професій. Працював кухарем, був сушистом, а згодом знайшов себе у сфері декору. Оформлював виставки, конференції, презентації та різноманітні заходи.
Сьогодні він командир української причіпної гармати «Богдани». І несподівано для себе зрозумів, що досвід мирного життя нікуди не зник. «Богдану» потрібно постійно маскувати. Шукати нові рішення, підлаштовуватися під місцевість, працювати з простором і деталями. Саме тут навички, які колись використовувалися для створення декорацій, стали корисними на війні.
Першим підрозділом для нього стала піхота. Саме там він побачив війну зблизька і зрозумів ціну кожного артилерійського пострілу. Порівнюючи службу піхотинця та артилериста, говорить обережно. Каже, що кожен виконує свою роботу. Але в артилерії є більше часу на аналіз обстановки, оцінку загроз і прийняття рішень. Тут немає безпосереднього контакту з противником, однак відповідальність за результат не менша.
Коли його перевели до 147 окремої артилерійської бригади, про артилерію він майже нічого не знав. Сьогодні впевнено говорить: стати артилеристом може практично кожен. Головне — бажання навчатися. За його словами, базові навички роботи на гарматі можна отримати за місяць. Ще кілька тижнів — і людина вже починає впевнено працювати в складі розрахунку.
Сам розрахунок «Богдани» — це команда, де кожен має свою ділянку відповідальності. Старший навідник здійснює наведення гармати. Навідник страхує та допомагає йому. Номери обслуги працюють зі снарядами та зарядами. А командир гармати відповідає не лише за технічний стан озброєння, а й за людей поруч із собою:
— Головне, щоб усі були готові до виконання завдань і могли покластися один на одного,
Про саму «Богдану» він відгукується просто:
— Гарна гармата. Нічого тут не скажеш.
Українська 155-мм система, створена для сучасної війни. Далекобійна, точна і витривала. Особливо це помітно в умовах українського бездоріжжя, спеки, морозів та постійної інтенсивної експлуатації:
— Дешева та сердита, — жартує командир гармати.
За час служби було багато бойових епізодів. Але один запам'ятався особливо. Розрахунок отримав координати цілі та відпрацював по них. Через деякий час артилеристам показали результат. Ціллю виявився склад боєприпасів противника. Потужна детонація, вибухи, які тривали ще довго після влучання:
— Тоді ми зрозуміли, що все зробили правильно.
Каже, що саме такі моменти додають впевненості та нагадують, заради чого щодня виконується ця важка робота.
Окремо «Кіт» говорить про підтримку. Про дружину, батьків, друзів та колег, які допомагають зборами, донатами та просто добрим словом:
— Я радий, що мене оточують такі люди.
Не менш важливою для нього стала атмосфера всередині підрозділу. Військовослужбовець згадує, що у 147 бригаді відчув довіру до людини не лише на словах. Коли виникла можливість поїхати у відпустку за кордон, командування підтримало його прохання. Він повернувся вчасно. Каже, що така довіра багато чого варта. Бо повага до людини починається саме з довіри. А коли говоримо про майбутнє, відповідь у нього проста. Після перемоги хоче подорожувати. Побачити світ, надолужити час, який забрали пандемія та війна, і нарешті проїхати маршрутом, який обере сам. А поки що його шлях пролягає через вогневі позиції. Поруч із побратимами. Поруч із «Богданою». Там, де народжується вогонь, що захищає українську піхоту і наближає нашу перемогу.
