22/05/2026
ВІРНИЙ СИНУ УКРАЇНИ, НАШ ТАРАСЕ ДОРОГИЙ...
22 травня — 165 річниця перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі.
Місцем його першого поховання було Смоленське кладовище в Санкт-Петербурзі. Дозвіл перевезти тіло Шевченка на Україну дано було в квітні 1861 року. Потягом труну було привезено в Бровари, а потім у Микільську слобідку, де треба було чекати дозволу на в’їзд до Києва. Отримавши його, труну доставили в церкву Різдва на Подолі. 20 травня о 7-й ранку пароплав “Кременчук” з прахом Шевченка відбув з Києва до Канева в Успенський собор. 21 травня відбулася багатолюдна панахида. Рідні поета, студенти Київського університету і селяни навколишніх сіл викопали могилу і змурували склеп. 22 травня “Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому”, – розповідав Честахівський. За відомостями поліції, що наглядала за похоронами, в них брало участь близько 2000 чоловік і 22 травня 1861 року о 7-й вечора Шевченка поховали на Чернечій горі (тепер Тарасова), поблизу Канева. Могилу обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. У 1884 р. (через 23 роки) на пожертви народу було встановлено чавунний хрест. І вже в 1939 р. на могилі споруджений пам’ятник, автором якого є скульптор Манізер.
* * *
Племінник отамана Зеленого — Іван Оленич, у 1939 році, як виконроб, брав участь у спорудженні того пам’ятника. Він був свідком того, як розрили Тарасову могилу, бачив, як працівниця НКВД проникла до склепу. За словами Оленича, на оцинкованій труні, на шкіряній обкладинці зотлілої Біблії, лежав масивний золотий хрест. Діодібний хрест лежав і всередині дерев’яної труни. Обличчя Тараса Шевченка від дії кисню, що увірвався до склепу, на очах у свідків розсипалося у прах. Працівник НКВД узяв у кожного розписку про нерозголошення того, що вони бачили, мовляв, тоді мародери почнуть копати могилу Тараса Шевченка і шукати золотого хреста.
Джерело: Авторські польові дослідження Романа Коваля. — Записано від двоюрідної онуки отамана Зеленого (онуки сестри отамана Софії) Катерини Іллівни Булавин (1922 р. н.) в с. Трипілля Обухівського району Київської області 16 листопада 2002 р.
На фото: пам’ятник споруджений на могилі у 1939 році, автором є скульптор Манізер.